Історія /3. Історія науки
і техніки
Бащенко В.М.
Черкасиплемсервіс, Україна
Життєвий
та творчий шлях академіка УААН В. П. Бурката
Доктор
сільськогосподарських наук, професор, академік Української академії аграрних
наук, заслужений діяч науки і техніки України Валерій Петрович Буркат
(1939-2009) здійснив істотний внесок у розвиток селекції, генетики та
біотехнології у тваринництві другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Його
зусиллями закладено фундамент біотехнологічної селекції та сучасної теорії породотворення,
обґрунтовано комплексну систему інтенсивної селекції плідників, ефективні
методи збереження генофонду порід, удосконалено систему організації й
планування племінної роботи та ін.
Науковий доробок вченого вражає
своєю численністю та різносторонністю тематики – це більш ніж 900 наукових
праць, серед яких 40 монографій, 74 програми селекції у скотарстві для регіонів,
племзаводів і племпідприємств України, біля 50 методичних рекомендацій,
технологічних проектів, інструкцій, положень, правил, державних стандартів, 24
авторські свідоцтва і патенти, 6 науково-популярних фільмів тощо [2].
До цього часу комплексного дослідження життєвого та творчого шляху
В.П. Бурката проведено ще не було. Попередніми дослідниками розглядалися
окремі напрями його наукової діяльності, що не забезпечувало цілісного
історично-наукового аналізу життєдіяльності вченого, комплексної оцінки його
внеску в розвиток вітчизняної зоотехнії [3, 4]. З огляду на це, завдання даного
дослідження полягає у висвітленні специфіки формування наукового світогляду
вченого, розкритті основних віх його життєвого та творчого шляху, аналізу пріоритетних
наукових напрямів для кожному із виділених етапів.
Автором
використано спеціальні історичні (предметно-хронологічний,
історично-порівняльний), загальнонаукові (аналітично-синтетичний, логічний,
системний) та джерелознавчий методи. Джерельна база дослідження охоплює широке
коло матеріалів, основу якого складають архівні документи та першоджерела.
Народився учений
27 лютого 1939 р. у м. Барвінкове Харківської області. З його спогадів
дізнаємося, що дитинства він, як і переважна більшість його ровесників, не
знав. «Страхіття війни, голодомор 1946–1947 років, безкінечні черги за хлібом,
борошном, цукром, напівроздягнене животіння і на загал – злиденне існування.
Дуже раннє залучення до нелегкої фізичної праці» [2, с. 9]. У дитинстві мав два
захоплення: математика і голуби, розводячи яких, він досить рано зрозумів зміст
терміну «народна селекція».
У 1956 р. поступив до Київського ветеринарного інституту, однак уже
наступного року у зв’язку із заснуванням Української академії сільськогосподарських
наук та приєднанням закладу до її учбової частини, перейшов на зоотехнічний
факультет, який закінчив у 1961 р. з відзнакою. Йому поталанило слухати курси
лекцій видатних учених М.А. Кравченка,
К.Б. Свєчина, М.М. Колесника, П.Д. Пшеничного,
Д.К. Міхновського, пройти річну науково-виробничу практику в Українському
науково-дослідному інституті тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова
«Асканія-Нова», де закінчив відому асканійську Вищу школу бонітерів. Все це безперечно вплинуло на формування наукового
світогляду вченого.
По закінченню
академії В.П. Бурката працює зоотехніком-селекціонером племрадгоспу
«Комсомолець Полісся» Чорнобильського району Київської області, де вивчає
генеалогію та розробляє низку ефективних заходів з поліпшення племінних та
продуктивних якостей однієї із найбільш поширених того часу порід великої
рогатої худоби – білоголової української [7].
