Экономические науки/7. Учет и аудит

Т.С. Шилова

Л.П. Стаднік

Вінницький торговельно-економічний інститут

КНТЕУ

Поточні зобов’язаня комерційного банку та значення їх обліку, аналізу та внутрішнього аудиту

Ефективне використання банківських ресурсів багато в чому визначає стабільність і динамічність розвитку всієї національної економіки. Банківські ресурси – це основа діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання кредитів взаємозв’язані. Нині формування ресурсної бази комерційних банків є одним із найважливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система має володіти сукупністю ресурсів, достатніх як для кредитування поточних потреб суб’єктів господарської діяльності, так і для фінансування інвестиційної діяльності, формування відповідних резервів і підтримки власної ліквідності. Обсяг фінансових ресурсів визначає їхній попит на фінансовому ринку і безпосередньо впливає на розмір процентних ставок як за пасивними, так за активними операціями.

Для того, щоб визначити складові та особливості побудови механізму управління поточними зобов’язаннями банку, необхідно дослідити сутність категорії «банківські ресурси», їх структуру в цілому та місце поточних зобов’язань в них, зокрема, оскільки вони займають особливе місце та відіграють важливу роль у формуванні ресурсної бази банків України.

Як показав аналіз, найбільш розповсюдженим у банківській практиці та теорії банківського менеджменту є терміни «банківські ресурси», «ресурсний потенціал» та «ресурсна база».

Узагальнюючи існуючи теоретичні підходи, можна визначити, що поняття «банківські ресурси» може мати два значення: у вузькому та широкому розумінні.

Суть першого полягає в тому, що банківські ресурси – це акумульовані банком вільні грошові кошти економічних суб’єктів господарювання та населення на умовах виникнення зобов’язань власності чи боргу для подальшого розміщення на ринку з метою отримання прибутку. Ці кошти, за своєю суттю, являють вільну частку пасиву балансу банку, і саме їх фахівці пропонують вважати банківськими ресурсами у вузькому розумінні.

Проблемам дослідження організації обліку, аналізу та внутрішнього аудиту поточних зобов’язань комерційного банку приділяли увагу ряд вчених-економістів, зокрема О. Василик, О. Долішній, О. Дзюблик, О. Васюренко, Б. Івасів, В. Лагутін, М. Мороз, М. Савлук, Л. Примостка та ін.

Узагальнюючи існуючі визначення, можна дійти певних висновків:

– при визначенні терміну «банківські ресурси» необхідно керуватися спеціалізацією конкретного банку. Тобто при характеристиці діяльності банків по формуванню ресурсів доцільно вживати термін «ресурси комерційного банку»;

– ресурси комерційного банку за своєю суттю є фінансовими ресурсами.

Отже, з точки зору джерел формування, ресурси комерційного банку – це сукупність власних, залучених та позичених коштів банку, що перебувають у безпосередньому його розпорядженні і використовуються на його розсуд для здійснення банківської діяльності.

Деякі фахівці виокремлюють як окрему ознаку класифікації ресурсів банку принцип стабільності, що дає змогу визначити найбільш нестабільні пасиви банку, вилучення яких можна очікувати у будь-який момент часу. Це дає змогу уникнути ризику ліквідності, оскільки можна розміщувати зазначені ресурси у найбільш ліквідні види активів.

Більш детально за даною ознакою виділяють наступні види зобов’язань:

- мінливі зобов’язання («гарячі гроші») – кошти, які можуть бути вилучені з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни процентних ставок на ринку. Це – міжбанківські кредити з нефіксованим строком погашення, отримані кредити «овернайт» (враховуються за строком «до одного дня»);

- поточні зобов’язання (поточні пасиви) – це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. До них входять кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти бюджету та позабюджетних фондів, кореспондентські рахунки інших банків, кредиторська заборгованість та транзитні рахунки;

- стабільні зобов’язання або основні вклади – джерела коштів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належать ощадні рахунки, депозитні сертифікати, строкові рахунки, недепозитні джерела коштів з фіксованими строками погашення, кошти від продажу цінних паперів;

- безстрокові пасиви – власні кошти банку, такі як статутний капітал, нерозподілений прибуток, резерви.

Як визначається фахівцями, існує певна умовно-постійна частина коштів з усієї сукупності найменш стабільних ресурсів (поточних зобов’язань), яку банк може використовувати для проведення строкових активних операцій. Тому класифікація ресурсів за критерієм стабільності може бути використана тільки для поділу та характеристики джерел формування різних видів ресурсів.

За характером управління поточні зобов’язання комерційних банків поділяються на керовані й некеровані. В основу такого поділу покладено можливі строки їх розміщення у банках, тобто ті строки, впродовж яких банки можуть використовувати їх для вкладення у дохідні активи. До керованих ресурсів відносять постійні і стабільні кошти банків, а до некерованих – депозити до запитання.

Залучені та запозичені банківські ресурси становлять переважну частину банківських ресурсів (85–90%). Через це для них характерний надзвичайно широкий спектр форм та видів залучення коштів, що характеризує відповідні напрямки пасивних операцій банків, основу яких утворюють операції з формування залучених ресурсів.

Залучені ресурси банку – це кошти, що акумулюються банком на певних умовах на різних видах рахунків клієнтів. Залучені ресурси є, власне кажучи, кредиторською заборгованістю банку, яка виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін.

