Какауліна Людмила Миколаївна,

аспірант кафедри управління суспільним розвитком

Національної академії державного управління при Президентові України

магістр державного управління

Міжнародні механізми захисту прав людини в контексті
трансформації українського суспільства.

Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачова у своїй щорічній доповіді про стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні у 2008 році, яку підготовлено на підставі підсумків моніторингу звернень громадян, констатувала загальнодержавну кризу у забезпеченні прав і свобод людини. У доповіді наголошується, що ситуація із дотриманням прав і свобод людини в Україні значно погіршилися у зв’язку із світовою фінансово-економічною кризою, різко зросла нерівність між богатими і бідними українцями, при чому права останніх порушуються практично у всіх сферах життя: корупція, бездіяльність, порушення прав людей в судах, в правоохоронних органах, органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; порушується право на отримання якісної безоплатної медичної і правової допомоги, на достойний рівень життя. Констатується тотальне невиконання рішень судів, бо всього виконується 35 відсотків усіх рішень. У банківській сфері порушуються права людини на вільне володіння своїми коштами, своєчасне перерахування заробітної плати та пенсій, в односторонньому порядку вкладникам збільшуються нарахування по вкладам.

У глобальному вимірі можна говорити про те, що світ ще не готовий до того, щоб без міжнародного консенсусу шляхом примусу забезпечити дотримання прав і свобод людини. Цьому підтвердженням є недостатня ефективність контрольних механізмів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [2]. Тому розвивати систему судового захисту прав людини потрібно, а для України реформування правосуддя є нагальними питаннями. Незважаючи на всі складності, в умовах, коли існує практично повсюдна невдоволеність нинішніми універсальними механізмами захисту прав людини, європейською спільнотою було зроблено значний крок вперед у правильному напрямі – 1 липня 2002 року створено Міжнародний кримінальний суд. Ця подія ще осмислюється і оцінюється. Услід за післявоєнними Трибуналами в Нюрнберзі та Токіо, а також Гаазькими трибуналами з військовим злочинами в Руанді та колишній Югославії створено постійний орган міжнародної кримінальної юстиції – Міжнародний кримінальний суд [5]. Зусилля організацій з прав людини увінчались успіхом. 

Попереду клопітливі дослідження того, чи справдяться очікування людства того, що цей Суд - достатній механізм розв’язання проблем у сфері прав людини. По-перше, дуже вже вузькі його повноваження, що обмежуються, по суті, встановленням покарання за злочини геноциду, злочини проти людяності та військові злочини. По-друге, якщо Суд діятиме об’єктивно і без подвійних стандартів, тоді може статися так, що деякі з його рішень буде важко виконати, якщо вони стосуватимуться провідних держав світу. Хто забезпечить виконання рішень стосовно високопоставлених керівників, наприклад, з Китаю, Росії чи США, якщо такі будуть? Та й менш здатні до захисту свого суверенітету держави навряд вітатимуть рішення Суду. Ризики невиконання рішень – це присуд самому Суду, його репутації. 

Ідея створення суду, що мав би розглядати справи з військових злочинів, виникла ще після першої світової війни під час Версальської мирної конференції. Була утворена комісія, яка склала список із 895 чоловік, що мали постати перед судом. Водночас комісія запропонувала притягти до відповідальності керівників Туреччини як держави-союзниці Німеччини у першій світовій війні за скоєння злочинів "проти законів людяності". Йшлося про геноцид вірмен 1915 року. Однак, тоді ідея так і не була реалізована через політичні мотиви. Вважалося, що Німеччина вже і так є достатню приниженою, а Туреччина у 1923 році підписала Лозанський Договір і особи, винні у геноциді вірмен, отримали амністію.  

У світі прецеденти притягнення до відповідальності винних у скоєнні військових злочинів, геноциду, або злочинів проти людяності вже були. Перші Трибунали нагадували Суд переможців над переможеними. Таким були Токійський та Нюрнберзький Трибунали. Створені в 90-х роках двадцятого століття міжнародні трибунали по колишній Югославії та по Руанді вже передбачали можливість притягнення до відповідальності всіх учасників конфлікту.

