Семенець Вадим Сергійович

ГАРМОНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ І ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Вирішення питання щодо вступу України до Європейського Союзу об’єктивно вимагає від нашої держави енергійних кроків на шляху адаптації, гармонізації національного законодавства із законодавством даного міжнародного об’єднання. Інтеграція України до Європейського Союзу є одним з її основних зовнішньополітичних пріоритетів. Стратегічною метою держави проголошено повноправне члество в ЄС. Фундаментальні основи європейської політики України, механізми і тактику реалізації стратегічного курсу визначають наступні документи: Контституція України (ст.18); Постанова Верховної Ради України "Про основні напрями зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 року, яка підкреслює, що "перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах"; Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, підписана 16 червня 1994 року; Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року; Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: Поступ у ХХІ століття". Відповідно до ст. 49 Договору про Європейський Союз від 7 лютого 1991 року (Маастрихський договір) „будь-яка європейська держава, що визнає принципи, проголошені в ст. 6(1) Договору про ЄС, може подати заявку на членство в Союзі". Одним з критеріїв надання членства в ЄС згідно з „Копенгагенськими критеріями" 1993 р. є здатність прийняти на себе зобовязання, повязані з членством у ЄС, зокрема, цілями політичного, економічного і валютного союзів. Це означає, що на момент вступу до ЄС країни-кандидати повинні не тільки імплементувати у національну правову систему всі елементи acquis communautaire (буквально означає "те, що досягнуто у рамках Співтовариства"), але й адаптувати проекти нормативних актів, нератифіковані конвенції ЄС і політичні ініціативи інститутів ЄС, забезпечити їхнє ефективне застосування в національній правовій системі відповідно до адміністративних і судових процедур. На виконання цього критерію було прийнято низку нормативних актів. Так, відповідно до ст. 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством і його державами-членами (далі - УПС) від 16 червня 1994 р. важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною і ЄС є зближення чинного і майбутнього законодавства України із законодавством ЄС. В Указі Президента України від 11 червня 1998 р. «Про затвердження Стратегії інтеграції України в Європейський Союз» указано, що зближення законодавства відбуватиметься шляхом адаптації законодавства України до законодавства ЄС. У ст.2 Постанови Кабінету міністрів України від 16 серпня 1999 р. «Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» вказано, що адаптація законодавства включає три етапи, завершальним серед яких є підготовка розширеної програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС.

Метою процесу гармонізації є забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням, що витікають із УПС, інших міжнародних договорів щодо співробітництва України і ЄС, розвиток національного законодавства у напрямі його зближення із законодавством ЄС і забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів актів законодавства, створення правової бази для інтеграції України в ЄС. Як наголошується в Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 21.11.02 p., «адаптація законодавства України до законодавства ЄС — це поетапне ухвалення і впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням основних положень законодавства ЄС». На сприяння процесу адаптації спрямована також затверджена Законом України від 18.03.04 р. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, якою передбачено, що проекти нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що за предметом правового регулювання належать до сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу, піддаються експертизі на відповідність acquis communautaire. Необхідно звернути увагу на те, що acquis communautaire є комплексним поняттям, яке охоплює загальні принципи, доктрини; вторинне законодавство ЄС, прийняте інститутами ЄС з метою досягнення цілей установчих договорів ЄС (регламенти, директиви, рішення відповідно до ст. 249 Договору про Співтовариство; конвенції, загальні стратегії, рамкові й ординарні рішення, спільні позиції відповідно до Розділу V і Розділу VI Договору про ЄС); а також „м'яке" право ЄС – «soft law» (рекомендації та думки, висновки і резолюції, декларації інститутів ЄС чи країн-членів, програми майбутньої політики Співтовариства і ЄС).

