Глушаниця Н.В.

Національний авіаційний університет, Україна

Дослідження визначень з проблеми формування іншомовної професійно-комунікативної компетенції

У сучасних умовах конкурентоздатність спеціаліста авіаційної сфери на ринку праці залежить від його здатності оволодівати новими технологіями, легко адаптуватись до змінних умов праці, професійно орієнтуватись в інформаційних потоках та користуватись іноземною мовою у фаховому спілкуванні. Існує гостра необхідність у нових кадрах, здатних компетентно, відповідально та якісно виконувати свої функціональні обов’язки. Гострою залишається проблема пошуку оптимальних шляхів підвищення професіоналізму фахівців авіаційної галузі до рівня, який відповідав би підвищеним вимогам сьогодення. Професійна діяльність авіатехніка є надзвичайно важливою та відповідальна, оскільки від його відповідального ставлення до своїх обов’язків залежить можливість підтримання льотної придатності, безпека польотів та їх регулярність.

Для успішного виконання цих функцій, йому необхідно постійно працювати над підвищенням професійних знань та умінь. Метою даної статті є розкриття сутності понять «компетенція», «вміння», «кваліфікація» та «професіоналізм», здійснення порівняльного аналізу компонентів дефінітивного апарату з проблеми формування іншомовної професійно-комунікативної компетенції. Це зумовлено тим, що на сторінках науково-педагогічних видань ведеться дискусія щодо співвідношення змісту даних понять. Учені нерідко ототожнюють їхній смисл, що не дозволяє чітко визначити їхньої семантики. Тому дане питання потребує подальшої теоретичної розробки.

Оскільки даний вид компетентності майбутнього фахівця формується в умовах освітньо-професійного середовища, звернемось до одного з ключових понять, яке допомагає з’ясувати особливість спрямованості цього середовища, тобто мова йтиме про «професіоналізм». Науковці по-різному визначають зміст поняття «професіоналізм». Н.В.Бордовська, О.А.Дубасенюк, І.А.Зязюн, І.А.Зимня, Н.Ф. Єфремова, А.К.Маркова, А.О.Реан та О.М.Шиян вважають, що до складу професіоналізму входить компетентність. На думку А.К.Маркової, поняття «професіоналізм» - не лише володіння високим рівнем професійної діяльності, але й наявність бажання свідомо розвивати себе як професіонала, потребу в професійному самозбереженні.

Професійне становлення охоплює досить тривалий період життя людини, приблизно 35-40 років. Тому, доречним є поділ його на етапи. А.К. Маркова виділяє 5 рівнів та 9 етапів становлення професіонала: допрофесіоналізм (етап первинного ознайомлення з професією); професіоналізм ( включає 3 етапи: адаптація до професії, самоактуалізація в ній та вільне володіння професією); суперпрофесіоналізм (складається з 3 етапів: вільне володіння професією у формі творчості, оволодіння суміжними професіями, творче самопроектування себе як особистості); непрофесіоналізм (здійснення діяльності за професійно неправильними нормами на фоні деформації особистоті); післяпрофесіоналізм ( завершення професійної діяльності).

Деякі вчені використовують термін «професійна зрілість», що свідчить про динамізм та результативність процесу формування професіоналізму. Дж. Сьюпер визначає 5 основних етапів професійної зрілості: ріст – розвиток інтересів та здібностей (0-14 років); дослідження – апробація своїх сил (14-25 років); утвердження – професійна освіта та зміцнення своїх позицій у суспільстві (25-44 роки); підтримка – створення стабільного професійного положення (45-64 роки); спад – зниження професійної активності (65 років та старше). Ця періодизація отримала широке визнання за кордоном. Є.А. Климов, вітчизняний фахівець з психології праці, пропонує наступну професійно-орієнтовану періодизацію: стадія оптації (12-17 років) – підготовка до свідомого вибору професії; етап професійної підготовки (15-23 роки) - оволодіння знаннями, вміннями та навичками професійної діяльності; етап розвитку професіонала (від 16-23 років до пенсійного віку) – входження в систему міжособистісних стосунків у професійному колективі.

Пізніше вчений дає більш детальну періодизацію професійного становлення особистості: оптація (період вибору професії в навчально-професійному закладі); адаптація (входження в професію та звикання до неї); фаза інтерналу (здобуття професійного досвіду); майстерність (кваліфіковане здійснення трудової діяльності); фаза авторитету (досягнення професіоналом високої кваліфікації); наставництво (передача професіоналом свого досвіду).

Проаналізувавши запропоновані системи періодизації професійного становлення особистості різними вченими, можна дійти висновку щодо подібності класифікацій, водночас вважаємо, що ядром становлення професіоналізму є фахова компетентність. Таке узагальнення є співзвучним з результатами дисертаційного дослідження Щербатюк Л.Б. «Формування професіоналізму майбутніх інженерів-механіків у процесі фахової підготовки». Автор трактує поняття «професіоналізм» як інтегровану якість особистості, яка включає професійну компетентність, інженерний стиль мислення, професійну культуру та ставлення до професії. Професійну компетентність дослідниця визначає як сукупність знань, умінь, навичок, особистісних якостей інженера-механіка, необхідних для забезпечення ефективної діяльності.

Аналіз дефінітивного апарату з проблеми формування іншомовної професійно-комунікативної компетенції (кваліфікація, компетентність, компетенція,професіоналізм, уміння) дозволив зробити таке визначення ключового поняття ІПКК. Під ІПКК ми розуміємо сукупність знань, умінь зі спеціальності, готовність їх застосувати в практичній діяльності, вміння самостійно отримувати нові знання, професійно значимі особистісні якості, здібності та досвід діяльності у відповідній сфері, а також комплекс знань, умінь, навичок, які дозволяють успішно використовувати іноземну мову як у професійній діяльності, так і для самоосвіти особистості, здатність і готовність здійснювати ефективну професійно спрямовану іншомовну комунікацію.

література

Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати.-К.:Грамота, 2005.-448с.