Історія/2.Загальна історія.

К.і.н. Баковецька О.О.

Миколаївський державний університет ім.В.О.Сухомлинського, Україна

ПРОБЛЕМИ КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

НА СТОРІНКАХ ПЕРІОДИЧНОЇ ПРЕСИ

(90-ті роки ХХ століття)

В 90-ті роки XX століття українська преса вступила в дуже важливу і доленосну фазу своєї історії. Преса постає одним із феноменів культурного та громадсько-політичного життя. Вона виступає не лише як історичне джерело, а й як суб‘єкт культурного та громадсько-політичного процесу. Разом з тим, періодика є важливим інструментом впливу на свідомість людей, дієвим знаряддям інформації. Періодична преса - це частина національної культури, тому роль і місце періодики потрібно досліджувати в органічній єдності з культурно-історичним розвитком нації.

Важливо наголосити - громадяни нашої країни дуже чутливі до засобів масової інформації. Результат дослідження, яке провела Українська асоціація видавців періодичної преси у 2002 році, виявив високий рівень довіри населення до українських засобів масової комунікації, що додатково актуалізує дослідження вказаного напряму.

Відомо, що комплекс культурологічних процесів вбирає широке коло аспектів. Сучасна наукова література характеризується швидким ростом кількості тлумачень поняття "культура". Підраховано, що приблизно за 50 років – з 1871 по 1919 – було дано всього сім таких визначень. На початок 1970 років існувало 250 визначень, а на кінець 80-х років ця цифра становила більше 500. Дискусії навколо цього соціального феномену, які і до нині продовжуються, підвищують актуальність теми. Безперечним також є той факт, що преса є частиною культури і, одночасно, мірою її виміру.

Історіографія даної проблеми тільки починає формуватися. Окремі аспекти теми були в тій чи іншій мірі предметом уваги журналістів, політологів, істориків. В роботах останніх преса розглядалася як джерело з проблем культурного будівництва, вивчався її теоретико-методологічний аспект, перспективи преси в майбутньому.

Інтерес сучасних українських істориків до преси виходить за межі використання її джерелознавчої функції. Дослідників цікавлять періодичні видання також і як засіб формування суспільної думки. Тобто преса виступає одночасно в якості джерела і суб‘єкта історичного процесу. До такого напряму належать роботи доктора історичних наук М.О.Багмета та старшого викладача МДУ Л.А.Ляпіної [1], професора, доктора філософських наук В.Іванова. Коло інтересів останнього історика зосереджено на питаннях взаємодії засобів масової інформації з сучасним суспільством України. В статті "Приборкуванні і приборкувачі" В.Іванов робить порівняльний аналіз відношення до преси суспільства та держави в Україні, а також у закордонних країнах світу [2]. Він досить повно, у хронологічній послідовності, подає та аналізує нормативні документи, які стосуються питань преси, а також робить спробу порівняти їх із законодавчими актами інших країн світу. Висновки професора, доктора філософських наук В.Іванова є для нас спрямовуючим вектором при аналізі періодичної преси Півдня України в плані об‘єктивності, історизму, науковості, незалежності економічної і політичної.

До визначеного типу матеріалів можна віднести статистичне дослідження Світлани Янчишиної та Едуарда Лазаренка "Тенденції на ринку періодики", опубліковане у 2000 році в журналі "Друкарство" [3]. Автори аналізують тенденції розвитку періодики в світі та в Україні, надаючи можливість читачеві самому ознайомитися з статистичними даними різних країн світу і згідно з тим зробити свої висновки. Період, який аналізується, охоплює 14 років (1986 - 1999 рр.), що робить статтю цінною для нашої теми.

