Л.В. ЧУРСІНА

Національна юридична академія ім.Я.Мудрого (Харків)

СПЕЦИФІКА НАВЧАННЯ ЮРИДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Викладачі іноземної мови стикаються з колом питань, які не мають досьогодні чіткої відповіді, хоча є зрозумілою кінечна мета, кінечний «продукт» навчальної роботи у цьому напрямку. Одним із таких проблемних питань є навчання юридичного перекладу на заняттях з іноземної мови за професійним спрямуванням у вищому навчальному закладі, зокрема юридичного профілю.

Кінечна мета є зрозумілою всім: навчати фахово перекладати юридичні тексти. Саме ця теза тягне за собою низку запитань: в якому обсязі? якими мають бути юридичні тексти для перекладу, - навчальними й адаптованими? оригінальними, на рівні текстів законів і нормативно-правових актів, рішень і ухвал судів різних інстанцій тієї країни, мова якої вивчається? або ж це мають бути витяги з правової доктрини чи газетні добірки статей на юридичну тематику? як цьому навчити фахово у розрізі мінімуму годин, що відводиться на вивчення іноземної мови? і хто має навчати фаховому перекладу: викладач іноземної мови, який не має достатньої перекладацької практики і відповідно юридичної освіти? або ж це має бути юрист-лінгвіст (jurilinguiste en français) з належною філологічною підготовкою, як це робиться у деяких європейських країнах? який висхідний рівень знань з іноземної мови мусить мати при цьому студент для того, щоб його можна було ефективно навчати, а не робити вигляд, що навчаємо? і, насамкінець, де зможе випускник юридичного навчального закладу застосувати здобуті знання?

Вочевидь проблема має вирішуватися на державному рівні. Має бути розроблена відповідна державна політика і стратегія викладацької практики у немовному вищому навчальному закладі не лише юридичного, але й економічного і технічного профілю, якщо мова йде про навчання іноземної мови у професійному вимірі. Мають бути створені відповідні умови для дослідницької діяльності з цього питання і сформовані колективи методистів, фахівців з перекладу, ймовірно, що й правників, які б працювали над розробкою рекомендацій, типової навчальної програми і навчальних посібників. Це, напевно, можна робити і на рівні окремих навчальних закладів, які особливо зацікавлені в цьому.

Потребує уточнення і формулювання «іноземна мова у професійному вимірі», а точніше те, що ми під цим розуміємо: навчання зарубіжного права іноземною мовою чи навчання загальновживаної іноземної мови з елементами юридичної, що не є окремою мовою, хоча й має свою специфіку. Специфічними є не лише терміни, так звана юридична фразеологія, але й характерні для юридичної мови особливості побудови речень щодо порядку слів, уживання типових граматичних конструкцій, дієприкметникових, дієприслівникових і прислівникових зворотів, слід брати до уваги і певні стилістичні показники. Разом з тим, іноземна юридична мова, як і загальновживана, використовує такі ж самі правила словотворення термінів, побудови речень, відмінювання дієслів, тощо.

На сучасному етапі є ухил у бік навчання іноземної мови, що зводиться до перекладу розрізнених за тематикою спеціальних юридичних текстів, які не завжди вибудовані у логічній послідовності з позиції правника і не охоплюють базові поняття з різних галузей права як цілісної системи. А це є важливим, зважаючи на загальну професійну підготовку майбутнього юриста, який шляхом зіставлення різних правових систем буде краще розуміти національну систему права як таку. Отже, слід чітко окреслити тематику модулів з іноземної юридичної мови, зважаючи на правові дисципліни, що вивчаються паралельно на першому і другому курсах, а також міжпредметні зв’язки. Тематика модулів має перекликатися з навчальними дисциплінами з права й охоплювати основні базові поняття з галузей права. Навчальні матеріали повинні добиратися за принципом їхньої актуальності і торкатися тих сторін повсякденного життя як в Україні, так і за кордоном, що викликають жвавий інтерес у суспільстві, а отже й у студентів.

Сучасний стан викладання іноземних мов на немовних факультетах профільних навчальних закладів дає підстави стверджувати, що на першому і другому курсах з тією вже усталеною сіткою годин (5 кредитів, що дорівнює 180 годинам), іноземна мова має включати лише елементи юридичної мови і включати юридичний переклад як один із видів навчальної діяльності. Це має бути проміжний етап у підготовці фахівця з юридичного перекладу. Навчальний заклад у рамках бакалаврату або магістратури може запропонувати юридичний переклад як спецкурс, дисципліну на вибір.

