Дрогожилов Н.А.

Міжнародний університет бізнесу і права

СТРАТЕГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СПРИЯТЛИВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Інвестиційна стратегія розвитку сільського господарства України повинна витікати з загальної стратегії його розвитку. Очевидно, що в силу природнокліматичних, географічних, історичних і економічних особливостей для сільського господарства нашої країни оптимальною є стратегія, зорієнтована на повне забезпечення внутрішнього ринку і експорту значної частини аграрної продукції. Вже зараз, експортуючи щорічно по 5-7 млн. тонн зерна, Україна знаходиться серед світових лідерів по експорту цієї продукції.Але зазначена стратегія розвитку галузі повинна мати відповідне інвестиційне забезпечення, без якого вона не може бути реалізована. За деякими оцінками лише на відновлення ресурсного потенціалу галузі до рівня 2007 року потрібно 30–40 млрд. грн. інвестицій. Але, зважаючи на прогресуючу деградацію земель, занепад аграрної науки, зокрема селекції, насінництва, потреби в інвестиціях можуть бути значно більші.

Зрозуміло, що для залучення в галузь такого обсягу інвестицій необхідне сприятливе інвестиційне середовище. В той же час, дослідження показують, що в сучасному сільському господарстві України існує ряд проблем, які в сукупності формують високоризикове інвестиційне середовище і стримують надходження інвестицій в галузь.

Насамперед, мова йде про близькі і віддалені наслідки довготермінової економічної кризи, що супроводжувалась різким падінням обсягів виробництва валової продукції сільського господарства з 48,6 млрд. грн. в 2000 році до 23,6 млрд. грн. в 2004 році і 25,9 млрд. грн. в 2008 році. Відповідно втрати інвесторів за цей період були настільки значними, що деяке збільшення обсягів виробництва аграрної продукції в останні 2 роки є для них малопереконливим.

Дуже негативно на інвестиційну активність в галузі впливає тенденція до значного скорочення попиту на сільськогоспо-дарську продукцію на внутрішньому ринку України. Це пов’язано із зменшенням за роки кризи реальних доходів населення в 4-5 разів. Купівельна спроможність населення України перебуває на рівні 15% від європейської норми. За даними Світового Банку близько 16 млн. громадян України знаходяться за межею бідності .

Одночасно відбувається інтенсивне фізичне і механічне скорочення кількості населення в Україні. Це приводить до того, що виробники сільськогосподарської продукції не можуть продати свою продукцію на внутрішньому ринку, що значно зменшує інвестиційну привабливість галузі.

В економіці України продовжують зберігатись тенденції диспаритету цін між аграрною і промисловою продукцією, що є ще однією стратегічною проблемою стримування інвестиційного процесу. Про диспаритет цін, зокрема, свідчать великі відмінності між нормою прибутку в сільському господарстві і інших галузях. За даними П.Т. Саблука в 1999-2006 роках середньорічна норма прибутку становила в промисловості 4,1%, транспорті – 7,2%, банківській діяльності - 9,7%, в сільському господарстві – мінус 0,5;% [6,с13].

Деякі заходи держави, здійснюванні на законодавчому і виконавчому рівнях, спрямовані на усунення диспаритету цін, поки що є малоефективними. Крім того, на внутрішньому ринку країни спостерігаються значні сезонні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Наприклад, в 2006 р. середні ціни на зерно пшениці коливались від 112 дол. США в червні місяці до 67 дол. США в грудні [2, с7]. Суттєві коливання цін спостерігаються і по роках. Так, в 2007 р. ціни на зерно знизились до 62-72% рівня 2005 року . В стратегічному управлінні такі явища розцінюються як фактор додаткового інвестиційного ризику.

Значні проблеми стратегічного характеру мають місце в аграрному виробництві стосовно джерел інвестиційних надходжень. Фінансовий стан галузі, яка до2007р. на протязі кількох років була збитковою, не дозволяє розраховувати на суттєві інвестиції з боку виробника. За роки кризи борг аграрних виробників перед кредиторами становив близько 12 млрд.

Списання державного боргу в розмірі 6,4 млрд. грн. дещо покращило ситуацію, але принципово її не змінило. Виробнику практично не має чим інвестувати галузь. Банки ж вважають кредитування сільського господарства високо ризикованим і надають короткотермінові кредити під 25-35%. Довготермінове кредитування галузі, яке могло б стати одним з джерел інвестицій, практично відсутнє. Іноземні інвестиції в сільське господарство України на стільки не значні на фоні інвестиційних потреб, що їх поки що, не можна розглядати як принципово важливими.

Наведений перелік проблем, що впливають на формування інвестиційного середовища, можливо є не повним, але він дає підстави стверджувати, що сучасне інвестиційне середовище в аграрному секторі України є несприятливим, високо ризикованим і не приваблює внутрішніх і зовнішніх інвесторів. І, очевидно, що воно таким залишиться на перспективу, якщо з боку держави не буде вжито негайних і ефективних заходів, які б переломили негативні тенденції і сприяли формуванню привабливого інвестиційного середовища в сільському господарстві України.