Экономические науки/3.Финансовые отношения

Попазова О.В.

здобувач Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

асистент кафедри економіки і менеджменту

Мелітопольського державного педагогічного університету м. Мелітополь

Шляхи поліпшення управління виробничими запасами

В економічній літературі питанням управління виробничими запасами постійно приділяється значна увага. Це й зрозуміло: адже на їх частку в промисловості приходиться біля половини загальної потреби в оборотних коштах. Вкладення оборотних коштів у виробничі запаси здійснюється в момент оплати рахунків постачальників сировини, матеріалів, палива тощо; вивільнення з запасів – у момент відпуску їх у виробничі цехи (в незавершене виробництво). До вкладень оборотних коштів у виробничі запаси підприємства відносяться всі витрати на придбання: сировини й основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; допоміжних матеріалів і палива; інструмента, господарчого інвентарю та інших МШП, отримуваних від інших підприємств. Вкладення оборотних коштів у матеріальні цінності власного виробництва здійснюються в процесі їх виробництва (зарплата, паливо тощо), а не шляхом оплати рахунків постачальників[2].

Оскільки рівень оборотних коштів – величина, що постійно змінюється протягом року, то необхідно з’ясувати, як розмір запасу матеріалів впливає на величину оборотних коштів протягом планового періоду. Якщо з визначеною ймовірністю відомий графік постачань матеріалів, то можна визначити зміну рівня запасів при зміні початкового запасу. Впродовж періоду через розбіжність ритмів надходжень і витрат зазвичай мають місце випадки як недостачі матеріалів, так і їх надлишку. При збільшенні початкових запасів збільшується середній рівень запасів матеріалів і зменшується число випадків дефіциту.

Дефіцит, як відомо, наносить істотної шкоди виробництву. Як відзначають М. Холт і Н. Роберт, у випадку відсутності матеріальних ресурсів виникають різні виробничі ситуації (простій робітників і механізмів, заміна дефіцитної сировини). Кожній ситуації відповідають певні втрати, що впливають на результат виробництва [1]. Однак збільшення запасів веде до зростання витрат на збереження та іммобілізації фінансових ресурсів.

Нові ефективні методи управління запасами, а саме методи логістики, що активно розвиваються в таких промислово розвинутих країнах, як Японія, Франція, Німеччина, дозволяють звести нанівець утрати від дефіциту та іммобілізації запасів, залишивши тільки розрахунок витрат на збереження страхових запасів. Логістика являє собою комплекс організаційно-економічних методів раціоналізації матеріальних потоків і керування ними, що дозволяють максимально синхронізувати діяльність виробників, транспорту, інформаційних систем, торговельних посередників і споживачів з метою мінімізації сукупних витрат і прискорення обороту коштів.

У Франції 48% промислових і торговельних підприємств використовують логістику, у Німеччині – 75%. У нас також склалися певні умови для переходу проблеми раціоналізації матеріальних потоків у ранг економічної доцільності й необхідності, а саме: підштовхувальні (подорожчання банківських кредитів); забезпечувальні (зникнення дефіциту й необхідності запасатися на майбутнє); скасування централізованого планування, що дозволяє виробникам реально враховувати висунуті споживачами вимоги до складу і режимам постачання продукції, домовлятися про ціну за виконання цих вимог; підтримуючі (конкуренція між торговельними посередниками і, як результат, підвищення їх зацікавленості в розширенні своїх послуг).

Першочерговим об'єктом уваги, на наш погляд, при визначенні величини виробничих запасів повинна стати та частина цих запасів, утворення якої визначається неспівпадінням партій продукції, що рухаються на різних етапах міжвиробничого обміну. В ідеальному випадку партії продукції на кожній стадії руху рівновеликі. Кожна партія надходить на підприємство до моменту запуску її у виробництво, і створювані при цьому запаси залежать винятково від тривалості технологічного циклу.

Однак у реальності приходиться зіштовхуватися з іншими варіантами матеріальних потоків: виробничі запаси простоюють на стадії споживання, збуту і т. ін. Для просування матеріалів у запасах, необхідно зрівняти партії виготовлення, збуту, транспортування й споживання і максимально скоротити проміжок часу між моментами надходження партій з однієї стадії в іншу. Прикладом вирішення цієї задачі може служити японська система “канбан”.

На наш погляд, ефективне управління виробничими запасами визначається: зменшенням виробничих утрат через дефіцит матеріалів, прискоренням оборотності цього елемента оборотних коштів, зведенням до мінімуму надлишків запасів матеріалів, що збільшують вартість операцій і “заморожують” дефіцитні грошові кошти, зниженням ризику старіння й псування матеріалів, зниженням витрат на збереження виробничих запасів. Виробничі запаси, як правило, містять у собі досить велику номенклатуру матеріалів. Правильна класифікація виробничих запасів має велике теоретичне й практичне значення: вона створює передумови для правильного визначення економічно обґрунтованого нормативу оборотних коштів у виробничих запасах. Відомо, що точність нормування повинна відповідати важливості матеріалу.

Литература:

1. Холт М., Роберт Н. Основы финансового менеджмента. – М.: Дело, 1993. – 128 с.

2. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 208 с.