„История” / 1. Отечественная история

К.і.н. Лазуренко В.М., Стрижак Є.М.

Черкаський державний технологічний університет

Особливості „боротьби з польським націоналізмом”

крізь призму позиції керівника Всеукраїнської асоціації марксо-ленінських науково-дослідних інститутів

А. Сенченка (1934 р.)

Тоталітарна держава російського більшовицького зразка – СРСР – у період сталінської диктатури кінця 1920-х – 1930-х рр, маючи на меті імперські цілі уніфікації/русифікації й запобігання “сепаратистським” прагненням, завдала на теренах так званої УСРР непоправних втрат насамперед титульній нації – українській, як і представникам інших етносів, що мешкали на території республіки.

Серед найбільш постраждалих була й польська людність УСРР. Важких втрат зазнало, крім того, польське учительство республіки, а також поляки – культосвітні, музейні та наукові працівники.

Не була винятком у цьому аспекті й настановча стаття А. Сенченка “Блок націоналістичної контрреволюції і теоретичний фронт України” у № 5/6 “Більшовика України” за 1934 р. [1].

Колишній представник Компартії Західної України при Виконкомі Комінтерну, а на той час керівник Всеукраїнської асоціації марксо-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН), А. Сенченко у своїй розлогій публікації звернув увагу своїх колег та підлеглих на потребу “підсилення боротьби з польським націоналізмом”.

Стверджуючи, що “українські фашисти” у своїй боротьбі проти комуністичного режиму блокувалися з іншими контрреволюційними організаціями, особливу увагу Антін Григорович приділив пожвавленню контрреволюційної діяльності “польських націонал-фашистських організацій”.

Зауваживши, що “польський націоналізм на Україні – це пряме знаряддя панської Польщі”, а керівна роль у роздмухуванні й активізації польського націоналізму належить “ПОВ”, він охарактеризував керівника “ПОВ”: “Відомо, що цю контрреволюційну організацію очолював контрреволюціонер Скарбек. Характерна в цьому відношенні та тактика, якої він вживав для проведення своєї контрреволюційної роботи. Він так характеризує свій вступ до партії: “Мій вступ до партії мав дворушницький контрреволюційний характер. Я вступив до РКП як член ПОВ […].

Перебуваючи в лавах партії від січня 1919 р. до дня арешту, займаючи ряд відповідальних постів у партапараті, я, прикриваючись партійним квитком, вів контрреволюційну роботу, будучи керівником ПОВ […] на Україні”. Треба викрити всю суть його тактики, його маскування, щоб озброїтись в нашій боротьбі по викриттю чужих, ворожих, націоналістичних контрреволюційних елементів” [2].

Звично подякувавши ГПУ за викриття й розгром шкідницької “ПОВ”, А. Сенченко заклúкав своїх колег по більшовицькому “теоретичному фронту” зачистити від решток “контрреволюційної контрабанди” цю важливу ділянку ідеологічного протиборства: “Відомо, що контрреволюціонер Скарбек керував Інститутом польської культури і там по суті було викрито контрреволюційне гніздо. Тепер цей інститут очищено від контрреволюційних націоналістичних елементів і зміцнено новими більшовицькими кадрами. Але справжньої більшовицької розгорнутої роботи по викриттю контрреволюційного польського націоналізму й націонал-опортунізму ще не проведено. Треба, щоб ВУАМЛІН розгорнув роботу для допомоги Інститутові польської культури в його боротьбі по викорчовуванню контрреволюційного польського націоналізму в теоретичній роботі” [3].

Як і його колеги по вищому ешелону компартійної адміністрації УСРР (С. В. Косіор, П. П. Любченко, П. П. Постишев та ін.), А. Г. Сенченко у своїх прилюдних виступах та публікаціях використовував “таємну” інформацію й відповідні “аналітичні” матеріали республіканського ГПУ щодо викритих “контрреволюційних організацій”, насамперед УВО та ПОВ.

Література:

1. Сенченко А. Блок націоналістичної контрреволюції і теоретичний фронт України // Більшовик України. – 1934. – № 5/6. – С. 20 – 51.

2. Там же. – С. 44.

3. Там же.