Процес трансформації національного законодавства передбачається провести у три етапи. На першому з них здійснюватиметься приведення законодавства у відповідність до вимог вищеназваної Угоди (УПС) й інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України з Євросоюзом. На другому етапі буде проведена робота з підготовки законодавства нашої держави до асоціаційного членства України в Євросоюзі. І нарешті, на останньому етапі розпочнеться реалізація програми гармонізації вітчизняного законодавства із законодавством Євросоюзу з метою повної інтеграції нашої держави у спільний ринок останнього.

Ключовим елементом успішної інтеграції України до ЄС є досягнення певного рівня узгодженості законодавства нашої країни з правовими нормами Євросоюзу. Зближення українського законодавства із сучасною європейською системою права забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави в рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС, а також створить необхідні передумови для отримання Україною статусу асоційованого члена Євросоюзу, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України в середньостроковому вимірі.

Необхідно створити такі юридичні норми, які здатні забезпечити однакове регулювання наявних у європейських державах суспільних відносин. При цьому варто зауважити, що така робота сприятиме розвитку міжнародного співробітництва, попередженню виникнення різного роду юридичних колізій. Звичайно, правова уніфікація не обов’язково повинна мати універсальний характер. Вона може розмежовуватись як за цілями, так і за масштабами. За деякими напрямками суспільних відносин уніфікація може мати глобальний характер, а за іншими — охоплювати держави регіону або діяти в рамках певних міждержавних об’єднань.

Варто наголосити на тому, що у національному законодавстві досі відсутні нормативно-правові акти, які б регулювали форми участі українського парламенту в гармонізації законодавства України із законодавством Євросоюзу, а також розмежовували повноваження органів законодавчої, виконавчої влади та Президента України у цій сфері. Отже, існує об’єктивна необхідність прийняття законодавчого акта, присвяченого вирішенню зазначеного питання. Роботі в цьому напрямі, на наш погляд, заважає неврегульованість проблеми розмежування повноважень органів законодавчої, виконавчої влади та Президента України у зазначеній сфері. Адже, як відомо, реалізація вимог УПС, про яку йшлося вище, потребує координації зусиль органів державної влади в Україні, спрямованих на реформування різних сфер національного законодавства. З урахуванням стратегічної мети нашої держави, а саме її інтеграції до Євросоюзу, оперативне вирішення цієї проблеми набуває особливого значення.

Аналіз діяльності з приведення національного законодавства у відповідність до Європейського права однозначно свідчить про наявність об’єктивних труднощів у даному процесі. Намагаючись будь-що прискорити процес входження до європейських структур, Україна фактично зобов’язалась у надзвичайно стислі строки здійснити докорінну перебудову національного законодавства. Проте українська сторона не уявляла і не могла уявити всю складність цього процесу. Але, незважаючи на це, наша держава повинна зробити все для зближення українського законодавства з правом Євросоюзу, інших міжнародних організацій. Адже від цього значною мірою залежать ефективність співробітництва України з країнами Європи та світу, а також її міжнародний авторитет.

Отже, створюючи національну державну правову систему у відповідності до норм ЕС, необхідно одночасно із адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені із правовим полем ЄС, законодавчі акти. Роль найвищого законодавчого органу країни у цьому процесі абсолютна. Беззаперечним є і те, що процес гармонізації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади. Таким чином, зближення законодавств полягає в подоланні правових відмінностей в національних законодавствах, виробленні загальних напрямів їх розвитку, розробці загальних правових рішень.

Література:

1) Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР //Відомості Верховної Ради України. – Київ - 1996. - ст. 141.

2) Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та його державами-членами від 16 червня 1994 р. - Київ, 1997. - С.27.

3) Годун С.Д. Проблеми інтеграції України до Європейського Союзу: Навчальний посібник. – К., 1999. – с.25-35.

4) Опришко В.Ф. - Питання трансформації Європейського права в законодавство України // Право України. - 2001. - №2. - С.28.

5) Европейский Союз: прошлое, настоящее, будущее: Документы Европейского Союза. – Т.І.: Договоры, учреждающие Европейские сообщества. – М., 1995. – ст.101-127.