История/1.История Восточной Европы

Крічкер О.Ю.

Академія пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля, Україна

Радянська єврейська школа містечка Правобережної України у 1920-ті роки

Система освіти єврейської молоді як в Україні в цілому, так і в окремих регіонах є об’єктом значної кількості досліджень сучасних українських вчених, проте їх погляди на культурно-освітні процеси доволі різняться. Більшість дослідників, в цілому, схиляються до думки, що політика коренізаціі ініціювала успіхи у розробці організаційних та науково-методичних засад навчально-виховного процесу у єврейських закладах освіти, але в той же час нанесла значний удар по єврейській культурі та релігії.

Як відомо, почавши руйнацію єврейської общини та загальмувавши традиційні культурно-просвітні процеси у містечках, радянська влада одночасно приступила до створення державної системи єврейської освіти. У містах та містечках були утворені приймальні комісії, які відповідно до рішення колегії Народного комітету освіти УСРР від 17 травня 1924 року проводили комплектацію шкіл, займались вибором і направленням дітей у національні школи, виходячи з мовного принципу. Із звіту про діяльність Подільської губернської комісії національних меншостей можна дізнатись, що на 1 квітня 1925 року мережа єврейських освітніх закладів нараховувала вже 106 одиниць або третину усіх єврейських шкіл Радянської України. Всього ж по Україні на кінець 1925 року працювало вже 342 такі школи, в яких викладали 1438 вчителів та виховувалося понад 56 тисяч дітей [1,13].

Вже в той період більшовики започаткували викривлену традицію робити акценти майже виключно на кількісних параметрах, оминаючи якісні показники. В середньому, відсоток дітей єврейської національності, охоплених навчанням рідною мовою, становив лише 26 %. Існуюча на той час мережа національних шкільних закладів, створення якої було ініційоване радянською владою, не задовольняла потреби містечкового населення. Про це свідчать, наприклад, дані про стан освіти по Вінницькій окрузі. В ній нараховувалось 5830 єврейських дітей шкільного віку, проте школою було охоплено лише 31,6 %. Для порівняння, серед інших національностей ці показники становили – 37 % українських та 69 % російських дітей [2,391].

Показовим є і той факт, що у середині 1920-х років на Волині з її традиційно високим відсотком єврейського населення 60,8 % закладів культури та освіти було охоплено українською мовою і лише близько 1 % єврейською. На Київщині також часто траплялися випадки, коли в містечках взагалі не було єврейських навчальних закладів, хоч в українських школах переважали єврейські діти. Так, у третій трудовій школі містечка Славути у 1924 році навчалося 85 % євреїв і лише 15 % українців та поляків. Таким чином, на практиці, хоч євреї й не були обмежені в доступі до освіти, та все ж не завжди мали змогу реалізувати це право у власне національній формі.

У містечках, здебільш паралельно, працювали як єврейські, так і українські та російські школи. Проте єврейські школи в основному були 4-х та 7-ми річними, і тому їх вихованцям у старших класах доводилося продовжувати навчання у неєврейських школах. У Шепетівській окрузі було 26 єврейських шкіл, з них лише 4 – семирічки, десятирічки ж не було взагалі [3,3]. Тому, коли Чечельницьку 7-річну єврейську школу, яка обслуговувала містечко з населенням 6000 жителів, через брак коштів хотіли перетворити на 4-річну, батьки звернулися до НК освіти із заявою про самостійне утримання школи [4,57-60]. Подібна угода була укладена і у Рашкові, де батьки взяли на себе утримання трьох вчителів 5-7 класів [5,97].

Слід також зазначити, що протягом 1920-х років значна частина національних шкіл перебувала поза бюджетом НК освіти і фінансувалася лише зі спецфондів. Проте часто єврейські трудові школи взагалі відкривалися при асоціаціях доволі бідної профспілки кустарів. Як результат, їх вчителі по кілька місяців не отримували заробітної плати, а про виділення коштів на підручники та устаткування взагалі майже не йшлось. Так, у 1923 році у єврейській трудовій школі у містечку Рашкові навчалося вже 100 учнів, проте школа не мала найнеобхіднішого, навіть парт чи столів і стільців [6,10]. У Томашпільській єврейській школі навіть в другій половині 1920-х років все ще відчувалася гостра нестача навчальних посібників [7,22]. Ідеологічна переобтяженість навчального плану практично виключала будь-яку можливість викладання таких дисциплін як історія, географія та культура історичної Батьківщини.