Страшні злочини Другої світової війни спричинили активний розвиток концепції прав людини. Створення універсальних норм матеріального права розвивалося разом із пошуком ефективних процедур запобігання тяжких злочинів проти людяності та притягнення винних до відповідальності. У грудні 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини [9], що є початком і серцевиною сучасної системи прав людини. У тому ж 1948 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала Комісії з міжнародного права розглянути питання про можливість створення Міжнародного Кримінального Суду. У 1950 році Комісія представила доповідь, висновком якої було ствердження, що створення такого Суду є бажаним.

З 1950 по 1990 рік робота була паралізована через "холодну війну". Лише крах Радянського Союзу і всього Східного блоку дозволив знову винести на порядок денний вже добре призабуту ідею. У 1990 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала Комісії з міжнародного права відновити роботу по створенню Суду. У 1994 році  Комісія представила Генеральній Асамблеї ООН остаточний проект, однак рішення відклали через  незгоду щодо того, де і як його створювати. Був сформований спеціальний експертний комітет з представників різних держав, щоб узгодити всі позиції. У 1995 році пройшло два засідання цього комітету, а на  50–й сесії Генеральної Асамблеї ООН був представлений підсумковий звіт комітету. Результатом стало рішення Генеральної Асамблеї ООН про скликання Міжнародної дипломатичної конференції. 

У червні 1998 року в Римі пройшла Дипломатична конференція повноважних представників під егідою ООН, на якій вирішувалося питання про створення Міжнародного Кримінального Суду. Підсумком конференції було ухвалення Статуту Міжнародного Кримінального Суду [11]. 

11 квітня 2002 року відбулася ратифікація Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду шестидесяттю державами, що означало набрання чинності Статутом з 1 липня 2002 року. Така швидка ратифікація стала несподіванкою для багатьох, навіть найбільших оптимістів. За попередніми прогнозами, очікувалося набрання чинності Статутом не раніше 2006-2008 років. Тож, світова спільнота заявила про свою підтримку новостворюваному механізму захисту прав людини. 

Одностайну підтримку Міжнародному Кримінальному Суду висловили держави - члени Європейського Союзу, а також багато країн так званого третього світу. Водночас, різко негативно цю ідею сприйняли Сполучені Штати Америки. Утрималися від ратифікації Римського Статуту Російська Федерація та Китай.

Позиція США потребує особливої уваги. Сполучені Штати намагаються грати активну роль у залагоджені конфліктів по всій планеті. Проте, з наближенням початку діяльності Міжнародного кримінального суду, США активізувала свою протидію Римському Статуту. США підписали Римський Статут 31 грудня 2000 року, проте тодішній президент США Білл Клінтон заявив, що Статут страждає значними недоліками. 6 травня 2002 року Сполучені Штати офіційно повідомили Організацію Об’єднаних Націй про те, що вони не мають наміру ставати стороною - учасницею Статуту. Коли набрання чинності Римським Статутом ставало невідворотнім, Конгрес США в червні 2002 року схвалив пропозицію під назвою "American Servicemembers’ Protection" [4], відповідно до якої передбачається можливість застосування навіть сили для протидії арешту громадян США та їх утриманню під вартою за санкцією Міжнародного кримінального Суду. Сполучені Штати до цього часу продовжують наполягати на прийнятті резолюції Ради Безпеки ООН, яка б гарантувала незастосування санкцій Міжнародного Кримінального Суду стосовно всіх миротворців. Взагалі, питання про можливість притягнення до відповідальності за скоєння військових злочинів осіб, метою діяльності яких є встановлення миру, викликає багато дискусій. Неурядові організації з прав людини категорично заперечують проти таких виключень, адже, це ще більше зменшить і без того досить вузьку сферу діяльності Суду, а також поставить під удар його авторитет як незалежного, неупередженого судового органу. 

США ставлять під сумнів процедуру, за якою прокурор може проводити розслідування справи за власною ініціативою, за згодою двох із трьох суддів Міжнародного кримінального суду. Сполучені Штати вважають, що прокурор має бути підзвітним виборному органу ООН, або Раді Безпеки ООН. Проте, в такому випадку більшість злочинів залишиться поза сферою діяльності Міжнародного кримінального суду, адже з політичних мотивів та чи інша країна, що є постійним членом Ради Безпеки ООН, може скористатися правом вето і фактично заблокувати роботу Суду. Сполучені Штати Америки також ставлять під сумнів універсальну юрисдикцію Суду і вважають, що в разі виникнення нових небезпечних конфліктів, ООН може ініціювати створення окремих судових органів, обмежених в дії часом і територією, віддають перевагу застосуванню сили як засобу боротьби з масовими порушеннями прав людини, тоді як Європейське співтовариство важливе значення надає процедурі. Підтверджень цьому більше ніж достатньо. Європейці засудили утримання під вартою талібів на Гуантанамо, тоді як Сполучені Штати відмовляються їх визнати військовополоненими і поширити на них дію Женевської Конвенції. Показовим також є активна протидія США ухваленню додаткового протоколу до Конвенції ООН проти катувань [10].

