ІI Международная научно-практическая конференция

«Научный потенциал мира – 2011», Болгария, г. София

Экономические науки/15.Государственное регулирование экономики

Мусаєв Е.К.

РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет», Україна

Формування концептуальних підходів управління інноваційним розвитком АПК

Інноваційно-інвестиційний розвиток – це процес інтенсивно розширеного відтворення виробничого, людського, банківського та земельного капіталу через впровадження нових технологій, продукції або послуг, організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного і комерційного характеру.

Інноваційний розвиток містить у собі такі послідовні етапи: виявлення проблеми та виникнення нової технічної ідеї для її задоволення; проведення досліджень і розробок та оформлення винаходу; інвестування виробництва, освоєння та використання; розповсюдження результатів НТП тощо. При цьому із загальної кількості запропонованих інноваційних ідей згідно з вітчизняною практикою близько 80% відхиляються на стадії трансформації новації в інновацію, в США цей показник складає лише 52% [2].

У сучасному світі рівень економічного розвитку країни безпосередньо визначається розвитком науки і техніки та ступенем їх використання, тобто рівнем інноваційних процесів. Останні мають вплив на різні аспекти загальнодержавного розвитку, включаючи суспільний, економічний та технічний. Крім того, вони визначають місце країни в світовому господарстві, внутрішнє соціально-економічне становище [3, с. 270].

Згідно із ст. 7 Закону «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. [4], загрозу національним інтересам і національній її безпеці складають: зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу; критичний стан основних виробничих фондів, критична залежність від кон’юнктури зовнішніх ринків; критичний стан з продовольчим забезпеченням населення і низька конкурентоспроможність продукції. Все це має безпосереднє відношення до агропромислового комплексу (далі АПК).

Стратегія визначає шляхи подолання кризових тенденцій та відставання у соціально-економічному розвитку АРК з перспективою перетворення автономії в територію комфортного проживання і успішного ведення бізнесу.

Стратегічною метою розвитку АРК є забезпечення стійкого зростання рівня і якості життя кримчан на основі збалансованої соціально-економічної системи інноваційного типу, що гарантує екологічну безпеку, динамічний розвиток економіки й реалізацію стратегічних інтересів України й Криму в Чорноморському регіоні.

Одним з напрямків Стратегії є реформування аграрного сектору АР Крим. Реформування аграрного сектору АР Крим має на меті розвиток екологічно безпечного агропромислового комплексу з максимально ефективним використанням біокліматичного потенціалу регіону, здатного сформувати потужну сировинну базу для зростання харчової промисловості, забезпечити продовольчу безпеку населення і рекреантів, підвищити експортний потенціал переробних галузей, відродити соціальну сферу та інфраструктуру у сільській місцевості.

Розглянемо стан та ресурсний потенціал регіону. Структуру продукції сільського господарства АРК в однаковій мірі формують продукція рослинництва (50,1 %) і тваринництва (49,9 %). При цьому структура підприємств аграрного сектора утвориться господарствами населення (55,6 %) і сільськогосподарськими підприємствами (44,4 %) [5].

Аналіз динаміки показників соціально-економічного розвитку АРК в умовах галузевої спеціалізації регіону, що склалася в останні десятиріччя, дає змогу виокремити низку наступних системних проблем агропромислового комплексу Криму. Сільськогосподарський комплекс орієнтований на монопольне постачання продукції рослинництва та тваринництва переважно на локальні внутрішні ринки, що обслуговують рекреаційно-туристичний комплекс. У короткостроковому періоді сезонні цінові сплески на сільськогосподарську продукцію забезпечують її виробникам та збутовій мережі надприбутки, що у середньо та довгостроковому періоді посилює диспропорційність сільськогосподарського виробництва. Невідповідність галузевої структури сільського господарства агрокліматичним передумовам його спеціалізації в межах України перешкоджає ефективному використанню природного біопотенціалу республіки, який дозволяє розвивати конкурентоспроможне сільськогосподарське виробництво для забезпечення жителів півострова і рекреантів екологічно чистою продукцією. Ситуацію ускладнюють зростання імпорту сільськогосподарської продукції та слабка експортна орієнтація сільськогосподарського виробництва; низький рівень переробки сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва та її невідповідність міжнародним стандартам якості; відсутності сучасної інфраструктури аграрного ринку; неефективне використання зрошуваних земель; низька інвестиційна привабливість та незадовільний стан впровадження інновацій у агропромисловому виробництві; систематичні порушення земельного законодавства та зловживання у сфері земельних відносин.