В переважній мірі, матеріальний стан єврейських шкіл був вкрай незадовільним Так, у приміщенні 4-класної єврейської трудової школи у Корсуні, розрахованому на 100 учнів, у 2 зміни навчалося 240 осіб [8,14]. У більшості єврейських шкіл навіть мови не було про налагодження харчування. Як правило, їх приміщення потребували ремонту, адже це часто були колишні синагоги, що пережили лихоліття військового протистояння. На засіданні президії Подільського губвиконкому 31 липня 1925 р. при розгляді наслідків обстеження стану єврейських національних меншин у Кам’янецькій та Могилівській округах особливу увагу було звернуто на погану матеріальну базу єврейських шкіл [9,103]. Та і після цього позитивних зрушень було мало. Так, наприклад, як йшлось у доповідній записці відділу освіти до Вінницького окрвиконкому у 1927 р., Тульчинська єврейська трудшкола, що знаходилася у приміщенні колишньої талмуд-тори, “практично розвалювалася без ремонту” [10,83]. У Мясковці 4-х річна єврейська школа працювала взагалі без опалення [11,157]. Приміщення шкіл часто були дуже замалі і зовсім не пристосовані до навчального процесу.

В силу такої непривабливої дійсності радянські єврейські школи поступово втрачали свою популярність. Так, у Копайгороді Могилів-Подільської округи, де у середині 1920-х рр. проживало 1500 євреїв, переважна більшість їх дітей відвідувала українську школу [12,153]. У Тульчині єврейську школу відвідували 288 учнів-євреїв, а 426 ходили в 2 українські школи [13,77]. Цю тенденцію можна простежити на прикладі Тульчинської округи, де у 1925 році відбулося помітне скорочення дітей, що відвідували єврейські школи [14,101-102]:

			1923-1924	1924-1925	1924-1925	Соц. статус дітей
	Насе- лення	Євр. на- селення	К-ть євреїв в євшколі	К-ть євреїв в євшколі	К-ть євреїв в укршколі	Служ-бовці і робіт-ники	кустарі	торговці
Тульчин	12016	6575	165	264	505	45	90	43
Брацлав	5305	1504	97	85	74	25	53	7
Тростянець	1700	973	80	138	117	12	32	15
Шпіков	1500	1126	58	138	64	9	43	43
Томашпіль	6200	2020	150	198	76	28	40	112
Ободівка	850	411	100	78	18	5	25	48
Чечельник	2475	1877	193	154	88	24	58	12
М’ястківка	1620	1531	90	58	138	2	29	7
Пісчанка	3893	2810	186	288	22	Немає даних	Немає даних	Немає даних

Відсутність у переліку навчальних дисциплін староєврейської мови та постійне нав’язування батькам тези про прогресивність, а отже перспективність російської культури змушувало їх віддавати дітей до російських шкіл.

Крім того, у другій половині 1920-х років поступово відбувалося примусове скорочення мережі єврейської освіти. Вона здійснювалася шляхом скорочення кількості вчителів та проведення їх “політичної експертизи”, зменшення фінансування шкіл, упередженого ставлення місцевих керівників. Проте така ситуація владними структурами приховувалася, а на широкий загал виносилася тільки інформація, яка свідчила про стале збільшення кількості шкіл для національних меншин.

Отже, на середину 1930-х років єврейська школа починає занепадати. Вона підривалася як всередині, так і ззовні. Останнє було викликане зміною ставлення до неї з боку влади. Під гаслом інтернаціоналізму єврейська школа, як і вся єврейська культура, поступово позбавлялась своєї ідеологічної бази. Це доповнювалось зменшенням фінансування, погіршенням постачання підручниками, адже їх друк повністю контролювався державою. Кращі вчителі та учні переводилися в загальні школи. Поступово відбувалось злиття національних та загальних шкіл, що вело до фактичної ліквідації єврейської школи.

