Юлія Суздалєва

м.Полтава

ГЕРОЙ-ТРІКСТЕР ЯК ВИРАЗНИК КРИТИКИ СУСПІЛЬСТВА У ТВОРЧОСТІ В.К.ВИННИЧЕНКА

Художні образи, виступаючи феноменом культури, є внутрішньо-смисловою цілісністю, заснованою на діалектичній єдності власної варіативності та інваріативності, що, у свою чергу, наділяє їх здатністю до постійної трансформації, не порушуючи водночас так званого «інваріативного ядра».

У міфах багатьох народів створення світу нерозривно пов’язане із порушенням існуючих табу. Антиповедінка є характерною рисою героя, який протистоїть культурному герою, – так званого героя-трікстера. Різноманітні модифікації образу трікстера зустрічаються у міфології усіх часів та народностей, і, як наслідок – переосмислюються та реалізуються у мистецтві та літературі. Досліджуючи архетип трікстера, К.Г.Юнг указував на дві його антонімічні складові – надлюдські якості, якими він переважає пересічну людину, та інстинктивну безсвідомість, котра ставить його нижче людини. Щодо функцій архетипу трікстера, засновник аналітичної психології вказує на можливість «виходу» накопичених емоцій та пристрастей, котрі не визнаються правилами моральності певного соціуму. До того ж, особистість героя-трікстера наділена енергією такої сили, якій до снаги зруйнувати підвалини встановленого суспільного порядку з метою подальшого розвитку. Саме така характеристика мети поведінки трікстера дає можливість говорити про причетність його до конструктивної критики суспільства, адже дії його, керовані більшою мірою підсвідомими стимулами, направлені не на хаотичне руйнування, заперечення задля заперечення, а на руйнування в ім’я створення, заперечення задля ствердження нових ідеалів, нового суспільного ладу.

Образ трікстера нерозривно пов’язаний із усвідомленням стану дисгармонійності, більш того, він є , за виразом Ю.Чернявської “узаконеною міфом дисгармонійністю”. Саме на понятті дисгармонійності, необхідності усвідомлення її подолання для виходу людства з кризи та подальшого ефективного гармонійного розвитку окремої людської особистості та усього мегасоціуму грунтується філософсько-етичне вчення митця, політика і філософа початку ХХ століття Володимира Винниченка, назване автором конкордизмом (від фр. concorde – погодження). Визначальною рисою філософської системи українського мислителя є визнання прагнення до щастя за основоположну людську характеристику, рушійну силу суспільного прогресу і гармонії, гарант успішного саморегулювання життя людства. “Внутрішнє психічне існування людини є постійний, ніколи неустанний процес приведення себе до задоволення собою”[1, 97] – зазначає В.Винниченко в одному зі щоденникових записів.

До того ж, слід звернути увагу на те, що акумуляція кола проблем у канві драматичних та прозових творів В.Винниченка відбувалась задовго до початку написання «теорії», практично з перших літературних творів. Таким чином, його філософсько-етичну систему можна вважати своєрідним підсумком «практичних досліджень», здійснених автором у сотнях змодельованих «експериментів», здійснених у рамках письменницького досвіду.

Концепт душевної хвороби як основної причини занепаду суспільного життя є знаковим для філософсько-етичної системи В.Винниченка. Він називає цю хворобу «дискордизмом» і саме нею пояснює агресивний та деструктивний характер людської поведінки, що призводить до непорозумінь, сутичок, воєн тощо. Взагалі, для творчої манери українського мислителя характерним є порівняння соціуму з живим організмом, у якому хвороба чи певне невиконання необхідних функцій кожною клітиною неминуче відображається на загальному самопочутті, страждання і біль кожної, навіть найменшої частинки, спричиняє біль і страждання всього організму, а тому слід завжди пам’ятати, що “всі люди і ти сам хворі на страшну хворобу дискордизму. Борись з нею не догмою, не ненавистю, не карою, а розумінням, жалістю, поміччю”[4, 159] – закликає філософ.

Основоположними принципами виявлення та викорінення дискордизму проголошувались принципи «чесності з собою» та постійної роботи індивіда над «самогармонізацією», які стали визначальними для художньої та філософської рецепції автора. Щоб оновити життя на справедливих основах, людина повинна оновити спочатку саму себе – свою психіку, душу, мораль, побут. Тільки нова людина здатна перебудувати світ на основі правди, добра, людяності”[3, 368 ]. Саме внутрішня цілісність людини здатна забезпечити реалізацію ідей щастя, гармонії і рівноваги, виступаючи своєрідною формою переосмислення трансцендентності людської особистості, що не потребує участі Бога.