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте практично усі клієнтські рахунки належать до депозитних. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнтові у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Одним із завдань даного дослідження є обґрунтування та побудова механізму управління поточними зобов’язаннями банку. Таке завдання ставиться вперше і для його реалізації слід, по-перше, визначити та проаналізувати зміст поняття «поточні зобов’язання».

Більшість фахівців при вивченні даного питання досліджують специфіку використання депозитів до запитання. Тому проаналізуємо відомі підходи та запропонуємо підхід до визначення поняття «поточні зобов’язання».

Депозити до запитання можуть бути вилучені на першу вимогу клієнтів, а строкові депозити – після закінчення термінів відповідних договорів (не розглядаючи можливості дострокового вилучення коштів).

Залишки коштів на поточних рахунках постійно змінюються залежно від потреб клієнта в коштах для своєчасного здійснення платежів. При цьому клієнт має право розпоряджатися коштами на поточних рахунках без будь-яких обмежень термінів і сум та без попереднього узгодження з банком. Тим самим, щоденні залишки коштів на окремо взятому поточному рахунку клієнта для банку є непередбаченими і, на перший погляд, не можуть використовуватися банками для фінансування своєї інвестиційної діяльності внаслідок можливості їх вилучення вкладником або кредитором банку в будь-який момент часу. Разом з тим, дослідження, проведені деякими авторами, показують, що, незважаючи на свою природу, поточні зобов’язання утворюють у своїй сукупності так званий незнижуваний залишок. Даний незнижуваний залишок коштів на поточних рахунках у банківській установі може бути використаний для проведення активних операцій довгострокового характеру.

У наведених вище трактуваннях поточних зобов’язань головний акцент робиться на змінність (варіативність) залишків коштів на рахунках та використання їх, як правило, для короткострокових вкладень, та для підтримки миттєвої та поточної ліквідності балансу. Даний підхід достатньо обґрунтований, але не може бути єдиним критерієм для віднесення коштів до поточних зобов’язань.

З позиції менеджменту всі залишки на клієнтських рахунках до запитання і на рахунках населення при реструктуризації балансу діляться на три групи: нестабільна частина залишків, залишки, за якими відомі терміни повернення ресурсів, стабільні залишки.

Стабільна зміна обсягів банківського бізнесу визначається не стільки разовим залученням великих депозитів, які після закінчення терміну закінчення договору можуть відплинути з банку, оскільки з’являться більш високодоходні напрями розміщення вільних фінансових ресурсів (наприклад, на фондовому ринку), скільки приростом (або відтоком) стабільних (основних) депозитів, велика частина яких є депозитами до запитання.

Приріст стабільних залишків на поточних рахунках потрібно прогнозувати дуже обережно: тенденції минулого можуть суттєво змінитися в поточному періоді у зв’язку з вичерпанням можливостей сегменту ринку, зростанням конкуренції з боку інших кредитних установ, загальноекономічною ситуацією і т.п. Зменшення ж обсягу стабільних залишків на рахунках до запитання треба планувати обов’язково.

Класифікація пасивів:

1. Термінові зобов’язання (кошти на розрахункових і поточних рахунках; рахунки Лоро; зобов’язання по операціях на відкритому ринку цінних паперів; кошти клієнтів по незавершених розрахункових операціях; незавершені розрахунки банку; термінові зобов’язання, терміном виконання до 7 днів);

2. Короткострокові (поточні) зобов’язання (депозити і вклади до запитання; ощадні вклади; строкові депозити терміном погашення до 30 днів; міжбанківські кредити терміном погашення до 30 днів; операції репо; депозитні сертифікати і власні векселі терміном погашення до 30 днів;

3. Середньострокові зобов’язання (міжбанківські кредити терміном погашення понад 30 днів; депозитні сертифікати і власні векселі терміном погашення понад 30 днів; строкові депозити терміном погашення понад 30 днів);

4. Постійні пасиви (власні ресурси (капітал) банку).

Такий підхід дозволяє оцінити спроможність банку виконувати власні зобов’язання перед клієнтами, тобто управляти ліквідністю. Ризик ліквідності – це ризик недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризик того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов’язаннями у зв’язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

Таким чином, під поточними зобов’язаннями пропонується розуміти частину ресурсів комерційного банку, обсяги яких схильні до щоденних значних змін за наявності визначеної умовно-постійної частини. До них відносяться кошти до запитання – залишки на поточних, розподільних, бюджетних рахунках юридичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках Лоро; на карткових рахунках і кошти на поточних рахунках фізичних осіб; кредиторська заборгованість банку.

Література:

1. Бондарь А.Л. Структура банковских ресурсов // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 13: Збірник наукових праць: Наукове видання.– Суми: Мрія–1 ЛТД; УАБС, 2010.– 270 c.

2. Вожжов А.П. Депозити до запитання у формуванні стабільної і керованої ресурсної бази банків // Вісник НБУ. – 2009.– №11.– С.5–7.

3. Заруцька О.П. Ринок міжбанківських кредитів та управління поточною ліквідністю комерційних банків// Финансовые риски. – 2011. – № 3. – с.42–45.

4. Павлюк С.М. Сутність ресурсів комерційного банку // Фінанси України. – 2009. – № 12. – С. 108–114.