Виходячи з вимог, що прописані у Загальноєвропейських Рекомендаціях, і про які так багато всі говорять і пишуть, студента належить поміж іншим готувати до навчання за кордоном у тій країні, мова якої вивчається. Однак, для переважної більшості українських студентів це є досить віддаленою від їхніх безпосередніх потреб, а відтак і нереальною, перспективою. Що і говорити, мобільність українських студентів є зафіксованою лише на папері. Самі навчальні заклади ще не зовсім готові відпускати своїх студентів навчатися на певний час в зарубіжних вищих навчальних закладах. Їдуть навчатися за кордон окремі студенти і лише після закінчення національного навчального закладу. То ж не дивно, що мотивація українського студента вивчати іноземну юридичну мову є слабкою, хоча слід констатувати, що бажання є у багатьох, як і сама тяга до знань.

Якщо відсутня мотивація у студента вивчати іноземну мову, то це одна сторона проблеми. Є й інша: студент, що не має належної початкової мовної підготовки, мусить з перших днів навчання оволодівати іноземною юридичною мовою з елементами перекладу. То ж не дивно, що такі студенти реагують своєрідно на таку ситуацію. Вони, як правило не вміють працювати належним чином з двомовними спеціальними словниками, мають певні труднощі у доборі еквівалентного українського відповідника, грішать «буквалізмом» у ході перекладу спеціальних юридичних текстів, а відтак нехтують елементарними правилами перекладу.

Навчання перекладу слід розпочинати з освоєння лексичного пласту, який має бути систематизованим і добре структурованим за семантичними полями і предметно-тематичними групами відповідно до змодельованої і певним чином спрощеної системи зарубіжного права. Особливу увагу належить звернути на ті терміни, що змінюють своє значення залежно від контексту. Не зайвою була б розробка юридичного глосарію за темами модулів.

У ході перекладу важливо не лише вміти працювати з двомовними і спеціальними юридичними словниками і довідниковою літературою, але й мати міцні знання з граматики. Однією із особливостей французької юридичної мови є широке вживання пасивної форми дієслова, яка при перекладі на українську мову може передаватися як пасивною, так і активною дієслівною формами. Активна дієслівна форма трапляється частіше, що свідчить про відмінності цих двох мов. Слід звертати увагу і на комплексні значення інфінітивів і інфінітивних зворотів, для перекладу яких існує свій особливий перелік перекладацьких трансформацій. Такі відповідники як еквіваленти й аналоги, а у випадку безеквівалентної лексики - описові перефрази, є тим робочим інструментарієм, яким мають призвичаюватися оперувати студенти юридичних факультетів, вивчаючи іноземну мову у професійному вимірі.

Як відомо, порядок слів у загальновживаній французькій мові є прямим: підмет + присудок. Цей порядок зберігається й у французькій юридичній мові, однак досить розповсюдженими є речення зі зворотнім порядком слів присудок + підмет, що взагалі властиво науковому стилю. У текстах законів стиль є піднесеним, що пояснює поміж іншим вибір відповідних у цьому контексті лексичних одиниць.

Особливо важить той факт, що супутнім фактором розвитку навичок юридичного перекладу має бути детальне ознайомлення з культурним середовищем французького суспільства, правовими сім'ями і традиціями, основними галузями права, системою судів, що дозволить здійснювати якісно юридичний переклад. Зіставний аналіз різних систем права допоможе знайти потрібне рішення у складному для перекладу випадку.

Мова вже йшла про визначення тематики модулів з іноземної мови у професійному вимірі, про паралельність вивчення предметів, що відображають національну систему правосуддя. Проте у цьому випадку, на нашу думку, не слід впадати у дві крайності. Вивчати теми, які дублюють одна одну з тією лише різницею, що вивчається після теми «Судоустрій Франції» інша тема «Судоустрій України» як окрема тема. Натомість доцільніше було б розробити вправи і завдання творчого характеру, зокрема і на переклад, які б готували до монологічного і діалогічного мовлення, опираючись на встановлення схожості і відмінності двох різних систем судоустрою. Інша крайність полягає в тому, що викладачі іноземних мов працюють за зарубіжними методиками викладання іноземної юридичної мови, метою яких є підготовка до складання іспиту з іноземної мови за фахом. А це свідчить про те, що тематика зарубіжних посібників є особливою, розрахованою на того іноземного студента, що продовжує вивчати мову і який вже має базову освіту з права. Без спеціальної юридичної освіти, навіть належним чином опрацьовуючи тематику занять, простий викладач іноземної мови бездоганно викладати не може. Для студентів молодших курсів і взагалі складно розібратися не лише в юридичній термінології, але й у змісті уроків.

У підсумку зазначимо, що іноземна мова, що викладається у сучасних профільних вищих навчальних закладах, може включати лише елементи фахової підготовки спеціаліста з юридичного перекладу, лише його ази, які можна в подальшому розвивати на старших курсах, пропонуючи їм прослухати спецкурс з юридичного перекладу (як дисципліну на вибір) на рівні бакалаврату або магістратури.

Соціокультурна компетенція і лексична культура є складовими формування навичок юридичного перекладу у студентів, що вивчають іноземну мову за фахом.