Останнім часом з стійкою періодичністю з‘являються публікації, які в близькому майбутньому обов‘язково переростуть у ґрунтовні наукові дослідження. Їх об‘єднує одна загальна проблема, яка стосується перспективи життєвості періодики в глобальному масштабі і зокрема в Україні. Про поглинання традиційних ЗМІ (преси) їх більш технологічними, "сітьовими" конкурентами заговорили ще в 1996 році, коли Інтернет тільки починав відвойовувати позиції на ринку інформації. В 2001 р. в "Украинских Одесских деловых новостях" вийшла публікація "Утром в куплете, вечером в газете. Средство массовой информации будущего - это не Интернет, не телевидение и пресса, а все сразу" М.Шпагіної. При підготовці цієї статті були використані матеріали конференції Веуоnd the Printed Word, котра регулярно проводиться UFRA, провідною в світі Асоціацією газетних і медіа-технологій. Головна ідея публікації: друкованим виданням, для того, щоб не відійти у небуття, необхідно обов‘язково співпрацювати з Інтернетом. Автор намагається розкрити специфіку цієї проблеми і на теренах сучасної України, висвітлити основні тенденції [4]. Дана галузь досліджень розглядається в статтях: "Електронна видавнича справа: сучасне та майбутнє" В.Лисенко [5]; "Формирование информационной культуры" В.Кухаренко [6]; "Інформація: вільний обмін чи взаємна незалежність? Концепція ООН в галузі інформації" О.Зерницької [7].

Інтерес вчених до проблеми вивчення преси не обмежується встановленими темою статті рамками. Окрім проаналізованих праць, що складають незначну частину цілого масиву наукових досліджень, де преса виступає в різних формах: як джерело, як суб‘єкт і як об‘єкт історичного процесу, виділимо ще ряд робіт, які тією чи іншою мірою можуть стосуватися даної теми. Насамперед це дослідження сучасних українських науковців, що займаються історією розвитку періодики: Г.Борисенко [8], П.Богацького [9], О.Гуржій [10], В.Карпенко [11], О.Котенко [12].

Мало або зовсім не дослідженими залишаються такі питання, як технічна періодика, роль фахових журналів у розвитку культури і освіти; преса та проблеми науки; мова періодичної преси; історичні особливості їх життя у пресі та багато інших тем, в тому числі пов‘язаних з культурою.

Аналіз вітчизняної історіографії вказує: питання про вплив преси на розвиток культурних процесів півдня України в 90-х роках ХХ століття окремо не було висвітлено в роботах дослідників.

Джерельна база дослідження, через приналежність теми до сучасного періоду історії, має свої особливості і складається з кількох груп: по-перше, законодавчі акти Верховної Ради України, Президента України, кабінету міністрів, місцевих органів самоврядування; по-друге, поточні архіви відповідних організацій; по-третє, періодичні видання, а саме, преса південного регіону.

Окремою і, одночасно, головною групою джерел для дослідження є періодичні видання Одеської, Миколаївської, Херсонської областей, які виходили протягом 90-х років ХХ ст. Станом на 1999 рік загальна кількість періодики (газет) в південному регіоні становила 392. Одним з критеріїв відбору місцевих періодичних видань стала ступінь віддзеркалення на їх сторінках питань пов‘язаних із розвитком культури.

Особливе місце на шпальтах газет зайняло питання мови, що являє глибини характеру нації. В політичному аспекті, з яким тісно переплелися преса і культура, в досліджуваному регіоні поширені, на відміну від центральної та західної України, ліві погляди з домінуючим північним напрямом. Ця специфіка неодмінно має віддзеркалюватися і в культурі, і одночасно в місцевій пресі, де найбільш поширена російська мова, про що свідчить переважна кількість російськомовних періодичних видань. В Миколаївській області станом на 1999 р., цей показник становить 51 з 88 видань. В Одеській області – 144 з 216 видань, серед них 11 районних та міськрайонних газет, засновниками яких є органи місцевого самоврядування. Виняток – це Херсонська область: російською мовою тут видавалися 29 з 98 видань.

В той же час, за підрахунками тиражу газет, зокрема миколаївських, можна стверджувати: найбільшої популярності та впливовості серед населення в середині 90-х рр. досягло видання Миколаївської обласної Ради народних депутатів – "Радянське Прибужжя", яке друкується українською мовою. З 9951 примірників у 1991 р. воно поступово зростає до 45 000 у 1994 р. і зменшується до 2000 р. включно, в середньому до 20 480. На основі динаміки коливання тиражу простежується піднесення в суспільстві державницьких ідей, активності громадської думки і значний потяг до видань даного напряму в середині 90-х рр. Зменшення тиражу газети наприкінці 90-х рр. можна пояснити так: певні кризові явища в житті держави можуть супроводжуватися апатією та зневірою в результативності реформ серед населення. До цього додається зростання популярності інших видань, відкритих згодом.