Літературні персонажі В.Винниченка, на нашу думку, є однією з модифікацій архетипу трікстера у літературі та філософії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Вони ілюструють акумуляцію, наростання внутрішньої необхідності змін, яка формується в ідею, що на певному етапі потребує від особистості маргінальної, “трікстерівської” поведінки, поведінки, яка суперечить загальноприйнятним, “зручним” моделям, оскільки своєю інноваційністю не вписується у зрозумілі рамки суспільної свідомості. Відстоюючи право на “самість”, його герої , достоту як і сам автор, часто потерпають від власних ідей, втілюючи тим самим одну з основоположних рис архетипу трікстера, названу К.Юнгом “приреченістю на муки” і дещо пізніше окреслену Ю.Чернявською як “готовність до пожертви”[5, 43]. Персонажі В.Винниченка, як і класичний образ трікстера, усвідомлюють маргинальність своєї поведінки, проте зважуються на ризик, гинучи, у переважній більшості випадків, морально чи навіть фізично, але залишаючи по собі “поле діяльності” для культурного героя-реформатора. У цьому разі акт фізичної загибелі дозволяє зняти напругу крайнього протистояння, згладити “розхристаність” психо-емоційної сфери проблеми і окреслити шлях для подальшого розвитку викристалізованої таким чином ідеї.

Ураховуючи зазначені фактори, вважаємо очевидним факт безпосередньої причетності художніх персонажів творчості В.Винниченка до процесу модифікації архетипу трікстера у світовій літературно-філософській традиції кінця ХІХ – початку ХХ століття. Його людина – це людина, сконцентрована на пошуках самої себе. Вона має три іпостасі вираження себе: природні бажання, названі «темними інстинктами», як-то материнський інстинкт; «розумна» ідея, проголошувана персонажем як ідеал щастя; та соціальна роль у суспільстві, що диктує їй певну загальноприйняту та очікувану модель поведінки. Суперечливий процес узгодження цих людських проявів та приведення їх до гармонії з оточуючим світом єдиноможливим шляхом – обираючи долю трікстера, становить основу духовного життя людини.

Ще античні мислителі закликали характеризувати світ «мірою» людини, висунувши тезу «все в людині».Саме вона, як стверджує М.Кір’язева, закликає постійно пам’ятати про людину як про найбільшу цінність у кожній нашій дії, кожному вчинку, співвідносити з нею кожну думку, кожен намір та мотив будь-якого діяння. Саме така тенденція прослідковується у змалюванні В.Винниченком своїх персонажів та ставленні до них. Він «не судить своїх героїв, не виносить вироків: у його художньому світі панує «закон», згідно з яким кожна людська одиниця має право вибору своєї життєвої долі. Гуманістична етика письменника приводить його до утвердження найвищої цінності на землі –“людського життя з його неповторним досвідом і мудрістю, із власним вкладом кожної людини у загальну систему духовних цінностей та своїм місцем у єдиному багатобарвному плині вселюдського життєвого процессу”[2, 33].

Літературно-філософська творчість В.Винниченка яскраво підкреслює думку Ю.Чернявської про бінарність будь-якої культури як її необхідну, істотну для існування рису, адже і власне феномен культури є діалектикою зв’язку та розпаду. Відтак, культурну цінність неможливо уявити “без антоніма”[5, 37]. Саме архетип трікстера є своєрідним результатом синтезу антонімічних понять, котрий сприяє відновленню та збереженню гармонії мікро та макросвіту людини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Винниченко В. Щоденник / Володимир Винниченко; [Підгот. До друку С.Гальченко; Прим. Г.Костюка, С.Гальченка] // Київ. – 1990. – №11. – С.85 – 106.

2. Голомб Л. «Воля до гармонії» в художньому світовідчуванні Володимира Винниченка / Лідія Голомб // Володимир Винниченко: у пошуках естетичної, особистої, і суспільної гармонії: збірник статей / УВАН у США, Комісія дослідження життя і творчості Володимира Винниченка. – Нью-Йорк: Б.в., 2005. – С. 26 – 34.

3. Кульчицький С.В. Володимир Винниченко / С.В. Кульчицький, В.Ф. Солдатенко. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. – 376с.

4. Лащик Є. Винниченкова філософія щастя / Євген Лащик // Сучасність. – 1995. – № 7 – 8. – С. 153 – 164.

5. Чернявская Ю.В. Трикстер, или путешествие в хаос / Ю.В.Чернявская // Человек. – 2004. – №4. – С. 37 – 52.