Упродовж
1962-1970 років працює зоотехніком, а потім головним зоотехніком-селекціонером
Республіканського тресту племзаводів і племрадгоспів УРСР. Найбільшим здобутком
ученого на цьому етапі була розробка та запровадження на виробництві двох
оригінальних проектів. Зокрема, у племзаводі ім. Декабристів Полтавської
області було збудовано єдину в країні станцію контрольної відгодівлі свиней з
індивідуальним обліком витрат кормів та енергії росту. У племзаводі «Старий
Коврай» Черкаської області спільно з директором В.П. Корчемним і головним
зоотехніком П.Б. Духовним вперше в історії зібрали поголів`я нетелей із
провідних племзаводів симентальської породи і провели експеримент за
аналогічних умов з визначення племінної цінності плідників за рівнем
продуктивності і придатністю до машинного доїння їх дочок [6].
У 1963 р. Валерій Петрович поступає до аспірантури Науково-дослідного
інституту тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР, де під науковим керівництвом
відомого вченого у галузі тваринництва Ф.Ф. Ейснера проводить дисертаційне
дослідження за темою «Продуктивные, племенные качества и роль коров-рекордисток
в совершенствовании крупного рогатого скота симментальской породы».
Майже два роки (1970-1971) очолював відділ з племінної роботи Міністерства
радгоспів УРСР, але й за цей короткий термін йому вдалося запровадити низку нових
розробок з племінної справи у кількох потужних господарствах [5]. Основні
напрями наукових досліджень вченого на цьому етапі: удосконалення технологічних
якостей великої рогатої худоби; планування племінної справи, оптимізація
системи лінійного розведення за умов чистопородного розведення та ін.
У 1971 р. Валерія
Петровича запрошують на посаду інструктора, завідувача сектору тваринництва
сільгоспвідділу ЦК Компартії України. Надто часті й тривалі відрядження дають змогу
досить глибоко вивчити стан сільського господарства у всіх областях України,
познайомитись з багатьма фахівцями найвищої кваліфікації – істинною українською
елітою, і ці знання стали потужною основою для подальшої трудової діяльності [2].
На цьому етапі пріоритетними були такі напрями наукової діяльності вченого, як удосконалення
симентальської породи; племінна робота при спеціалізації господарств; роль і
племінне використання рекордисток; оптимізація системи лінійного розведення;
розробка ефективних методів оцінки плідників та ін.
З 1980 р.
творча та професійна діяльність В.П. Бурката тісно переплелися з Інститутом
розведення і генетики тварин, де він упродовж десяти років працював заступником
директора з наукової роботи. Саме в ці роки він став одним із ініціаторів та організаторів широкомасштабного
кардинального перетворення вітчизняного генофонду порід. Розробив новий принцип селекції на основі замкнених
заводських або міжзаводських популяцій, який дав можливість концентровано
насичувати стада племзаводів спадковістю найцінніших плідників та самок,
локалізувати певну генну структуру, водночас зберігаючи і навіть збільшуючи
генетичну варіабельність. Запропонував комплексну систему інтенсивної
селекції плідників, яка повністю відповідає
міжнародно визнаним підходам і критеріям, передбачає використання кращих за
походженням бугайців на провідних племзаводах. Обґрунтував сучасне бачення поняття
«порода», що з позицій системного підходу дало змогу глибше пізнати цей
складний феномен, відмовитися від її догмату, як єдино можливої
системної одиниці. Увів до наукового обігу поняття «синтетична популяція» та
«синтетична лінія».
Черговим
звершенням цього етапу став захист докторської дисертації у 1989 р. за темою
“Методы преобразования симментальского скота на основе использования генофонда
голштинской породы”, який відбувся у Всесоюзному інституті розведення і
генетики тварин [1].
У 1990 р. Валерій Петрович виконував обов`язки вченого секретаря секції
тваринництва і ветеринарії Південного відділення ВАСГНІЛ. Наступні три роки був
виконавчим директором, головою Президії виробничо-наукової асоціації з
тваринництва «Україна». Обіймаючи посаду генерального директора Національного
об’єднання по племінній справі у тваринництві – головного державного
племінспектора України (1993-1996), ініціював розробку і реалізацію Генеральної
схеми розміщення та раціонального використання племінних ресурсів країни.
