Баланюк Людмила

Науковий керівник: Гнідан В.І.

Буковинська Державна Фінансова Академія

Інноваційна активність підприємств у посткризових умовах.

Умови глобалізації та інтеграції світових економік в один механізм, які поставило постіндустріальне суспільство, вимагають від підприємств, як основної організаційної ланки національної економіки України, конкурентоспроможності на світовому ринку, а це вимагає перетворення науки на основну продуктивну силу, що означає не лише впровадження інновацій та досягнень науково-технічного прогресу, а й знаходження та використання власних потенціалів у цьому напрямі. Особливо ці питання набувають гострого характеру в умовах посткризового стану економіки України.

Фундаментальні теоретико-економічні питання інновацій розглядаються в працях провідних українських учених - Ю.Бажала, В.Гейця, Б.Кваснюка, А.Чухна; теоретичні проблеми взаємозалежності розвитку ринкової економіки і інновацій досліджуються такими вченими, як А.І.Анчишкін, Л.Л.Антонюк, І.М.Буднікевич, С.В.Валдайцев, С.Ю.Глазьєв. Значний внесок у розробку теорії інновацій, їхнього впливу на вироблення маркетингової стратегії внесли І.Ансофф, В.П.Баранчеєв, Д.І.Баркан, О.А.Виноградов, Н.П.Гончарова, С.Д.Ильенкова, та ін.

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя [1, ст.325]. Умовою економічного розвитку країни та її реальної інтеграції в Європейське Співтовариство є забезпечення високих темпів економічного зростання та економічного розвитку, що є можливим саме за умови активної інноваційної діяльності основних суб»єктів господарювання країни-підприємств. Міжнародний досвід уже давно довів, що для цього країна повинна інвестувати в економіку не менше 19-25 % ВВП [3]. Щодо нашої країни, то показник інвестицій у підприємства за весь період незалежності (до початку кризи 2008 року) коливався в межах 13-17 %. Криза суттєво підірвала інвестиційну спроможність України. У 2009 році країна інвестувала в основний капітал менше 151,8 млрд. грн., що становило 16,7 % ВВП і в 1,54 раза менше абсолютного рівня цього показника в попередньому 2008 році. Індекс інвестицій в основний капітал у 2009 році порівняно з попереднім роком становив 65,1 %. А індекс капітальних інвестицій – 70,9 % [4,с.30, 200, 203]. Найбільш потужним джерелом інвестування в основний капітал залишаються власні кошти підприємств: у 2009 році їх частка становила 63,4 %, збільшившись порівняно з 2008 роком, коли вона становила 56,7 % [5]. Але при цьому абсолютний обсяг інвестицій в основний капітал, вкладених за рахунок власних коштів підприємств і організацій, скоротився зі 132138 млн. грн. у 2008 році до 96019 млн. грн. у 2009 році, або майже в 1,4 раза [4, с. 202]. 

Низька інвестиційна спроможність підприємств та країни загалом не дає змогу реалізувати їхній інноваційний потенціал. Інновації потребують значного обсягу коштів не тільки на наукове продукування інноваційних технологій та інноваційних продуктів, але й на втілення їх у практику. Порівняно з 2008 роком інноваційна здатність підприємств у 2009 році скоротилася майже в 1,5 раза, а питома вага реалізованої інноваційної продукції в період 2000-2009 років становила всього 7-8 % і теж має стійку тенденцію до зниження [5].

Очевидним є те, що за останні роки рівень інноваційної активності підприємств суттєво знижується, особливо в післякризові роки, коли підприємства потребували значних ресурсів для відновлення і стабілізації діяльності. Основними причинами та проблемами такого негативного явища виділяють:

- нестійкість української економіки до світової фінансово-економічної кризи, результатом чого стало: падіння банківської системи України, скорочення та неможливість функціонування малого та середнього бізнесу, різке скорочення обсягу інвестицій (як іноземного, так і національного походження) в економіку;

- відсутність реальних механізмів об'єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;

- інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації з врахуванням ринкових чинників;

- відсутність чітких механізмів і регламентованих термінів розгляду інноваційних проектів;

- високий економічний ризик залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва.