Аналізуючи матеріали офіційних періодичних видань південного регіону в 90-х рр. XX століття, які висвітлювали процес становлення української мови в статусі не лише державної, а й загальноприйнятої, важливо підкреслити оперативність, з якою преса реагувала на потреби суспільства, оприлюднюючи суспільно значущі інформації. Газетна періодика – це загальновідомий потужний засіб ідеологічного впливу на свідомість людей. З огляду на це зазначимо: курс, обраний офіційними виданнями міст півдня України, співпадає з доктриною держави, спрямованою, на відродження української національної культури в цілому. Матеріали з даної проблеми включали різнопланову за жанром інформацію: законодавчі акти, офіційні повідомлення, статті, інтерв‘ю, хроніку і таке інше. Серед такого розмаїття жанрових форм переважне місце належить статтям аналітичного характеру, написаним компетентними особами. Їх основна мета була спрямована на доступний виклад авторських думок читачам, з належною аргументацією про важливість процесів мовного відродження держави, яке і нині не втратило актуальності [13].

Характерними рисами неофіційної, альтернативної преси були численність видань, нестійка періодичність виходу, закриття або зміна назв - інколи в зв‘язку із зміною засновників чи за інших обставин, що значно ускладнює їх опрацювання. Ця преса теж звертає увагу певною мірою на питання, пов‘язані з мовною реформою. Незначний кількісний обсяг неофіційних видань півдня України, що виходили регулярно протягом 90-х років і містили не лише рекламну інформацію, дав змогу аналізувати їх не за регіональним принципом, а в цілому, в хронологічній послідовності. Вказана проблема висвітлювалась на сторінках таких видань: "Родной причал", "Український Південь", "Молодь Миколаївщини", "Щотижня", "Чорноморський маяк", "Булава", "Новий день" - у формі хронік, інтерв'ю, інформацій, репортажів. В цілому зазначимо: на сторінках перелічених неофіційних видань з досліджуваної проблеми, в середньому на рік з 1991 по 1994 р. виходило по 3-4 публікації в кожній газеті. Починаючи з 1995 р., їх кількість зменшується до 1-2. Серед них провідними жанровими формами були інформативні матеріали: замітки, звіти, на другому місці - аналітичні статті.

З початку 90-х років XX століття преса звертає увагу на питання українізації школи. Публікації означеного спрямування вказують - процес українізації середніх освітніх закладів в містах півдня України має свої певні напрями, які, незалежно від географії періодичного видання, мало чим відрізняються один від одного. Це може бути або свідченням того, що в містах південного регіону ситуація дійсно абсолютно подібна, або говорить про неувагу до можливих особливостей.

Одночасно з процесом становлення української мови в статусі державної та українізації освітньої галузі, якому преса першої половини 90-х років приділяла особливу увагу, існували інші питання, пов‘язані з сферою освіти, що висвітлювалися на сторінках газет. Лідируючі позиції в цьому напрямку переходять до проблем фінансування освіти, серед яких можна виділити наступні: перша – низький рівень матеріально-технічного забезпечення шкільних установ, а саме: нестача кількості підручників, їх неадекватність існуючим програмам, непомірно високі ціни; друга – відсутність фінансів на проведення необхідного ремонту аварійних приміщень шкіл, внаслідок чого в окремих випадках вони повинні були закриватися; третя – через економічний стан країни практично зупинилося будівництво нових шкіл; четверта – в означений час адміністрації шкіл не можуть забезпечити в їдальнях повноцінне харчування, закономірним наслідком чого є погіршення стану здоров‘я учнів; п‘ята – нестача педагогічних кадрів і їх велика плинність. До даної частини дослідження освітньої проблематики на шпальтах газет необхідно включити спільний практично у всіх кореспондентів висновок: при реалізації реформ у галузі освіти відчувається брак коштів. Таким чином, спостерігаються поступові зміни в ієрархії найбільш актуальних питань того часу [14].