Проте, на мій погляд, між цими концепціями немає значних розходжень і вони можуть ефективно доповнювати одна одну. Міжнародний кримінальний суд дає судову процедуру і забезпечує реалізацію презумпції невинуватості як одного з важливих чинників дотримання прав людини. Гуманітарне втручання може бути свавільним і призводити до неефективного і непропорційного застосування сили, за яким може загубитися сама ідея захисту прав людини, заради якої проводяться силові дії. Щодо Міжнародного кримінального суду, то для повноцінного виконання його місії іноді, можливо, необхідно буде застосовувати наполегливість та тиск з боку світової спільноти. Важко собі уявити, щоб особи, підозрювані у скоєнні злочинів, завжди добровільно поставали перед Судом. Проте, застосування сили для виконання рішення суду – це дещо інше, ніж за наказом президента іншої держави, чи навіть колективним рішенням представників кількох держав.

Створення Міжнародного кримінального суду є елементом, що обмежує суверенітет держав заради прав людини. І всенародно обраний президент або будь-який популярний політичний лідер чи військовий керівник певної держави можуть опинитися на лаві підсудних  в Гаазі. Такий розвиток є цілком природним, якщо вважати людину вищою цінністю. Як правило, тяжкі злочини проти людяності відбуваються там, де є проблеми з демократією, немає правової держави, а, відповідно, і незалежної судової влади. Сподіватися на покарання винних в таких державах можливо лише після зміни влади, на що може піти надто багато часу. Таким прикладом є справа Піночета [23]. Зробити покарання своєчасним і невідворотнім коли йдеться про грубі порушення прав людини, чинення воєнних злочинів і злочинів проти людини – це і є головна місія новоствореного Міжнародного кримінального суду.  Міжнародний кримінальний суд не має зворотної дії, тобто він досліджуватиме випадки геноциду та інші кримінальні злочини, які будуть скоєні лише після 11 квітня 2002 року.        

Не є легкими і визначеними кроки України на шляху до приєднання до спільноти країн, які ратифікували Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду. У жовтні 1998 р. Постійним представництвом України при ООН було розповсюджено прес-реліз із офіційною позицією України, в якій висловлювалася підтримка створення Міжнародного Кримінального Суду. Україна також висловилась на підтримку включення до числа злочинів прояви агресії проти інших держав, висловила сподівання, що спільними зусиллями міжнародної спільноти вдасться знайти прийнятне визначення цього терміну. Відмічалося позитивну роль неурядових організацій, яку останні відіграють в процесі створення системи міжнародної кримінальної юстиції. 20 січня 2000 року Україна підписала Римський Статут Міжнародного кримінального суду [11].

13 лютого 2001 р. Президент України звернувся з Конституційним поданням до Конституційного Суду України, в якому було наведено цілу низку аргументів, що, на думку Президента, свідчать про невідповідність Римського Статуту Міжнародного кримінального суду Конституції України. 11 липня 2001 року Конституційний Суд України, розглянувши подання Президента, дійшов висновку, що Римський Статут суперечить положенням Конституції України, а його ратифікація можлива лише після внесення відповідних змін до статті 124 Конституції України [1]. У Висновку зазначалося, що відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції це – Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди. У разі приєднання країни-учасниці до Міжнародного кримінального суду, останнім доповнюється система національної юрисдикції. «Можливість такого доповнення судової системи України не передбачена розділом VIII «Правосуддя» Конституції України. Це дає підстави для висновку, що абзац десятий Преамбули та стаття 1 Римського Статуту не узгоджуються з положеннями частин першої, третьої статті 124 Конституції України, а тому приєднання України до цього Статуту відповідно до частини другої статті 9 Конституції України можливе лише після внесення до неї відповідних змін» [8]. Цей висновок базується на компліментарному характері Міжнародного кримінального суду. Дійсно відповідно до Римського Статуту, Міжнародний кримінальний суд має доповнювати національну систему правосуддя, оскільки Суд приймає до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й з власної ініціативи, коли держава, під юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого Статутом злочину, "не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином". 

