Острянін І. Ю.

студентка 4 курсу

факультету міжнародних економічних відносин Харківського національного економічного університету

ПІДВИЩЕННЯ РОЛІ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ ТРАНЗИТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ

Транзитивній економіці України притаманні глибокі політичні, економічні та соціальні перетворення, радикальні інституціональні перебудови, направлені на якісні зміни всього суспільства. Із досвіду пострадянських країн ми можемо побачити, що ці перетворення дуже складні, характеризуються невпорядкованістю і непередбачуваністю процесів. Перехідний етап також ускладнюється економічною кризою, стрімким спадом виробництва, ростом інфляції та безробіття.

Технологічна і інформаційна революція останнього десятиліття призвела до того, що в економічному розвитку провідне місце починають займати нематеріальні ресурси та інфраструктура. До таких ресурсів відносяться зберігання, генерування і передача знань та інформації, соціальна інфраструктура, яка включає в себе освіту, охорону здоров’я тощо. Ці ресурси, в першу чергу, спрямовані на розвиток людського фактору, який є рушійною силою становлення та розвитку всіх соціально-економічних укладів. В основі людського фактору лежить поняття людського капіталу. Саме він, в оптимальному поєднанні з природними та матеріальними ресурсами, є рушійною силою сталого економічного розвитку, основою ефективного господарювання.

Проблема людського капіталу розглядалася багатьма вченими-економістами і має давні корені в історії економічної думки. Серед засновників теорії людського капіталу передусім треба згадати Г. Беккера, Е. Денісона, Х. Боуена, Т. Шульца, Я. Мінсера, Л. Туроу, та інших. На наш погляд, найповніше визначення терміну «людський капітал» дав С. Дятлов: «Людський капітал – це сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій або іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці і тим самим впливає на зростання доходів (заробітків) даної людини» [1; 20 -24 ].

П. Сорокін говорив, що людина – це єдиний творець своєї історії. На його думку, системи цінностей, культури, носіями яких є людина, являються головними чинниками розвитку суспільства.

Головними цілями даної статті - є розкриття ролі людського капіталу в економічному розвитку України, аналіз проблем та місця держави в його формуванні.

Промислова економіка поступається місцем економіці знань, де головну роль відіграє інтелектуальний капітал, який є складовою частиною людського капіталу. Цінність цього капіталу для економіки в тому, що він здатен створювати нову вартість.

Сукупний людський капітал в Україні формується у важких соціально-економічних умовах, тому його розвиток потребує постійного інвестування та втручання з боку держави. Інвестиції - це вкладення в людину, вони підвищують її продуктивні здібності й ефективність праці. До таких інвестицій відносяться витрати на освіту (загальну і спеціальну), підготовку за місцем роботи, витрати на охорону і зміцнення здоров’я, виховання дітей та інше.

Здоров’я – це найважливіша частина людського капіталу. Кожен трудовий день являє собою процес зношення людини, втрати нею фізичної, нервової енергії, яку вона відновлює у позаробочий час за рахунок відпочинку, повноцінного харчування та сну. Інвестування в капітал здоров’я, в першу чергу, повинна здійснювати держава. Але на сьогоднішній момент ситуація зовсім інша: кошти на створення лікувальних, туристичних, санаторно-курортних закладів, на будування стадіонів, міських парків, на проведення дослідницьких робіт щодо охорони здоров’я майже зовсім не виділяються. Дана проблема стоїть дуже гостро, так як вона негативно впливає на продуктивність робочої сили, веде до зниження рівню тривалості життя населення, що в цілому призводить до старіння всієї нації. Так за період січня - травня 2007 року природне скорочення населення склало більше 7 осіб на 1000[ 2; 11 ].

Політика держави з транзитивною економікою повинна також направлятися на формування нової поведінки людини, на розвиток економічної раціональної людини. Цей процес дуже складний і тому потребує обов’язкового врахування традицій, звичаїв, психології людей, сприйняття ними революційних змін в суспільстві. Так наприклад, від Радянського Союзу Українське суспільство отримало такі негативні риси як утопізм світогляду, общинну форму співіснування, відчуження власної історії, ідолопоклонство та інше. Ці пережитки гальмують розвиток економіки, еволюцію всього суспільства, а тому потребують як найшвидшої ліквідації.

На розвиток людського капіталу в Україні також негативно впливає ситуація на ринку праці. Як і в інших країнах з транзитивною економікою, в Україні відбулося зниження попиту на робочу силу, яке в свою чергу, викликало ряд негативних тенденцій: відпрацьований, але неоплачений робочий час, довгострокові відпустки без оплати, перетік робочої сили в тіньовий сектор економіки. Ці проблеми пояснюються економічним спадом, політичною нестабільністю та іншими явищами, які притаманні трансформаційним процесам. За даними статистики ( січень – червень 2007 року) середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років становила 22.2 млн. осіб. Кількість безробітних працездатного віку склала 1.6 млн. [2; 11].

В транзитивній економіці інститути ринку праці тільки формуються, тому держава дуже часто виконує невластиві їй функції, тобто перевищує свої власні повноваження. Формування нових інститутів ринку праці повинне спиратися на соціально-економічну ефективність державної політики. В країнах з транзитивною економікою перетворення на ринку праці торкнулися таких інститутів як право на працю, ринок праці, інститут працевлаштування, інститут соціального забезпечення, тощо. Специфіка й особливості еволюції інституціональних форм на ринку праці пояснюється, в першу чергу, національними особливостями інституціонального та соціально-економічного середовища ринку праці.

Інтелектуальний капітал стає основним і єдиним невичерпним економічним ресурсом інформаційного суспільства. Саме тому розвиток людського капіталу є головною передумовою стабільного економічного росту та основою будівництва нового постіндустріального суспільства. Для цього, в першу чергу, треба ціленаправлено змінити трудовий менталітет населення, сформувати активну громадську позицію. Такі перетворення можливі тільки за кардинальних змін всієї системи освіти, самого процесу виховання. Так, професійна підготовка спеціалістів, яка надається навчальними закладами, знаходиться на досить низькому рівні. Освіта базується, в основному, лише на теоретичних засадах, а не на практичних. В результаті, отримані знання майже зовсім не ефективні на практиці, в реальному житті.

По-друге, держава повинна вести політику підтримки та розвитку молоді України, бо саме молодь – це майбутнє нашої країни.

По-третє, формування ефективного людського потенціалу потребує постійного інвестування з боку держави. На наш погляд, інвестиції, в першу чергу, повинні направлятися на розвиток інтелектуального капіталу та капіталу здоров’я.

Також необхідно подолати негативні тенденції на ринку праці, що потребують кардинальних змін інноваційної та соціальної політики держави, спрямованих на нарощування людського інтелектуального потенціалу України.

Література:

1. Близнюк В. Людський капітал України як фактор економічного зростання // Аспекти праці. – 2005. - №2.

2. Статистичні данні // Економіст. – 2007. - № 7.

3. Грішнова А. Економічна природа і значення категорії людського капіталу // Аспекти праці. – 2003. - №7.

4. Дишловий М. Фактор здоров’я людей у відтворенні людського капіталу України // Економіка України. – 2004. - №2.

5. Дробчак С. Особливості управління капіталом підприємства у процесі інтеграції України в глобальну економіку знань // Актуальні проблеми економіки. – 2005. - №11.

6. Стефаниш О. Головні чинники підвищення якості людського потенціалу в контексті постіндустріалізму // Економіст. – 2006. - №5.

7. Ши Хун. Институцыональные преобразования на рынке труда транзитивных экономических систем // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2004. - №3.