З іншого боку, єврейська школа підривалася зсередини не лише через тиск влади. У середовищі батьків все більш помітним ставало прагнення до переведення дітей в українські та російські школи. Причиною цього було, в значній мірі, те, що саме в радянській єврейській школі виховний процес був найбільш різко спрямований проти єврейської релігії та традиції. Натомість, більш практичні, часто акультуровані батьки виходили з того, що навчання у неєврейській школі, знання української та російської мови давали більше можливостей вчитися далі та шансів досягти кращого соціального успіху. Як результат цього, незважаючи на офіційну кампанію по популяризації єврейської школи у пресі та пояснювальну роботу з батьками на зборах, де розповідалося про успіхи випускників, це мало допомагало, і дедалі частіше багато шкіл не могли набрати учнів до перших класів. Отже, у 1930-х роках єврейська школа, виконавши свою “виховну роль”, тобто прищепивши єврейським дітям поняття, яким має бути новий радянський єврей, зникла, як зникли й спеціалізовані відділення в партійних та радянських органах на місцях, що реалізовували політику радянської влади в “єврейському питанні”.

Джерела:

1. Робота серед нацменшин (8 січня – 27 грудня 1926 р.) // Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф. 1. – Оп.20. – Спр. 2246. – Арк. 1,3,4,5,13.

2. Лист до губ наросвіти щодо звітів за 1924 р. (18 січня – 15 жовтня 1924 р.) // Державний архів Волинської області (Далі – ДАВО). – Ф.Р-254. – Оп.1. – Спр.194. – Арк. 391.

3. Списки національних установ по Шепетівському округу за 1925-1926 рр. (22 лютого 1925 – 1926 рр.) // Державний архів Хмельницької області. – Ф.Р-3508. – Оп.1. – Спр.12. – Арк.3.

4. Листування (9 березня – 28 листопада 1924 рр.) // ДАВО. – Ф.Р-684. – Оп.1. – Спр.14. – Арк. 57,60.

5. Умова між батьками єврейських учнів (9 березня – 28 листопада 1924 р.) // ДАВО. – Ф.Р-684. – Оп.1. – Спр.14. – Арк. 97.

6. Доповідна записка № 45 (15 червня – 19 листопада 1923 р.) // ДАВО. – Ф.Р-847. – Оп.1. – Спр.557. – Арк. 10.

7. Доповідь директора Томашпільсьої євтрудшколи за квітень – червень 1924 р. (3 січня – 28 грудня 1924 р.) // ДАВО. – Ф.Р-847. – Оп.1. – Спр.567. – Арк. 22.

8. Колесникова К.И. Еврейские страницы в истории Корсунщины. – Корсунь-Шевченковский: ПП “Ирэна”, 1999. – 93 с.

9. Місінкевич Л. Л. Єврейська і польська національні меншини Поділля (20-30-ті рр. ХХ ст.) / НАН України; Хмельницький ін-т регіонального управління та права. — К., 2001. — 254с.

10. Доповідна записка до президії Окрвиконкому про 3-ю Тульчинську євтрудшколу (3 липня 1926 р.– 2 лютого 1927 р.) // ДАВО. – Ф.Р-847. – Оп.1. – Спр.581. – Арк. 83.

11. Доповідь про поїздку по містечках від 1924 р. (3 січня – 28 грудня 1924 р.) // ДАВО. – Ф.Р-847. – Оп.1. – Спр.567. – Арк. 157.

12. Політично-економічний огляд по Копайгородському району (25 лютого – 5 липня 1925 р.) // ДАВО. – Ф.Р-925. – Оп.8. – Спр.55. – Арк. 146,147,153,154.

13. Відомість по школам Тульчина (9 березня – 28 листопада 1924 рр.) // ДАВО. – Ф.Р-684. – Оп.1. – Спр.14. – Арк. 77.

14. Відомість про стан мережі єврейських шкіл по Тульчинському округу в 1924-1925 рр. (18 листопада – 2 лютого 1926 рр.) // ДАВО. – Ф.Р-256. – Оп.1. – Спр.1185. – Арк. 101-102.