Україна – не перша держава, де виникли складнощі при узгодженні Конституційних положень з текстом  Римського Статуту Міжнародного кримінального суду. Коло питань, що були причиною таких розбіжностей як правило становили також екстрадиція, довічне ув’язнення, імунітети. Різні держави застосовували різні підходи у разі виникнення таких суперечностей. Гарантією завжди є єдиний підхід шляхом імплементації норм Римського Статуту до норм національного законодавства, коли застосовується таке тлумачення, що нівелює можливі розбіжності. Проте, такий підхід не завжди є можливим. Наприклад, Конституція Коста-Ріки [22] передбачає, що жоден її громадянин не може бути примушений залишити територію країни. Конституція Сальвадора [24] забороняє "будь-які довічні покарання". Римський Статут передбачає можливість довічного ув'язнення у випадках, коли це виправдано тяжкістю злочину. 

Згідно із вищезгаданим висновком Конституційного Суду України [8] єдиний можливий правовий механізм, завдяки якому Україна може стати країною – учасницею Римського Статуту Міжнародного кримінального суду – це внесення змін до статті 124 Конституції України. Такий підхід відповідає практиці інших країн-учасниць Римського Статут Міжнародного кримінального суду, пов’язаних з визнанням його юрисдикції через внесення змін до національних конституцій, про що свідчить стаття 53-2 Конституції Франції «Республіка може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду при дотриманні вимог, передбачених Угодою, що підписано 18 липня 1998 року» (1998 р.) [12], пункт 9 статті 29 Конституції Ірландії (чинний з 27 березня 2002 р.) [13], стаття 7 (7) Конституції Португалії [14], частина третя статті 93 Конституції Колумбії [15].

Протягом всього часу з дати підписання Україною Римського Статуту питання щодо його ратифікації полягає в тому, що не вистачає мотивації та політичної волі у Верховної Ради для того, аби внести відповідні зміни до Конституції України щоб тим самим створити умови, необхідні для ратифікації Україною Римського Статуту шляхом легітимізації статусу Міжнародного Кримінального Суду у національному законодавстві, що є додатковим засобом у національній судовій системі для забезпечення принципу невідворотності покарання за вчинення найтяжчих злочинів, які викликають занепокоєння світової спільноти. Встановлення відповідальності за вчинення переважної більшості злочинів, передбачених Римським Статутом, є міжнародно-правовим обов’язком України відповідно із чинними міжнародними договорами, учасником яких є Україна, та загальнообов’язковими принципами міжнародного права.

Позицію Ради Європи висловлено у Резолюціях № 1300 (2002) і № 1336 (2003) Парламентської Асамблеї Ради Європи, якими держави-члени Ради Європи закликано до вжиття усіх необхідних засобів для приєднання або підписання Римського Статуту. 60-та сесія Генеральної Асамблеї ООН схвалила Резолюцію від 18 листопада 2005 р. № А/60/L.25 [16], у якій закликано всі держави негайно розглянути питання про ратифікацію чи приєднання до Римського Статуту.

Підтвердженням прогресивних прагнень України було задекларовані у пункті 17 Плану заходів щодо виконання у 2005 році Плану дій Україна – ЄС, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2005 р. № 117 дії України, зокрема щодо посилення співробітництва з метою сприяння міжнародному правосуддю та запобігання уникненню відповідальності через подальшу підтримку Міжнародного кримінального суду. Для цього передбачалося здійснити заходи щодо укладання Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду та підготовку пропозицій щодо ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, в тому числі внесення у зв’язку з цим змін до Конституції України [17].

Протягом 2006 року план заходів з виконання Плану дій Україна – ЄС виконувався відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 243 [18]. Українською та Європейською сторонами було погоджено розподіл сфер компетенції щодо виконання Плану дій між 7-ма підкомітетами Україна – ЄС та здійснювався спільний моніторинг за його виконанням. З п’яти завдань розділу 12 «Забезпечення міжнародного правосуддя» Плану дій було виконано одне стосовно підписання та ратифікації Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду.