Окремим масивом серед публікацій, присвячених школі, виділяються матеріали, де йдеться про результати шкільної реформи і, як наслідок цього процесу, - відкриття навчальних закладів зовсім нового типу, котрі відрізняються від середньої школи не лише назвою, а й змістом. Аналіз публікацій говорить: авторство належить в 40 – 50 % керівникам і вчителям шкільних закладів нового типу, що є свідченням не лише професійності у висвітленні питання, а й зворотного зв‘язку між громадою і пресою. Згідно з пресою, реформування школи відбувалося за такими напрямами: 1. впровадження нових навчальних закладів; 2. українізація і відродження національних традицій; 3. відкриття шкіл для національних меншин; 4. введення нових форм оцінки знань; 5. перехід до платного навчання; 6. впровадження в школі посади психолога; 7. поява чи не в кожній школі своєї моделі педагогічного розвитку, введення новацій. Загалом, більшість матеріалів реформеного змісту не несуть негативної оцінки процесів в освітній галузі і не містять категоричного заперечення їх необхідності. За жанром, в основному, це аналітичні статті або інтерв‘ю. Вони досягають своєї мети, інформуючи суспільство про появу нових елітних шкільних закладів, популяризуючи, таким чином, останні. На основі кількісного аналізу складається така картина: найбільше уваги проблемам альтернативної шкільної освіти приділялося протягом 1993 -1995 рр. За цей період було опубліковано найбільшу кількість матеріалів. У середньому за рік в одному виданні з‘являлося від 3 до 7 публікацій. Починаючи з 1996 р., їх кількість зменшилась до 1-3 публікацій на рік.

Серед матеріалів преси, основа яких базувалася на інформації про стан освітньої галузі півдня України в 90-х рр. XX століття, можна виділити окремий аспект, пов‘язаний з висвітленням проблем професійно-технічних навчальних закладів, а також вечірніх шкіл. Спираючись на матеріали періодичних видань, присвячених стану спеціальної освіти, можна зробити висновок: профтехосвіта і вечірні школи підійшли до того моменту в своєму розвитку, коли необхідно кардинально змінювати ставлення до них, переглядати систему навчання, по-іншому підходити до підготовки фахівців. На сучасному етапі розвитку суспільства вона виявилася непотрібною у тому вигляді, в якому існувала раніше. Перш за все, з огляду на проаналізовану інформацію, керуючою ознакою при реформуванні профтехосвіти повинен бути попит на фахівців, яких готують освітні установи системи. Матеріали преси також зафіксували відставання дій влади, спрямованих на реконструкцію галузі і реальних її потреб. Цей спектр ключових моментів, відзначених періодичними виданнями півдня України, є дуже важливою складовою джерелознавчої бази для вивчення стану профтехосвіти. Обмежений обсяг публікацій (за рік з цього приводу з‘являлося на сторінках офіційних видань кожного міста в середньому три-чотири матеріали) вказує на низький рівень зацікавленості в цьому питанні громадськості [15].

Розглядаючи кореспонденції з освітянської тематики в хронологічній послідовності, динаміку можна побачити лише стосовно вузів. Починаючи з 1991-го і закінчуючи 1996 – 1997 роками включно, кількість публікацій в одному періодичному виданні, чи то Одеси, чи то Миколаєва, чи Херсона, збільшується в середньому на 5-10 одиниць. У наступні роки динаміки не простежується, обсяг друкованого матеріалу залишається стабільним. Тенденція росту свідчить: поступово збільшується увага суспільства до вищої школи в досліджуваний період. Активно висвітлювалося питання акредитації вузів, але воно не було проблемним і не викликало полеміки у суспільстві. Преса в даному випадку виконувала лише роль носія інформації. Аналітичні матеріали, які б ґрунтовно доводили позитивні або негативні сторони процесу, були зайвими. Серед низки матеріалів періодичних видань про нововведення у вузівське життя значне місце посідає тестування і зміни у правилах прийому студентів до вузів. Надзвичайно важливим явищем для становлення Української держави стало відкриття нових вищих навчальних закладів. Преса відреагувала на таку тенденцію відповідним чином. Користуючись її матеріалами, які за характером, пануючими настроями подібні до основної кількості публікацій, що висвітлюють появу альтернативної школи, можна усвідомити масштаби цього явища в освіті [16].

Загалом, преса відіграла неабияку роль у формуванні і поширенні серед громадськості ідеї пріоритетного місця знань у житті кожної людини. Статті аналітичного характеру, звіти, репортажі, інтерв'ю і просто замітки розкривали глибинну сутність процесів в освітній сфері південного регіону України у 90-х рр. XX століття.

