К.е.н. Величко О.П.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Сучасні тенденції та перспективи у розвитку логістичної організації аграрного підприємництва

Сьогодні в багатьох логістичних системах аграрного бізнесу відбувається і вдосконалюється процес злиття самостійних відокремлених елементів виробництва в єдиний інтегрований спосіб одержання кінцевої продукції за схемою «виробництво-споживання» [1]. В аграрному секторі економіки України після реформування КСП протягом останніх років чітко прослідковується тенденція до укрупнення сільськогосподарського виробництва. Так, за період 2001-2010 рр. кількість господарств, які мають в оренді понад 10 тис. га, збільшилася у 4 рази, а середній розмір угідь у розрахунку на одне аграрне підприємство зріс на 31 % [2]. Найбільшим банком землі в Україні, понад 100 тисяч гектарів, володіють 12 агрохолдингів. Причому перша двадцятка цих аграрних формувань контролює понад 15 % орних земель України [3].

Така логістична організація агробізнесу передбачає формування сукупності материнських компаній та контрольованих ними дочірніх компаній, що здійснюють господарську діяльність у сфері виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. В холдингових агрологістичних системах поряд з горизонтальною також відбувається і вертикальна інтеграція. В цих організаціях здійснюється потужне масове сільськогосподарське виробництво та промислова переробка аграрної сировини, завдяки чому вони отримують економічний ефект від масштабу виробництва та контролю логістичного ланцюга. При такій внутрішньоорганізаційній збутовій політиці майже немає посередників. В цих компаніях сільськогосподарська сировина із власних аграрних підприємств спрямовується на власні переробні підприємства, а звідти у вигляді готової продукції – у власну торгівельну мережу. Іншими словами в агрохолдингах часто відбувається внутрішня реалізація ресурсів та виробленої продукції.

З одного боку завдяки діяльності таких крупних компаній значно підвищується продуктивність і ефективність ведення аграрного бізнесу, з іншого здійснюється потужний конкурентний тиск на традиційні форми сільськогосподарського виробництва (СТОВ, агрофірми, фермерські господарства та ін.), діяльність яких природніше узгоджується з сільськими територіями та їх інфраструктурою (більшість власників, менеджерів і працівників агрохолдингів з членами своїх сімей тут не живуть). Багато крупних аграрних компаній зареєстровані у містах і практично не сплачують податки до сільських місцевих бюджетів. Поширення агрохолдингів сприяє надмірній концентрації орендованих земельних угідь та монокультуризації землеробства, а запровадження інтенсивних технологій призводить до різкого скорочення зайнятості на селі.

Така надконцентрація аграрного виробництва не спостерігалась, зокрема, в США, Канаді та країнах ЄС, де сільське господарство розвивалось повільним еволюційним шляхом на базі сімейного фермерства та кооперації. В Україні сімейні ферми не набули значного поширення, зростання кількості дрібних та середніх фермерських господарств останніми роками припинилося. Разом з тим агрохолдинги як явище не є виключно українським варіантом розвитку логістичних систем в пореформений період. Зокрема, подібна ситуація прослідковується у Росії, Казахстані та інших постсоціалістичних країнах. В багатьох державах, аграрна ринкова економіка лише формується і відсутні розвинуті ринки земель, абож вони функціонують недосконало. За таких умов крупні аграрні компанії мають можливість залучати та використовувати відносно дешеві орендовані земельні масиви, залучаючи до їх обробітку потужний капітал несільськогосподарського походження (промисловий, банківський та ін.). Зокрема, за даними Держкомстату, упродовж 2010 року в Україні на 14 % збільшилося виробництво сільльськогосподарської техніки, а її імпорт зріс майже удвічі [3]. При цьому вже багато років поспіль дуже сприятливою є кон’юнктура на світових ринках аграрної сировини та продовольства.

На сьогодні ми маємо суперечливу ситуацію щодо реалізації відомого принципу: «земля має належати тим, хто на ній працює». Зокрема, соціологічними дослідженнями ДП „Центр соціальних експертиз” Інституту соціології НАН України у 2010 р. було встановлено, що самостійний обробіток власних земельних паїв здійснюють лише 12,4 % власників, найближчим часом збираються це робити – 5,2 %, а взагалі не мають таких намірів – 82,4 % [4].

Тому завершення земельної реформи в Україні має бути не в останню чергу орієнтоване на підтримку і розвиток логістичних систем дрібно та середньотоварного виробництва, які краще узгоджуються з традиційним сільським укладом життя (рис.). Зокрема, досвід Китаю свідчить, що підтримка дрібнотоварного аграрного виробництва сприяла зниженню сільської бідності з 53 % (1981 р.) до 8 % 2001 р [2].

Примітка: збільшення (зменшення) чисельності фізичних осіб-власників земельних паїв

Рис. Окремі стратегічні цілі та завдання завершення земельної реформи в Україні [власна розробка]

Сьогодні варто сприймати агрохолдинги як об’єктивну реальність. Очевидно, що крупні аграрні компанії ще довго будуть відігравати провідну роль в розвитку АПК України. При цьому вони поступово будуть реформуватися до оптимальних за розмірами агрологістичних систем. В процесі формування регульованого земельного ринку визначиться: поширяться великі експортоорієнтовані індустріальні господарства, будуть створені умови для сімейного фермерства та кооперації чи переважатимуть середні підприємства. На наш погляд, багатоукладність української аграрної економіки в будь-якому випадку буде підтримуватися завдяки різній спеціалізації сільськогосподарських товаровиробників, природним умовам та інтенсивності виробництва та ін.

При цьому державі потрібно створювати умови та дієві стимули для використання логістичних переваг демократичної вертикальної концентрації аграрного виробництва „знизу”, коли сімейні фермерські господарства все більше залучаються до кооперації з метою виконання таких функцій як збут та переробка продукції, матеріально-технічне постачання, кредитування, страхування і т. ін. Досвід розвинених аграрних країн свідчить, що лише кооперація є найкращим завершенням еволюції логістичних формувань в сільському господарстві.

Література:

1. Величко О.П. Операційний менеджмент товароруху аграрного підприємства в логістичному ланцюгу / О.П. Величко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 260: В 6 т. – Т. 1. – Дн.: ДНУ, 2010. – С. 86-94

2. Новий курс: реформи в Україні. 2010-2015. Національна доповідь / за ред. В.М. Гейця [та ін.]. К. – НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.

3. Солонина Є. Агрохолдинги ростуть / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: / http: // www.radiosvoboda.org/content/article/16797283.html

4. Соціологічне дослідження з оцінки проведення земельної реформи / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zemreforma.info/dload/3_9.pdf