- слабкий розвиток малого та середнього інноваційного підприємництва - провідника інноваційного продукту до масового виробництва;

- відсутність сучасної інноваційної інфраструктури, яку мають утворювати технопарки і технополіси, інноваційні і технологічні центри, бізнес-інкубатори, також консалтингові, лізингові, інформаційні, сервісні підприємства, центри колективного користування унікальним науковим устаткуванням та приладами, сертифікаційні та маркетингові центри;

- відсутність систем стимулюючого інноваційного пільгового оподаткування;

- низький рівень фінансування та інвестування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що не дає можливості розвиватися науковій сфері та реалізувати нові креативні ідеї, різного роду ноу-хау.

Саме тому, для України у ринкових умовах господарювання, основою вирішення вищезгаданих проблем мають бути інновації, визначення чіткої інноваційної стратегії, яка повинна бути головною базою розвитку підприємств.

Отже, найголовнішими факторами, що мають бути основою інноваційного розвитку, повинні стати:

- створення фінансово-промислових груп, зокрема транснаціональних, а також холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів і технопарків, лізінгових фірм ( у перспективі вони повинні стати стрижнем інноваційного процессу);

- проведення ефективної податкової політики, що забезпечать тісний зв'язок доходів підприємств з кінцевими результатами їх діяльності в сфері НТП, що передбачає надання підприємствам пільг при створенні і освоєнні на виробництві прогресивних технологій і нових видів продукції, що розробляються в рамках відповідних науково-технічних програм державного рівня, а також основаних на відкриттях, винаходах та ін. патентно-правових рішеннях;

- розроблення інноваційної політики, яка представляє собою сукупність принципів і заходів, що забезпечать створення сприятливого інноваційного клімату у державі. Вона повинна об'єднати загальними завданнями науку, техніку, виробництво, споживання, фінансову систему, освіту і повинна бути орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів, розвиток високотехнологічних виробництв та пріоритетів економіки;

- поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки;

-   мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції науковців, зупинення так званого процесу «відтік умів»;

- врахування зарубіжного досвіду, який свідчить, що періоди уповільнення економічного зростання у державах не знижують, а навпаки збільшують витрати на науку і технологічне переоснащення виробництва. Особлива увага повинна приділятися підготовці кадрів, орієнтованих на інноваційну діяльність.

Як відомо, найбільших успіхів в галузі НТП досягли США і Японія. Регулювання НТП державою в цих країнах можна представити в двох взаємопов'язаних сферах: наукових досліджень і процесу створення нововведень в економіці. Центр ваги в організаційних й інноваційних процесах у США спрямовується на впровадження нових технологій і продуктів. При цьому в якості оптимальної використовується наступна пропорція розподілу інвестицій по етапам: “дослідження – розробка – впровадження. В США основною функцією держави в розвитку науки і техніки є непряме стимулювання нововведень, інноваційного підприємництва і створення для них сприятливого середовища [2].

Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні та врахування закордонного досвіду дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, залучувати та ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність, крім того це дасть можливість подолати кризу та вивести українську економіку на стабільний шлях розвитку і тоді Україна зможе стати не технологічним аутсайдером, а новатором.

Список використаних джерел:

1. Господарський кодекс України – прийнятий 16.01.2003 р. К.: Парламентське видавництво, 2003 – 192 с. – (Бібліотека офіційних видань).

2. Космидайло І.В. Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи її вирішення / І.В. Космидайло // Актуальні проблеми економіки. – №2(68). – 2007. – С.20 – 26.

3. А. М. Поддєрьогін Фінанси підприємства: навч.посіб. [для студ. вищ. навч.закл.]/– А.М. Поддєрьогін, К.:Знання, 2006. – 580 с. – ISBN 1993-6788

4. Статистичний щорічник України за 2009 рік / [за ред.О. Г. Осауленка]. – К.: Державне підприємство "Інформаційно-аналітичне агентство", 2010. – 568

5. www.ukrstat.gov.ua - Офіційний сайт Комітету державної статистики України