На сторінках офіційних періодичних видань значне місце посіли також матеріали, присвячені розвитку театрального, образотворчого, музичного мистецтва та бібліотечної галузі. Преса регіону свідчить: театральна галузь, а також зміни, що відбулися в ній, належним чином були висвітлені періодичними офіційними виданнями за такими напрямами: 1 – матеріали полемічного характеру, які порушували проблеми реформування галузі; 2 – статті, в яких висвітлювалися практичні кроки на шляху реформування театральних установ; 3 – публікації з переважаючим особистісним фактором; 4 – кореспонденції інформаційно-критичного характеру про діяльність театрів, тобто їх репертуар.

Особливе місце серед публікацій театральної тематики займають матеріали в яких відображена роль особистості в розвитку театрального мистецтва. Вони становлять цінну джерелознавчу базу з питань еволюції, відродження театральної галузі на початковому етапі утвердження нашої держави в 90-х рр. Публікації цього спрямування популяризують діяльність талановитих акторів, режисерів, акцентують увагу читачів на значенні особистісного фактору в успіху будь-якої театральної установи. Це - позитивна тенденція у співпраці періодичних видань із театральними установами [17].

В статтях про розвиток музичного мистецтва минулого десятиріччя, яке насичене подіями, що впливали на загальний розвиток культури регіону концентрується увага на наступному: події музичного життя Миколаєва, Одеси та Херсона, по-перше, – досить докладно висвітлюються місцевою пресою; по-друге – керуючись матеріалами періодики як джерелознавчою базою в дослідженні культурного розвитку, можна чітко визначити як специфіку кожного міста, так і спільні тенденції, притаманні даному регіону; по-третє – в суспільстві відчувається потреба в розвитку вітчизняного музичного мистецтва. Кількісний аналіз матеріалів даної тематики, що узагальнено характеризують рівень уваги друкованих офіційних періодичних видань до проблем музичної культури, фіксує таку ситуацію. В 1991 р. у виданнях, які є об‘єктом дослідження, було уміщено в середньому від 1 до 3 публікацій; в 1992 р. – від 2 до 4; в 1993 р. – від 2 до 6; в 1994 р. – від 4 до 8; в 1995 р. – від 8 до 14; в 1996 р. – від 5 до 6; в 1997 р. – від 5 до 10; в 1998 р. – від 5 до 12; в 1999 р. – від 6 до 14. З цих даних, вочевидь, стає зрозумілим: протягом 90-х рр. відбулися значні зміни в суспільній свідомості. Динамічне збільшення у пресі південного регіону різних за жанром публікацій - статей, заміток, інтерв‘ю тощо, присвячених музичному мистецтву, переконливо це доводить. Пік уваги періодичних видань до означеної проблеми припадає на другу половину 90-х рр.. Виходячи з об‘єктивних даних, зауважимо: підвищений інтерес представників усіх засобів масової інформації до тієї чи іншої теми залежить від нагальних потреб громадян. Таким чином, на підставі вищенаведеного можна визначити рівень коливання попиту в суспільстві на інформацію.

В 90-х рр. ХХ століття, незважаючи на економічні труднощі, художнє життя поступово набуло цілеспрямованого і стабільного розвитку. Це стосується також музеїв. На сторінках періодичних видань Одеси в першій половині 90-х років точилася гостра полеміка з приводу приміщень музейних установ. Цінність такого спілкування з використанням потенціалу періодичних видань полягає в можливості висвітлення альтернативних думок з окремої проблеми, а також у фіксації останніх на шпальтах газет для подальшого їх аналізу. Практика зворотного зв‘язку між редакціями видань і читачами підкреслює відкритість преси перед альтернативним волевиявленням. Листи-відгуки свідчать про рівень уваги громадськості до інформації, яка поширюється періодикою, а також ступінь довіри до того чи іншого видання. Проблеми, пов‘язані з відкриттям нових музеїв і приміщеннями вже існуючих, які на сторінках одеських офіційних періодичних видань набули форм загальноміських дебатів, у пресі інших міст південного регіону не були виявлені.