Виконання цього завдання покладалося на Міністерство юстиції України, яким було підготовлено і у 2006 році Верховною Радою України прийнято Закон України «Про приєднання України до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду» [19]. Цим Законом відповідно до статті 23 Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду Україні «на території України громадянам України, а також іншим особам, які постійно проживають в Україні, надаються лише такі привілеї та імунітети», що визначені саме статтею 23. Це означає, що Україна гарантує на своїй території привілеї та імунітети, які надаються главам дипломатичних місій, всім посадовим особам Міжнародного кримінального суду під час здійснення своїх повноважень [3].

Серед інших завдань передбачалося розроблення законопроектів, необхідних для ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Міністерством юстиції було підготовлено проект Закону України, яким передбачалося внесення зміни до статті 124 Конституції України, якою передбачалося доповнити її частиною шостою такого змісту «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, передбачених Римським Статутом Міжнародного Кримінального Суду». Зазначений законопроект мав бути поданий Президентові України для наступного внесення його на розгляд Верховної Ради України. Про це заступник Міністра юстиції Д. Котляр поінформував міжнародну громадськість у своїй доповіді «Україна: торуючи шлях до ратифікації» на міжнародній конференції «Міжнародний кримінальний суд та держави СНД» 28–30 травня 2006 р. в Зальцбурзі (Австрія) [6].

Такий крок сприяв би належному виконанню Україною Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо прискорення ратифікації Статуту державами-членами та здійснення усіх необхідних змін у законодавстві України, а також наблизив би її до стандартів Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи та Європейського Союзу у сфері верховенства права та дотримання прав людини. Згаданий крок здійснено не було.

1 липня 2008 року до Президента України Віктора Ющенка звернулася з листом міжнародна неурядова організація «Коаліція за міжнародний кримінальний суду», у якому Коаліція закликала Україну підвищити пріоритетність ратифікації Римського статуту – угоди, яка створила перший постійно діючий кримінальний суд, здатний притягти до відповідальності конкретних осіб, звинувачених у геноциді, злочинах проти людства та військових злочинах. «Коаліція за Міжнародний кримінальний суд» – глобальна мережа з понад 250 неурядових організацій та організацій громадянського суспільства із 150 країн світу закликала Україну продемонструвати рішучість йти шляхом міжнародного правосуддя та верховенства права через ратифікацію Римського статуту. Було закликано Верховну Раду України зробити головним пріоритетом прийняття необхідних конституційних поправок для того, щоб стала можливою ратифікація Угоди про Міжнародний кримінальний суд [7]. З числа народних депутатів Верховної ради України VI скликання активних прихильників такого рішення не помітно.

На даний час у Верховній Раді України зареєстровано п’ять законопроектів про внесення змін до конституції України, чотири з яких внесені народними депутатами України і президентський законопроект (реєстраційний номер 4290 від 31 березня 2009 р.) [19], що є практично новою редакцією Конституції України. Ані в зазначеному законопроекті, ані в проекті Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесеному народними депутатами України Януковичем В. Ф., Лавриновичем О. В. і Лукаш О. Л. (реєстраційний номер 2722 від 8 липня 2008 р.) [20], не міститься пропозицій щодо введення в Конституцію України положення про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Водночас у проекті Закону, що внесений Президентом України, у статті 10 міститься норма про необхідність внесення змін до Конституції України у разі укладення міжнародного договору, який суперечить Конституції України. Тобто, відносно чинної Конституції України, так і щодо президентського законопроекту можливо стверджувати, що єдиним правовим механізмом врегулювання питання про ратифікацію Угоди про Міжнародний кримінальний суд є внесення відповідних змін до Конституції України.

Висновки:

Верховна Рада України має продемонструвати політичну волю на шляху до ратифікації Угоди про приєднання до Римського Статуту Міжнародного кримінального суду.

Громадські неурядові організації, що підтримують ратифікацію Римського статуту мають активізувати свою діяльність з метою посилення вимог до депутатського корпусу внести відповідні зміни до Конституції України.

Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» [19], що внесений Президентом України Віктором Ющенком, винести на широке обговорення представників громадянського суспільства з метою наповнення його позитивною публічною репутацією. Внести в цей законопроект норму про можливість визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Регламентом Верховної Ради України процедура громадського обговорення важливих законопроектів визначена пунктом другим частини сьомої статті 146 Регламенту Верховної Ради України [21].

