Мещерова А.О.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Соціальні моделі в філософії Фоми Аквінського, Георга Гегеля та Григорія Сковороди

Сьогодні Україна тільки починає розбудову своєї нової політичної системи – системи демократичної діяльності й відносин, правових гарантій та культури політичної відповідальності всіх суб’єктів демократичного процесу. Проте, цей процес, на нашу думку, відбувається повільно і сучасні політики припускаються багатьох помилок. Тому, ми вважаємо, для того, щоб побудувати міцну демократичну державу, варто звертатися до надбань світового досвіду, а саме напрацювань філософів, економістів, істориків, політиків минулих століть. Лише проаналізувавши їх дослідження, визначивши основні помилки, яких вони припускалися та виявивши раціональні думки, щодо політичних моделей науковців та дослідників минулого, можна побудувати власну політичну систему, що ґрунтуватиметься н а принципах демократизму, гуманізму, свободи вибору, дій тощо.

Метою дослідження є ознайомитися з політичними моделями таких філософів, як Фома Аквінський, Георг Гегель та Григорій Сковорода.

Над дослідженнями соціальних моделей минулого та сучасності працювало багато науковців, проте кожен із них, під впливом епохи, представником якої вони були, та галузі науки, в якій працювали, розглядали це питання лише з певної сторони. Зокрема у наукових роботах Бабкіна В., Рабіновича П., Скрипнюка О., Яковюка І. порушуються питання історії виникнення та становлення правової держави, визначаються її поняття та принципи, аналізується зарубіжний досвід розбудови. Макіавеллі, Кампанелла, Гоббс, Спіноза, Гуго, Гроцій розглядали державу як природне утворення і виводили її природні закони з розуму і досвіду, а не з теології. У працях відомих представників соціально-політичної думки Франсуа Гізо, Огюста Т'єррі, Луї П'єра, Жюля Мишеля, Томаса Пейпа, та ін. розглядаються важливі ідеї, формуються теорії держави, права, суспільства.

Одним із філософів, які розглядали соціальні проблеми є Григорій Сковорода. Необхідною умовою реалізації вищих потенцій як окремої особи, так і суспільства в цілому, за Сковородою, є свобода. Становище людини в суспільстві повинно визначатися не родоводом, багатством або чинами, а “сродностью” , під якою він розумів природний нахил до праці, здатність людини виконувати ту чи іншу роботу. Сковорода був переконаний, що принцип “сродної” праці повинен лежати в основі всього фундаменту суспільного ладу. Він вважав, що людське суспільство , неначе годинник, де кожен повинен займати своє місце. Коли якась деталь (наприклад, стрілка) стоїть замість шурупчика, тоді весь механізм взагалі працювати не буде. У наш час дуже часто зустрічається людина, яка працює, скажімо, у суді, а здібностей до цього взагалі не має, і вона судить людей, ламає чиїсь життя. Чи навпаки, той, що працює десь у сільській школі, має чудові нахили до керівництва, але не вступив до того вищого навчального закладу, де цього вчать лише через те, що не вистачило грошей.

Політичним ідеалом Сковороди була “горная республика”– такий устрій суспільства, де немає гноблення, відсутня соціальна нерівність, де панують відносини, що ґрунтуються на взаємній любові й довір’ї, чесній праці на благо суспільства. Цей ідеал може бути досягнутий шляхом освіти, самопізнання та морального самовдосконалення. На мою думку, такі погляди є утопічними, але це є ідеал, до якого кожен повинен прагнути. І можливо, тоді світ стане трішки добрішим та світлішим.

Історичний досвід розвитку суспільства показав, що активне втручання церкви у справи держави, прагнення значної частини суспільної свідомості до потойбічних, позаземних ідеалів, панування догматичного мислення, суворе орієнтування на тексти святого Письма і канони церкви – усе це спотворює державну владу і унеможливлює побудову демократичного та вільного суспільства. Проте вже у середньовіччі, у радикальних теоріях, проголошувалася свобода совісті і розмежування церкви та держави; також обґрунтовувалася рівність людей перед законом і їх право брати участь в реалізації не тільки церковних, але й державних справ. У нашій країні документально затверджено право кожного громадянина впливати на розвиток країни, брати участь у прийнятті законів та законопроектів, сприяти їх втіленню у життя, проте на практиці це майже не зустрічається. На мою думку, потрібно частіше проводити референдуми, де б враховувалася думка простих людей (наприклад, провести референдум щодо позбавлення недоторканості тих осіб, що при владі). Вважаю, що великий відсоток населення висловився би про скасування цього виключного права політиків, але поки що народ ніхто не запитує.

Хотілося б відмітити ще один момент, який мав місце в політичних переконаннях Фоми Аквінського: він вважав, що володар, як і кожна людина, має вільну волю і тому здатний чинити зло, тобто віддавати суперечливі божественним законам накази. У таких випадках визначити законність походження і використання влади володаря належить церкві. Усе це є не зовсім правильним. На мою думку, як уже було зазначено раніше, держава не повинна активно втручатися у справи правителя. Проте, у сучасному суспільстві законам та законопроектам, які приймаються нашими депутатами та підписуються президентом, не вистачає духовності та моралі. Якби на кожну дію політиків не впливало би бажання отримати побільше грошей, тоді була би можливість побудувати державу, де дійсно враховувалися би інтереси кожної людини.

Гегель відстоює конституційну монархію і критикує ідею народного суверенітету і республіканського правління. На думку багатьох громадян нашої країни, українці мають дуже «специфічний менталітет», тому побудова демократії у нас відбувається повільно та з певними негативними наслідками. Багато хто вважає, що прийшов час завершити ці безглузді суперечки та битви у Верховній раді (така велика кількість партій ні до чого хорошого не призводить). Україна потребує мудрого та сильного духом правителя, який би мав міцну руку, світлу голову та зміг би навести порядок у нашій країні. Також потрібно зменшити кількість депутатів, тому що, коли правитель починає підлаштовуватися під кожного із 450-ти, тоді інтереси простого народу вже немає як враховувати.

Георг Гегель рішуче заперечував природно-правову теорію походження держави. Природний стан і природне право є стан безправ'я, свавілля, стан, де не можна сказати нічого, окрім того, що «з нього необхідно вийти». Тільки в державі людина здобуває свободу. У державі громадянин одержує гідну йому честь завдяки посаді на яку поставлений, завдяки професії, якою володіє і завдяки будь-якій своїй трудовій діяльності. На мою думку, зараз наша держава потребує саме такого підходу. Досить часто ми зациклюємося на нашому «природньому» («Ми любимо нашу країну за її широкі лани, безмежні поля та високі гори!»). А поміж іншим, екологічна ситуація держави перебуває у такому жахливому стані, що не знаєш, де ту чисту та незайману природу можна віднайти. Я вважаю, що потрібно виходити зі свого «панцира», виходити за межі цього природного, будувати вільне суспільство, яке допоможе зберегти і це «природнє» і діятиме за принципами духовності та моралі.