Право/10. Господарське право

Пархоменко Марина Миколаївна

Здобувач Інституту економіко – правових досліджень НАН України,

асистент кафедри СГП КІІ ДонНТУ, Україна

Господарсько-правові засоби забезпечення якості продукції в Україні

Стандартизація і сертифікація є специфічними засобами регулювання господарської діяльності і водночас складовими національної системи технічного регулювання. Стан системи технічного регулювання свідчить про технологічний прогрес будь-якої країни, конкурентоспроможність її продукції, а також про репутацію та технічну спроможність її виробників і оцінювачів відповідності [1]. Необхідність реформування стандартизації і сертифікації була одною з визначальних умов для вступу України до Світової організації торгівлі. В умовах глобалізації світової економіки всі складові сфери системи технічного регулювання демонструють тенденцію до уніфікації, одночасно надаючи додаткову гнучкість виробникам, які суворо конкурують між собою.

Україна багато разів заявляла про те, що її вступ до ЄС є стратегічною метою країни. Для досягнення цих цілей Україна потребує, поряд із здійсненням інших кроків, привести свою систему технічного регулювання у відповідність до міжнародних і європейських вимог [2]. Основними завданнями Угоди про партнерство та співпрацю між Україною та ЄС є: будування фундаменту для взаємовигідної, соціальної, економічної, політичної співпраці, сприяння торгівлі і інвестиціям, підтримка вибору України відносно переходу до ринкової економіки. З метою виконання поставлених завдань, Україна прийняла на себе зобов’язання по зближенню національного законодавства с законодавством ЄС. Ст. 51, 56 и 60 Угоди затвердили поетапне прийняття та введення нормативно-правових актів в сфері технічного регулювання, та узгоджене проведення робот по гармонізації технічних вимог до продукції згідно вимог ЄС, а першу чергу, в промисловості та сільському господарстві. Реалізація вказаних положень вимагає впровадження в національне законодавство в сфері технічного регулювання 97 директив ЄС и 7650 європейських стандартів. Актуальність дослідження даної проблеми не викликає сумнівів, оскільки цілі і завдання, поставлені перед Україною в сфері технічного регулювання, вимагають негайного переосмислення чинного законодавства. Теоретично-правові питання стандартизації продукції досліджувалися сучасними вченими, зокрема, В. К. Мамутов [3], Г.А. Осетинська [4], Р. Овчаренко [5] і ін.

Метою статті є дослідження існуючого законодавства, яке регулює господарсько-правові засоби забезпечення якості продукції, а також проблеми адаптації українського законодавства до європейських вимог.

Після розпаду Радянського Союзу Україні зосталась досить добре зважена система стандартизації, а також великий фонд державних стандартів. Вони відрізнялись від стандартів розвинутих країн. Коли Україна переходила від планової до змішаної економіки, перед нею став вибір відносно зразка для будування системи технічного регулювання в нових умовах. До того ж розвиток міжнародного співробітництва вимагав з технічним регулюванням інших країн. Єдиною прийнятною системою виявилась європейська модель технічного регулювання. Вибір європейської моделі був обумовлений тим, що для неї характерна значна участь держави [6].

Перші спроби запровадити систему технічного регулювання, яка б відповідала міжнародній практиці, були зроблені у 1993 році, коли було видано Декрети Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" та "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення". Так було створено державну систему сертифікації продукції УкрСЕПРО. У березні 1997 року Кабінет Міністрів України видав Постанову "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив ЄС, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів", положення якої досі не втілені в життя через відсутність фінансування передбаченої діяльності з державного бюджету [7].