Тільки за таких умов можливо говорити про прагнення розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, а також забезпечити наступництво у конституційному творенні. Виявлення політичної волі щодо вирішення зазначеного питання розглядається як гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, сприятиме усуненню вад в організації та функціонуванні державного механізму, удосконаленню системи стримувань і противаг, що мають забезпечувати збалансованість та єдність цього механізму, а також свідчитиме про виконання вимог і важливих зауважень Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Парламентської Асамблеї Ради Європи, врахування позицій та рекомендацій міжнародних експертів і фахівців-конституціоналістів.

Список використаних джерел:

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст.141; 2005 р., № 2, ст.44)

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11. Рим 4.Х1.1950. Офіційний переклад // http://www. coe.kiev.ua/docs/cets/cets005.html.

3. Закон України «Про приєднання України до Угоди про привілеї та імунітет Міжнародного кримінального суду». Закон, ВР України, від 18.10.2006, № 254-V//Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА».

4. "American Servicemembers’ Protection". TITLE II -- American Service-members’ Protection ACT/ SEC. 2001. SHORT TITLE. SEC. 2002. FINDINGS.//http://www.state.gov/t/pm/rls/othr/misc/23425.htm.

5. Міжнародний кримінальний суд. Інформаційний ресурс//http://www2.icc-cpi.int/menus/ICC/About+the+Court/

6. Заступник Міністра юстиції взяв участь у міжнародній конференції, присвяченій Міжнародному кримінальному суду//Урядовий портал. Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України//http://www. kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=38334816 .

7. Глобальна Коаліція закликає Україну приєднатися до МКС//Коаліція за Міжнародний Кримінальний Суд//www. iccnow.org].

8. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. № 3-в/2001 у справі № 1-35/2001 за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський статут)// Конституційний Суд України. Офіційний веб-сайт//http://www. ccu. gov.ua/doccatalog/document?id=8764.

9. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї від 10 грудня 1948 року//Док. ООН/PES/217 A//http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015.

10. Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання». Відомості Верховної ради УРСР, 1987 р., № 6, ст. 101.

11. Римський Статут міжнародного кримінального суду (Рим, 17 липня 1998 року). Прийнятий Дипломатичною конференцією повноважних представників під егідою ООН по заснуванню Міжнорадного кримінального суду//http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=5&nreg=995_588.

12. Конституція Французької Республіки. Конституційний закон № 99-1568 від 8 липня 1999 р., стаття виключна. // http://www. constitution. Garant.ru/DOC_3864895.htm.

13. BUNREACHT HC hEIREANN – Конституція Ірландії від 29 грудня 1937 року, Двадцять третя поправка до Конституції, Закон 2001 року // http://74. 125.43.132/translate_c?hl=uk&langpair=en%7Cuk&u.

14. Португалія – Конституція. Прийнято: 2 квітня 1976 року// http://74.125.43.132/translate_c?hl=uk&langpair=en%7Cuk&u=http://www. servat.uni.

15. Конституция Колумбии// http:// constitution. ru/article/90.

16. Генеральна Асамблея ООН. Резолюція від 18 листопада 2005 р. № А/60/L.25//http://zakon.nau.ua/doc/?code=995_e56.

17. Розпорядження КМ, КМ України, від 22.04.2005, № 117-р «Про затвердження заходів щодо виконання у 2005 році Плану дій Україна – ЄС//Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА».

18. Розпорядження КМ, КМ України, 27.04.2006, № 243-р «Про затвердження заходів щодо виконання у 2006 році Плану дій Україна – ЄС//Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА».

19. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесений Президентом України. Реєстраційний номер 4290 від 31 березня 2008 р.//Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт//http://www. rada.gov.ua/proza.htm.

20. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», внесений народними депутатами України Януковичем В. Ф., Лавриновичем О. В., Лукаш О. Л. Реєстраційний номер 2722 від 8 липня 2008 р.// Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт//http://www. rada.gov.ua/proza.htm.

21. Регламент Верховної Ради України. ВРУ, Закон, 19.09.2008, № 547-VI//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, № 1–2, 3–4, Ст. 1.

22. Конституція Коста-Ріки 1949 року//http://www.uadream.com/tourism/Amerika/Costa_rica/element.php?ID=25394.

23. Чилі: Amnesty International та справа Піночета//http://amnesty.org.ua/index.php?Itemid=26&id=408&ophion=com_content&task=view.

24. Сальвадор. Республіка Ель-Сальвадор. Конституція 1983 року//http://in1.com.ua/book/9887/6310/.