Преса південного регіону в період 1991–1999 рр. висвітлювала стан сучасного образотворчого мистецтва з урахуванням основних подій, які стали віхами на шляху його утвердження в суверенній Україні. Проаналізовані публікації, пропонуючи певний обсяг інформації, дають загальне уявлення про тенденції перспектив розвитку як музейної справи, так і пов‘язаного з нею образотворчого мистецтва південного регіону. Зв‘язок із громадськістю втілюється на практиці у листуванні на сторінках газети з проблемних питань, публікація матеріалів, підготовлених представниками громадських кіл, вказує на об‘єктивність періодичних видань у підходах до висвітлення окремої теми.

Періодичні видання південного регіону в означені хронологічні рамки фіксують проблеми бібліотечної галузі, методичну і практичну роботу бібліотек. За цифрами, наведеними у публікаціях, складається така картина: близько 80 % працівників бібліотек Миколаївської області отримують в означений час (90 ті роки ХХ ст.) від 10 – 20 % до 50 % посадового окладу (який складає 65 – 70 гривень), скорочується кількість бібліотечних працівників у центральних бібліотеках для дорослих і дітей (з 16 до 20 чоловік у 1994 році до 3 – 6 чоловік у 1998 році), в 1998 році нараховується 21 аварійна бібліотека, 70 потребують негайного ремонту, кошти, які органи місцевої влади виділяли на передплату періодичних видань на друге півріччя 1998 року та перше півріччя 1999 року бібліотекам Снігурівського району складають суму 559 гривень, Єланецького – 570 гривень, Доманівського та Вознесенського – по 500 гривень, Новоодеського та Веселинівського – по 267 гривень, Очаківського – 177 гривень. Ідентичною є ситуація і в сусідніх областях. На основі публікацій проблемного змісту можна зробити висновок: створена за роки радянських часів мережа українських бібліотек потребує, крім належного фінансування, адаптації до нових умов та модернізації на основі нових технологій у руслі загальноосвітніх тенденцій з урахуванням нагромадженого досвіду. Науково-методична і практична робота бібліотек, що також знайшла своє віддзеркалення у пресі, свідчить про наполегливе прагнення добитися досягнень якісно нового рівня інформаційного забезпечення науки, управління, освіти, культури, тобто активізувати розвиток інформаційних функцій, з огляду на їх очевидне відставання від вимог дня. На останнє необхідно підкреслити: питання співвідношення російської і української літератури у фондах бібліотек, попит на неї читачів, у публікаціях не порушувалося. Це – значне упущенням офіційних періодичних видань. Проблема потребує спеціального висвітлення, особливо в ракурсі мовної політики держави [18].

Вивчення регіональної періодики в ракурсі культурних перетворень, що відбувалися в країні, дає підстави визначити переважну направленість смаків кожного видання у віддзеркаленні проблем різних галузей культури. Кількісний і якісний аналіз публікацій достатньо чітко виявляє наступне: "Чорноморська комуна" (згодом "Чорноморські новини"), "Радянське Прибужжя", "Наддніпрянська правда" – друковані органи обласних Рад народних депутатів (Одеської, Миколаївської та Херсонської), орієнтовані, головним чином, на питання розвитку освіти та мови. Оцінки результативності реформ у матеріалах не виходять за рамки державного курсу в галузі культури. Цьому певною мірою сприяє публікування виступів службових осіб. Проблеми розвитку культури на шпальтах офіційних періодичних видань: "Вечерняя Одесса", "Одесский вестник", "Вечерний Николаев", "Південна правда", "Херсонський вісник", "Новий день" не мають чіткого розмежування. В них містяться публікації, що висвітлюють як стан освіти, так і мистецтва. Матеріали власне мовної тематики містяться у вкрай обмеженому обсязі.

Література

1. Багмет М.О. Ляпіна Л.А. Роль національно-культурних товариств Миколаївщини у задоволенні культурних потреб // Збірник наукових праць. -Миколаїв-Одеса : Тетра. - 1999. - Ч.2. - С.220-225.

2. Іванов В. Приборкувані й приборкувачі // Людина і влада. - 1999. - № 11-12. - С.41-47.

3. Янчишина С., Лазаренко Є. Тенденції на ринку періодики // Друкарство. - 2000. - №14. - 22 -23.

4. Шпагина М. Утром в куплете, вечером в газете // Украинские Одесские деловые новости. - 2001. - №5. - С.32-33.