До кінця 1999 року технічне регулювання в Україні перетворилося на самодостатню, але застарілу і нединамічну систему [8]. Україна не може впровадити міжнародну вимогу щодо розділення функцій сертифікації та акредитації, що призводить до конфлікту - в Україні обидві функції належать до повноважень Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації. Через перевагу обов'язкової сертифікації, добровільна сертифікація продукції та систем якості розвивається в Україні з великими складнощами. Хоча в цьому плані існують конкретні аспекти, з огляду на які міжнародна система добровільної сертифікації не повністю відповідає вимогам законодавства України щодо безпеки продукції тому цій аспект є найбільш проблематичним. Реформа національної системи технічного регулювання оновилась прийняттям 17 травня 2001 року законів «Про стандартизацію» [9], «Про підтвердження відповідності» [10], «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» [11]. Ці закони стимулюють якість продукції, вводять нові методи управління якістю, розвивають конкурентні відносини, переглядають національні стандарти. На сьогодні юридичної відповідальності імпортера за безпеку продукції, що ввозиться і вводиться в обіг на території України, не існує - на відміну від більшості розвинутих країн світу. Зокрема, в національне законодавство країн ЄС імплементовано вимоги директиви ЄС 374/85 "Про відповідальність постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції". Для встановлення рівних умов конкуренції між вітчизняним виробником та імпортером Держстандартом розроблено також проекти Законів України „Про відповідальність постачальника за випуск та реалізацію неякісної та небезпечної продукції ” та „Про порядок утилізації та вивезення небезпечної продукції ”. Проект Закону України „Про відповідальність постачальника за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції ” передбачає значно розширення повноважень чиновників та посилення адміністративної відповідальності суб'єктів господарювання - постачальників. Законопроект також містить новелу, яка не повинна бути предметом регулювання цього закону, а саме - декларування відповідності. Законопроект "Про відповідальність постачальника за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції" запроваджує декларування відповідності для постачальників і не стосується господарюючих суб'єктів сфери торгівлі та громадського харчування, які реалізують продукцію кінцевим споживачам (частина перша статті 2 законопроекту). Таким чином, до декларації виробника (імпортера) може додатися ще й необхідність декларування відповідності постачальником. При цьому автори законопроекту у пояснювальній записці посилаються на необхідність гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС відповідно до статей 51, 56 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами від 16.06.1994, а також Постанови Кабінету Міністрів України від 10.03.1997 № 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів". Згідно з пояснювальною запискою в законопроекті враховано положення Директиви Ради Європейських Співтовариств 85/374/ЕЕС "Про наближення законів, нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів щодо відповідальності за дефектну продукцію", а також враховано особливості національного законодавства України та практики його застосування. Прийняття вказаних законів дозволить зблизити національне законодавство з законодавством ЄС, буде введено поняття відповідальності за випуск дефектної продукції, що значно знизить ризики виробництва, імпорту і реалізації на товарному ринку України продукції, невідповідної технічним вимогам.

Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт України пов'язує з переходом до модульного принципу сертифікації і, в першу чергу, після створення необхідної законодавчої бази про відповідальність виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції та широкого використання декларації постачальника про відповідність до вимог нормативних документів [12]. Для цього Держстандартом України підготовлений проект нормативного акта про впровадження модульного підходу до оцінки відповідності з урахуванням вимог директиви ЄС № 93/465 щодо введення додаткових схем сертифікації, зокрема сертифікації на етапі розробки продукції та сертифікації на стадії виробництва.

Викладене дозволяє зробити висновок, що існуюча система сертифікації акцентує увагу на санкціонуванні конкретних зразків продукції, замість того, щоб зосереджувати головну увагу, власне, на виробничому процесі. Як наслідок, гарантія постійної безпеки товарів є дуже слабкою. Гарантується тільки відповідність конкретного зразка продукції. Проблема реформування української системи технічного регулювання ускладнюється ще й тим, що українські органи із сертифікації не мають відповідного обладнання, їм не вистачає компетентного персоналу, який би міг застосовувати європейські методи підтвердження відповідності. Це може серйозно зашкодити здатності України укладати взаємні угоди про визнання, які могли би полегшити діяльність українських експортерів на світових і європейських ринках. У цьому відношенні Україна безумовно потребує допомоги Європейського Союзу.

Література

1. Дідківська Л. І., Головко Л. С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – 5-те вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 213 с.

2. Кошман К. Сертифікація – засіб забезпечення якості продукції // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 10. – С. 33–34.

3. Михасюк І. Р., Швайка Л. А. Державне регулювання економіки: Підручник. — Л.: Магнолія плюс: Видавець СПД ФО «В. М. Піча», 2006. – 220 с.

4. Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 244 // Урядовий кур'єр. – 1997. –29 березня (№ 57-58).

5. Миронюк Г. Стан та перспективи розвитку стандартизації та суміжних видів діяльності в Україні // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2000. – № 3. – С. 5–9.

6. Стандартизація, основні проблеми -// http:// yaca.yandex.ru/yandsearch

7. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. в ред. Закону від 1 січня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № З0. – Ст.141.

8. Про стандартизацію: Закон України від 17 травня 2001 р. в ред. Закону від 11 січня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.

9. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від I грудня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 52. – Ст. 23.

10. Про підтвердження відповідності: Закон України від 17 травня 2001 р. в ред. Закону від II січня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – Ст. 169.

11. управління якістю.-// http://www.parlament.org.ua/index.php

12. технічне регулювання в Україні.-// http://www.inure.gov.ua/ukr/ publishing/panorama