К.геогр.н. Жовнір С.М.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», м. Київ

Актуальні питання реформи вітчизняної системи пенсійного забезпечення

Постановка проблеми. На розвиток регіонів та їх економічних суб’єктів істотно впливає державна політика у сфері соціального захисту населення.

Важливою складовою системи соціального захисту виступає пенсійне страхування, адже якість життя людей похилого віку і впевненість працюючих громадян у завтрашньому дні значною мірою залежить від створення умов їх гідного пенсійного забезпечення. Це також суттєво впливає на настрої і тенденції на ринку праці.

На часі – формування ефективно функціонуючої системи пенсійного забезпечення, яка здатна мінімізувати негативні наслідки старіння та скорочення населення, водночас, повинна гарантувати гідний рівень пенсій, забезпечувати стабільність їх виплат і захист коштів учасників від інфляційних та інвестиційних ризиків.

Аналіз досягнень і публікацій по темі. Не лише вітчизняна, але й сучасна зарубіжна дослідницька думка переймається питаннями реформування власних соціальних систем, у тому числі, системи пенсійного страхування. Цій проблематиці присвячено публікації відомих вітчизняних науковців (Т. Кір’ян, О. Коцюба, Е. Лібанова, А. Нечай, Л. Ткаченко й інші), експертів і радників ПРООН, USAID та інших міжнародних установ і організацій, які опікуються питаннями соціального захисту населення і розвитку фінансових ринків в Україні (Грег МакТаггарт, Марек Гура, Марчін Свєнчіцкі, Н. Горюк, В. Яценко й інші).

Слід зазначити, що у роботах науковців і експертів значна увага приділяється вивченню світового досвіду запровадження різних моделей пенсійного забезпечення, висвітлюються загальні питання організації пенсійної системи в Україні і розробляються пропозиції щодо шляхів подальшого її реформування. Водночас, регіональні аспекти системи пенсійного забезпечення та регіональні особливості пенсійної реформи потребують більш ґрунтовного вивчення.

Виклад основного матеріалу. Як складова фінансового сектора, пенсійна система акумулює значні фінансові ресурси за рахунок надходжень від обов’язкових внесків підприємств, громадян, коштів Державного бюджету та фондів соціального страхування й інших надходжень. Нині управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Україна долучилась до групи країн, які формують нову систему соціального забезпечення, що потребує розробки відповідних інструментів регулювання фінансових ринків, зокрема пенсійного. В перспективі пенсійні внески в якості довгострокових інвестицій мають стати стратегічним ресурсом підвищення добробуту людей і каталізатором економічного зростання в державі.

Напрями реформування пенсійної системи в Україні закріплені у прийнятих Верховною Радою України у 2003 р. законах України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Серед досягнень на шляху реформування системи пенсійного забезпечення слід відзначити поступове підвищення мінімальної пенсійної виплати за віком та встановлення її на рівні не нижчому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, запровадження з 1 січня 2011 р. єдиного внеску – консолідованого страхового внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також спрощення механізму добровільної участі осіб, які працюють за межами України, у пенсійній системі шляхом укладення договору про добровільну участь. Визначальною віхою стало прийняття у липні минулого року Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», що набрав чинності з 1 жовтня 2011 р. Серед новацій Закону − підвищення пенсійного віку, збільшення тривалості нормативного і мінімального стажу для призначення пенсії за віком, обмеження спеціальних пенсій і встановлення максимального розміру пенсій.

Питома вага пенсійних видатків у ВВП в Україні є однією з найвищих у світі, а розміри дотацій з держбюджету до дохідної частини Пенсійного фонду щороку зростають, досягши критичної межі. Разом з тим, низький розмір пенсії переважної більшості пенсіонерів (пенсію у розмірі до 1 тис. грн. на початок 2012 р. одержували 55% пенсіонерів), а також вкрай нерівні умови призначення пенсій (середній розмір пенсій народних депутатів і урядовців майже у 18 разів перевищує розмір середньої пенсії, призначеної за Законом «Про пенсійне забезпечення» і більш ніж у 13 разів − призначених за Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування») не створюють гідних умов життя людей похилого віку, порушують принципи соціальної справедливості. До того ж, в Україні спостерігається значна регіональна диференціація у розподілі пенсіонерів за розміром пенсій, зокрема, по відношенню до прожиткового мінімуму (рис. 1).

Рис. 1. Питома вага осіб, які отримують пенсію нижче прожиткового мінімуму¹, в Україні і за регіонами, % (на 1.01.2012 р.)

¹ прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив:

на кінець 2009 р. − 573 грн., на кінець 2011 р. − 800 грн.

Джерело: Складено за даними Державної служби статистики України [1, 2].

Так, частка пенсіонерів, які отримують пенсію нижче прожиткового мінімуму, у Волинській і Рівненській областях є у чотири рази більшою, ніж у містах Київ і Севастополь. Більш того, цей розрив зростає: якщо у 2010 р. питома вага осіб, які отримують пенсію нижче прожиткового мінімуму, у Волинській області була у 4,57 рази більшою, ніж у місті Києві, то у 2012 р. − у 4,85 рази. Загалом в Україні на початок 2012 р. налічується понад 155,8 тис. пенсіонерів, які отримують пенсію нижче прожиткового мінімуму.