5. Лисенко В. Електронна видавнича справа: сучасне та майбутнє // Друкарство. - 2000. -№1. - С.26-29.

6. Кухаренко В.Н. Формирование информационной культуры //Дистанцинное образование. - 2000. - №І4. - С.35

7. Зерницька О. Інформація: вільний обмін чи взаємна незалежність? Концепція ООН в галузі інформації // Політика і час. - 1995.- С.50-55.

8. Борисенко Г.О. Перша українська періодика // Бібліотечний Вісник. - 1993. - № 1-2.

9. Богацький П. "Українська хата": До історії української журналістики // Українська мова та література. – 1999. - №10.

10. Гуржій О.І., Капітан Л.І. "Український історичний журнал": з історії виникнення та діяльності // УІЖ. - 2001. - №6.

11. Карпенко В. Українська преса в період перестройки і відлиги горбачьовскої демократизації // Пам'ять століть. - 1999. - №41.

12. Котенко О.В. Миколаївські журнали в 1901- 1917 роках // Збірник наукових праць. Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності. - Миколаїв – Одеса. – 1999. – С.120-128.

13. Авраменко В. Плюнеш на Шевченко – проведуть бесіду? // Радянське Прибужжя. – 1992. – 4 серпня, Дзюба І. Сучасна мовна ситуація в Україні // Радянське Прибужжя. – 2000. – 11 травня, Сидорук В. Бережімо нашу мову // Чорноморські новини. – 1993.- 4 вересня, Чмихун М. Мова і політика // Наддніпрянська правда. - 1991. - 10 грудня; Бережна К. Чабанова Л. Відроджуємо українську культуру // Наддніпрянська Правда. - 1993. - 26 травня.

14. Рудого П. Не тупайте, бо школа завалиться // Одеські вісті. - 1992. - 6 лютого, Чернецька Т. Скинемося на вчителя // Одеські вісті. - 1995.- 29 березня, Сухарев В. Школа на паперти? // Одесский вестник. - 1994. - 27 октября, Русак С. Образованию нужны радикальные изменения // Одесский вестник. - 1997. - 28 января, Непомнящий Т. Кто достроит школу? // Вечерняя Одесса. - 1996. - 24 сентября.

15. Бережна К. 3 училища в інститут // Наддніпрянська правда. - 1991. - 19 вересня; Биленко Ж. Против совести "не попрёш" // Одесский вестник. - 1991.- 28 сентября; Биленко Ж. У входа в ПТУ // Одесский вестник. - 1994.- 17 августа; ЛисевичН. Біржа праці для студентів // Одесскі вісті. - 1992. - 25 січня; Чернецька Т. Чи потрібні вечірні школи // Одеські вісті. - 1995.- 19 квітня.

16. Нежигай И. Будет и в Николаеве свой университет // Вечерний Николаев. - 1993. - 25 мая, Чайковский А. Докторский минимум // Вечерний Николаев. - 1994. - 21 июня, Костюк Л. Курс МКІ колишній // Південна правда. - 1993. - 26 липня, Костюк Л. Перейменован він тепер // Південна правда. - 1994. - 2 червня, Романовський Г. Освіта - завжди найбільш цінний капітал // Південна правда. - 1995. - 6 липня, Костюк Л. В твоїх просторах педагогічний // Південна правда. - 1993. – 25 грудня.

17. Болдуєва Л. Чи встоїть культура проти халтури // Радянське Прибужжя. - 1991. - 24 жовтня; Виноградова А. Что это - театр в театре? // Вечерний Николаев. - 1992. - 6 февраля. Берсон М. По обидві сторони куліс // Південна правда. - 1992. - 9 січня, Губарь О. Янтарный соловей поёт в Одессе // Одесский вестник. - 1994. - 24 мая, Ковалинский С., Терновая Е. Гюнтер тик: "Балет-это чудо" // Одесский Вестник. - 1991. - 3 октября.

18. Немошкаленко В. Бібліотеки в системі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури // Бібліотечний вісник. - 1997. - № 6, Костенко Л. Використання Internet в бібліотеках // Бібліотечний вісник. - 1999. - № 2, Кустовська О. Сьогоденння української книги // Радянське Прибужжя. - 1999. - 17 березня.