Економічні науки /10. Економіка підприємства

К.е.н. Синиця Т. В.

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

викл. Булай Н. Г.

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Проблеми формування структури вимірників

ефективності виробництва

Теоретичні проблеми виміру у соціально-економічних дослідженнях можна звести до вирішення задач обґрунтування планово-економічних рішень, їхньої оцінки, в тому числі і оцінки планування ефективності суспільного виробництва. Це можна виконати лише за використанням системи чинників, які дозволяють вірогідно зіставляти результати різних видів господарської діяльності. Перехід від оцінок об’ємного типу до структурних, за допомогою яких можливо безпосередньо відобразити організаційно-економічний зріз функціонування і розвитку систем господарювання, фактичний рівень зв’язків – необхідна умова удосконалення господарського механізму.

Економічні вимірники (оцінки) будуть системними та організаційно економічними тільки в тій мірі, в який їх внутрішня структура відповідає функціональному призначенню діючої структури господарювання. Як правило, діюча практика не враховує цього і тому всі показники щодо оцінки системи господарювання будуються за умови конкретної фіксованості господарської структури. Стає зрозумілою консервативність реакції господарського механізму щодо впровадження нових економічних вимірників, коли вони починають функціонувати неадекватно їх апріорному змісту.

Математики-економісти якимось чином передбачають, що економіка повинна йти шляхом, який визначають моделі. Але треба мати на увазі, що частина моделей відторгається механізмом господарювання, оскільки їх рекомендації вступають у протидію з ним. З нашої точки зору система побудови економічних оцінок повинна базуватися виходячи з функції, котра у свою чергу, повинна визначатися під час аналізу динаміки господарської структури. Такий перехід дозволить визначити рівень ефективності оцінок системи господарювання підприємства. Саме такий аспект є предметом дискусій щодо адекватності вимірників, які використовуються на макро- та мікрорівнях. Так на мікрорівні проблема посилюється внаслідок необхідності врахувати організаційні аспекти, специфіку взаємодії різних складових загальної структури. Неможливість повного обліку організаційного аспекту призводить до розриву між сукупністю локальних критеріїв ефективності з показниками макрорівня.

Ліквідувати таку невідповідність прямим способом дій неможливо з двох причин: по-перше через принцип апріорної невизначеності народногосподарського критерію; і, по-друге – щоб ліквідувати цей розрив, його необхідно зафіксувати у конкретній формі, у виді невідповідності конкретних міровизначень (метрик).

Проблема співвідношення локальних і глобальних критеріїв і відповідно зміст метрик на різних рівнях управління є наслідком більш загальної теоретичної і методологічної проблеми відповідності якісної і кількісної форм відображення виробництва підприємств різних форм власності (натуральна, вартісна) і потребує адекватної її міри (метрики виробництва), відповідно натуральної, вартісної, організаційно-економічної.

Доцільним, на наш погляд, є аналіз співвідношення якісних і кількісних форм. За допомогою понять "специфічна" і "неспецифічна". Наприклад, для натуральної якісної форми специфічною буде натуральний вираз, а неспецифічним – вартісна і організаційно-економічна.

Кожна з цих трьох метрик буде специфічною лише для певного рівня управління. Наприклад, на макрорівні специфічною буде організаційно-економічна метрика, а неспецифічною – натуральна і вартісна.

Складність прикладного характеру в тому, що на специфічному рівні (макро-), основним змістом якого є суспільні зв’язки і відносини, рух ВВП формалізується натуральними і вартісними показниками, тобто термінами неспецифічними для цього рівня метрик. Застосування таких вимірників є вимушеним, оскільки організаційно-економічні метрики відсутні.

Проблема пошуку такої метрики, тих принципів, на яких вона повинна базуватися, є проблема кількісного відображення організаційно-економічного зрізу суспільного виробництва, діалектичного вирішення протиріч цілого і складових, який ми робимо в процесі організації реального виробництва. Основа організаційно-економічної метрики повинна докорінно вирізнятися від вартісної або натуральної метрик. Якщо вартісна за своїм характером є об’ємною, то організаційно-економічна повинна мати структурний характер. Аналізуючи наукові праці Сироєжина І.М., Петракова М.Я., Медвєдєва П.О., можна в сучасних умовах господарювання відзначити, що корисний ефект предмета, котрий маємо оцінити незалежно від витрат на нього, менш статичний, ніж суспільні витрати виробництва. Він достатньо конкретний оскільки складається із конкретних характеристик продукту (послуги), часу і місця використання.

Його не можна відобразити якимось конкретним вимірником. Тобто міра результативності, яку ми шукаємо, повинна базуватися на передумові активної участі всіх господарських агентів в реалізації цієї суспільної корисності потоку продуктів і послуг з очевидним розчленуванням відповідальності та зацікавленості між ними за об’єктами суспільної корисності. Зрозуміло, що такий чинник не може бути характеристикою, розрахованою для всього господарства. Він може бути таким за умови сукупності вимірників результатів діяльності за всіма елементами господарської структури. Це призводить до необхідності оцінки результативності соціально-економічної системи не за потоками продуктів, а за характеристиками режиму діяльності, в якому ці продукти (послуги) вироблені.

Література: 1. Медведєв П.А. Экономико-математические методы в прикладных исследованиях и хозяйственный механизм. – М.: Наука, 1982. 2. Петраков Н.Я. Кибернетические проблемы управления экономикой. – М.: 1974. 3. Сыроежин И.М. Теоретические основы анализа работоспособности хозяйственных систем. Л.: 1981.