Таким чином, мета, завдання та шляхи вирішення проблем розвитку АПК регіону актуальні та необхідні для іноваційного розвитку залузей АПК АР Крим, але без відповідної підтримку з боку держави ні Страгегія, ні програми діяти не будуть.

Тому розглянемо обсяги фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу АРК із Державного бюджету України на 2008-2010 рр.

У 2008 році обсяг підтримки підприємств АПК із держбюджету склав 220,8 млн. грн., що складає 43,4% від пропозицій по фінансуванню Міністерства аграрної політики і продовольства Автономної Республіки Крим (509 млн. грн.).

У 2009 році обсяг фінансування з держбюджету склав 96,7 млн. грн., чи 15,9% від заявлених 606,8 млн. грн. Бюджетні тваринницькі дотації були профінансовані на 8,8% (18,2 млн. грн. від потреби в 205,7 млн. грн.), держпідтримка виробництва продукції рослинництва − на 2,7% (профінансовано 4,4 млн. грн. від потреби в 163,9 млн. грн.).

У 2010 році ситуація з фінансуванням з держбюджету не покращилася: профінансовано 14,9% від заявлених сум (104,8 млн. грн із 700,9 млн. грн заявлених). Бюджетні тваринницькі дотації були профінансовані на 2,2% (4,7 млн. грн. від потреби в 218,9 млн. грн.), держпідтримка виробництва продукції рослинництва − на 1,8% (профінансовано 3,3 млн. грн. від потреби в 189 млн. грн.).

Протягом 2008-2010 рр. не фінансується програма селекції у тваринництві і птахівництві на підприємствах АПК, щорічна потреба у фінансуванні складає 15,5 млн. грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2011 рік» витрати Міністерства аграрної політики та продовольства України на фінансування АПК передбачено 10,7 млрд. грн.

В даний час Міністерством аграрної політики та продовольства України не доведено фінансування в необхідному об’ємі, які безпосередньо будуть спрямовані на розвиток АПК АР Крим.

Фінансування з Державного бюджету України здійснюється безпосередньо після прийняття Порядків (по програмах), що регулюють використання засобів держбюджету, паспортів бюджетних програм, доведених планів асигнувань і затверджених кошторисів на використання засобів держбюджету.

Попередній розрахунок потреби в засобах на розвиток агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим з Державного бюджету України в 2011 році складає 732,1 млн.грн. У першому кварталі 2011 року фінансова підтримка підприємств АПК АР Крим з держбюджету не здійснювалася, а з бюджету АР Крим склала 19,0 млн.грн.

Висновки:

Звичайно, розроблена Стратегія інноваційно-інвестиційного розвитку галузей АПК не є вичерпною. Проте вона дає загальне уявлення про можливу спрямованість узгодження їх дій з відповідними діями органів державної влади та органів місцевого самоврядування. В іншому разі марно сподіватись на те, що будь-яка значна кількість вітчизняних аграрних підприємств виявить спроможність стати активним гравцем на арені інноваційно-інвестиційних процесів. Скоріше всього, переважна їх більшість буде і надалі тяжіти до пасивного очікування інвестиційних ресурсів за межею уявлень про дійсний потенціал власних інноваційних зрушень.

Тому при управлінні інноваційно-інвестиційним розвитком агропромислового комплексу ми пропонуємо сформувати інноваційний механізм управління розвитком АПК, який би орієнтував підприємства у ринковому та інноваційному просторі в умовах значного ускладнення, підвищення невизначеності та динаміки факторів зовнішнього середовища і необхідності конкурувати вже у світовому масштабі.

Література:

1. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник / С.М. Ілляшенко. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 278с.

2. Kleinknecht A. Innovation pattern in crisis and prosperity / A.Kleinknecht. – London, 1987. – 206 p.

3. Бутко М.П. Регіональні особливості економічних трансформацій в перехідній економіці / М.П. Бутко. – К.: Знання України, 2005. – 476 с.

4. Закон України Про основи національної безпеки України: від 19.06.2003 р. № 964-IV із змінами від 15.12.2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uapravo.net/data/base38/ukr38625.htm. – Заголовок з екрану.

5. Статистичний збірник. Сільське господарство України / за ред. О.Г. Осауленка // Державний комітет статистики Україні. − К.: Інформаційно-аналітичне агентство. – 2011. – С. 38, С. 52.