Тенденції демографічного старіння, притаманні Україні, як і багатьом розвиненим країнам світу, обумовлюють збільшення числа людей похилого віку і зменшення контингенту працездатного населення. Згідно прогнозів [3], упродовж наступних 50 років очікувана тривалість життя при народженні зросте у розвинених країнах більш ніж на 7 років. На переконання більшості міжнародних експертів, нинішні пенсіонери переживають «золоті часи» відносно пенсійних виплат і пенсіонерів, адже набагато менше літніх людей живе у бідності, ніж у минулому (майже на чверть менше, ніж у середині 1980-х років), до того ж, вони можуть розраховувати прожити довше. Натомість, сьогоднішні і майбутні працівники довше працюватимуть до виходу на пенсію і матимуть менший розмір державної пенсії.

Пенсійний вік є юридичною межею старості і визначає момент, коли громадянин перетворюється з платника пенсійних внесків на одержувача пенсійних виплат. Таким чином, на макрорівні пенсійний вік виступає одним з основних регуляторів співвідношення між чисельністю платників пенсійної системи і пенсіонерів, опосередковано впливаючи на її збалансованість і фінансову стійкість.

Тому, щоб зберегти стійкість національних пенсійних систем і гарантувати достатній рівень пенсій в умовах збільшення тривалості життя, державна політика у сфері пенсійного забезпечення спрямована насамперед на заохочення громадян до більш тривалої участі у формуванні ринку праці. Задля цього у більшості розвинених країн вже підвищили передбачений законом пенсійний вік або планують це зробити найближчим часом (у більшості європейських країн до 2050 року вік виходу на пенсію, що нині становить 65 років, планується поступово підвищити до 67, а в окремих країнах до 68–69 років).

Тим не менш, запланованого збільшення пенсійного віку буде недостатньо для покриття зростаючого розриву у доходах до і після виходу на пенсію. Проведені упродовж останнього десятиріччя реформи пенсійних систем у багатьох країнах світу призведуть до зниження майбутніх державних пенсійних виплат на 20–25%. Отже важливого значення набуває розвиток і посилення ролі недержавних пенсійних фондів.

З метою розширення участі населення у недержавних пенсійних схемах деякі країни (Німеччина, Нова Зеландія) застосовують різні фінансові стимули: прямі державні субсидії на ощадні пенсійні рахунки, зниження ставки оподаткування або звільнення від сплати податків. Разом з тим, це може створювати додаткове навантаження на державний бюджет.

Серйозною проблемою на шляху розширення механізмів недержавного пенсійного забезпечення є те, що люди безпосередньо стикатимуться з інвестиційними ризиками. Це продемонструвала остання фінансово-економічна криза, яка істотно вплинула на активи недержавних пенсійних фондів, призвівши не лише до зниження їх прибутковості, але й збитків. Тому особливого значення набувають як розробка спеціальних механізмів управління ризиками в компаніях з управління активами і контролю з боку держави, так і підвищення фінансової грамотності населення.

Інша гостра проблема – забезпечення достатньої кількості робочих місць і працевлаштування осіб літнього віку, адже їх конкурентоспроможність на ринку праці нижча, порівняно з молодшими віковими групами, тому знайти роботу таким людям вкрай важко.

Висновки. Регулювання процесів відтворення соціально-трудового потенціалу в Україні в умовах демографічної кризи та масштабної трудової міграції населення вимагає термінового реформування національної пенсійної системи та її адаптації до новітніх соціально-економічних і демографічних змін. Першочерговим кроком має стати розширення бази нарахування страхових внесків шляхом:

– збільшення числа платників внесків за рахунок залучення до складу робочої сили осіб працездатного віку, які зневірились у пошуку роботи, не знали де і як її шукати, яким чином організувати власну справу;

– мінімізації обсягів тіньової оплати праці шляхом посилення стимулів до легалізації доходів, з яких сплачуються страхові внески, роз’яснення і активної пропаганди у ЗМІ необхідності сплати внесків задля особистого блага, ліквідації конвертаційних центрів, розробки додаткових заходів з адміністративної відповідальності за приховування доходів;

− збільшення розміру заробітної плати, адже нині майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із заробітної плати, що не перевищує її мінімального розміру.

Важливо також впроваджувати наступні заходи щодо оптимізації солідарної пенсійної системи:

– обмеження прав на дочасне отримання пенсії з солідарної системи;

– усунення диспропорції пенсій, призначених у різні роки;

– запровадження рівних умов індексації пенсій.

Література:

1. Соціальний захист населення України. Статистичний збірник. – К.: Державний комітет статистики України, 2010. – 124 с.

2. Соціальний захист населення України. Статистичний збірник. – К.: Державна служба статистики України, 2012. – 119 с.

3. OECD Pensions Outlook 2012 [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://www.oecd.org/daf/financialmarketsinsuranceandpensions/privatepensions/oecdpensionsoutlook2012.htm.