Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Головіна С. В.

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Методи державного регулювання національного ринку праці

        Ринок варто розглядати як складову моделі соціально-економічного розвитку, оскільки він впливає на економічні, соціальні, міждержавні відносини, але він не в змозі їх упорядкувати, привести в систему з урахуванням інтересів усіх соціальних сил суспільства. Другою важливою складовою ефективної моделі соціально-економічного розвитку є державне регулювання.

        Питання ефективного регулювання зайнятості населення є однією з найважливіших проблем нашого суспільства. Отже, з упевненістю можна стверджувати, що громадяни, маючи гідно оплачувану роботу, можуть повноцінно забезпечити вирішення проблем щодо подолання бідності, формування середнього класу, зменшення безробіття, формування страхових пенсійних фондів будь-яких рівнів, сприяти ефективному функціонуванню всіх систем соціального захисту населення.

        Ринкове і державне регулювання є єдиним економіко-правовим та організаційно-економічним механізмом, який постійно присто­совується до внутрішніх і зовнішніх умов господарювання, що змі­нюються в часі та просторі.

        За будь-яких моделей ринкової економіки за державою завжди залишаються наступні класичні функції: стимулювання ділової ак­тивності та боротьба з монополістичними тенденціями; захист прав власності; забезпечення законності і правопорядку у сфері госпо­дарювання, свободи підприємництва; регулювання грошового обі­гу, забезпечення стійкості національної валюти; формування та ре­алізація соціальної політики; контроль за зовнішньоекономічною діяльністю; забезпечення економічної й екологічної безпеки країни тощо. Жодна з наведених функцій не зникає та не втрачає своєї ролі. В історичному аспекті зміни стосуються лише форм, способів, ме­ханізмів здійснення державою цих функцій.

        Державна політика зайнятості населення України ґрунтується на наступних принципах:

        1. Забезпечення рівних можливостей всім громадянам (неза­лежно від походження, статі, віку, політичних переконань, релі­гії) в реалізації права на вільний вибір виду діяльності у відпові­дності зі здібностями і професійною підготовкою з урахуванням власних інтересів і суспільних потреб.

        2. Сприяння в забезпеченні ефективної зайнятості, скорочення безробіття, створення нових робочих місць, умов для розвитку підприємництва і індивідуальної трудової діяльності.

        3. Координації діяльності в сфері зайнятості та іншими напря­мами економічної і соціальної політики на основі загальнодержа­вної і регіональної програм зайнятості.

        4. Співробітництво профспілок, підприємств, власників у вза­ємодії з органами державного управління по забезпеченню ефек­тивної зайнятості.

        5. Міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайня­тості населення, включаючи працю громадян України за кордо­ном, та іноземних груп в Україні.

        На сучасному етапі розроблено трирівневу модель регулювання ринку праці: загальнодержавний рівень, регіональний рівень та рівень підприємства.

        На рівні підприємства регулювання ринку праці спрямоване на кадрове забезпечення, соціальне планування, структурну відповідність робочих місць професійно-кваліфікаційним характеристикам робочої сили, а також на професійне навчання.

        Основу регіонального рівня регулювання становить можливість оптималь­ного врахування місцевих особливостей і тенденцій соціально-економічного розвитку. Цей рівень має надзвичайно важливе значення, адже саме тут відбу­вається процес взаємодії багатьох структур (місцевої влади, профспілок, рад народних депутатів, центру зайнятості) з первинною ланкою – підприєм­ством. Слід підкреслити, що ринок праці визнає товаром не всяку пропози­цію робочої сили, а тільки ті її види, яким властиві певні якісні характери­стики. В результаті має місце незбіг інтересів роботодавця і власників робочої сили, тобто виникає невідповідність між її попитом і пропозицією. Тому необхідне втручання держави, яка засобами законодавчо-нормативного забезпечення регламентує ключові про­блеми трудових відносин. Втручання держави здійснюється і опосередковано через податкову, фінансово-кредитну політику, механізм страхування та сприяння підприємництву, соціальної підтримки.

        Реалізація механізмів державного регулювання передбачає виконання низки методів: правових, адміністративних, економічних, організаційних та соціально-психологічних. Вони тісно взаємозалежні між собою. Використання цій взаємозалежності може дати синергічний ефект підвищення ефективності регулювання.

        Правові методи державного регулювання зайнятості представлені законодавчими і нормативними актами, які регламентують основні положення в сфері зайнятості населення (в тому числі і міжнародні, які ратифіковані в установленому порядку). Адміністративні методи державного регулювання зайнятості – це інструменти прямого впливу держави на зайнятість населення, представленні у формі наказів, розпоряджень, постанов, які дозволяють, забороняють, і нормують окремі напрямки діяльності у сфері зайнятості.

        Застосування економічних методів державного регулювання зайнятості дає змогу створити економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку праці діяти в необхідному для держави напрямі, що обумовлює вирішення певних проблем. До основних інструментів економічного впливу на зайнятість належать: фінансування, грошово-кредитна політика, фіскальна політика, політика оплати праці.

        Варто виділити соціально-психологічні методи впливу на зайнятість; на функціонування ринку праці. В результаті застосування цих методів можна досягнути таких напрямків корегування відносин у сфері зайнятості як формування ефективної мотивації до праці підлітків та молоді, розвитої традицій та формування і підтримка у населення певних позитивних переконань, розвиток духовних цінностей, психологічних настанов до активної трудової діяльності.