Принципи її побудови ґрунтувалися на поєднанні наявного в Україні генофонду
сільськогосподарських тварин із кращим селекційним матеріалом інших країн,
генетичні здобутки яких учений вивчав на фермах, в асоціаціях та наукових
центрах Австрії, Болгарії, Великобританії, Голландії, Канади, Німеччини,
Польщі, США, Угорщини, Франції, Швейцарії. Йому вдалося зберегти цілісні майнові
комплекси всіх 124 племінних підприємств України, добитися концентрації кращих
племінних ресурсів на провідних селекційних центрах, перепрофілювання дрібних
станцій штучного осіменіння на репродуктори елітного маточного поголів’я
великої рогатої худоби, свиней і овець та створення державних заводських
конюшень. В.П. Буркат також очолив творчу роботу з розроблення «Закону про
племінне тваринництво». У подальшому для формування широкого спектру
нормативної документації з племінної справи, поновлення видання Державних книг
племінних тварин, забезпечення діяльності селекційних центрів європейського
зразка на вченого покладено обов’язки генерального директора створюваного
Державного науково-виробничого концерну «Селекція». У цей час його обирають
членом-кореспондентом (1993), а згодом академіком (1995) та віце-президентом (1996)
Української академії аграрних наук [3].
З 2002 р. Валерій Петрович Буркат
– директор Інституту розведення і генетики тварин. На нашу думку, цей період
наукової діяльності вченого видався найбільш плідним. Завдячуючи його зусиллям, інститут ствердився остаточно як головний науково-методичний та
координаційний центр з розведення тварин, здобув
статус лідера вітчизняної зоотехнічної науки. Безперечною заслугою вченого було
й те, що заклад атестований як селекційний центр з проблем тваринництва,
підприємство з оцінки якості молока, трансплантації ембріонів; ліцензований на
проведення господарської діяльності з проведення генетичної експертизи
походження та аномалій худоби, а також на зберігання і реалізацію племінних
(генетичних) ресурсів [1].
В.П. Буркат приділяв значної уваги збереженню та раціональному
використанню племінних ресурсів. Як керівник науково-технічної програми «Збереження генофонду
сільськогосподарських тварин», затвердженою Президією УААН, він розгорнув широку програму
заходів. Першим кроком була реконструкція та планомірне поповнення банку
генетичних ресурсів Інституту розведення і генетики тварин, завдяки чому йому
надано статус наукового об’єкта, що становить
національне надбання. За ініціативи вченого
на базі цього закладу розроблено теоретичні та методологічні засади сучасної стратегії збереження
генетичного різноманіття сільськогосподарських тварин, які ґрунтуються на
поєднанні комплексу селекційних, генетичних, біотехнологічних та
організаційно-економічних чинників.
9 листопада 2009 р. життя
відомого вченого у галузі селекції, генетики і біотехнології, талановитого
організатора та новатора аграрного виробництва обірвалося.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Архів Інституту розведення і генетики тварин, особова справа № 1313, 68 арк.
3.
Зубець М. В. Доктор сільськогосподарських наук, професор, академік
УААН В.П. Буркат – фундатор новітньої теорії та методології зоотехнічної
науки в Україні / М. В. Зубець, Ю. Ф. Мельник,
І. В. Гузєв // Методологія наукових досліджень з питань селекції, генетики
та біотехнології у тваринництві: матер. наук.-теорет. конф., присвяч. пам`яті
академіка В. П. Бурката (Чубинське, 25 лютого 2010 р.). – К.: Аграрна
наука, 2010. – С. 3-5.
5.
Центральний державний архів вищих органів влади і управління України
(ЦДАВО), ф. 4860, оп. 4, спр. 234, 92 арк.