КЛІНІКО-РЕНТГЕНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗНОГО УРАЖЕННЯ ТРАВНОГО КАНАЛУ У ПАЦІЄНТІВ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ

Сахелашвілі М.І., Дац І.В., Солдатенко О. Я., Ільчишин О.С., Данилейченко І.В., Чернова Н.В.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Туберкульоз на теренах України уже давно набув характеру епідемії. Одним з факторів ризику його виникнення є цукровий діабет, який істотно знижує імунні захисні сили організму. Тому дослідження проявів туберкульозу у хворих на цукровий діабет є важливим і актуальним, і не лише у системі органів дихання, але і у травному каналі. Клініко-рентгенологічне дослідження туберкульозного ураження травного каналу у пацієнтів, хворих на цукровий діабет стало метою нашого дослідження з причини його недостатнього вивчення і недостатнього висвітлення у літературі.

З цією метою на базі рентгенологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні нами обстежено 49 пацієнтів з патологією травного каналу, у яких було діагностовано туберкульоз легень у поєднанні з цукровим діабетом. Використовувались рентгенологічні методики контрастної рентгеноскопії та іригоскопії з суспензією сульфату барію, прицільної рентгенографії, подвійного контрастування та парієтографії на рентгенодіагностичному комплексі «Siemens LG». Всі встановлені за допомогою клініко-рентгенологічного методу діагнозу верифіковано мікробіологічно, гістологічно, цитологічно. Постійно проводився контроль рівня цукру у 100 % обстежуваних пацієнтів.

Діагностовано туберкульозне ураження стравоходу у 22 (44,9 %) пацієнтів: а) дифузний ерозивний езофагіт (локальна деформація стінок, згладженість складок, узурація контуру) – у 6 (27,3 %) пацієнтів з 22; б) виразково-склеротичний езофагіт (ригідність стінки, склеротичні зміни та неглибокі «ніші» на рельєфі з нерівномірним запальним валом) – у 13 (59,1 %) пацієнтів; в) склеротичний періезофагіт (локальна деформація та ригідність стінки) – у 3 (15,6 %) пацієнтів. Як правило, виявлялись періезофагеальні кальцинати та петрифікати і обмежений фіброз в легенях, кальцинати в коренях. У 3 (15,6 %) випадках з 22 діагностовано тракційні дивертикули, дивертикуліт, локалізовані у бронхіальному сегменті стравоходу. Локалізація туберкульозних уражень – бронхіальний та підбронхіальний сегменти - 13 (59,1 %) пацієнтів з 22, а також трахеальний сегмент – 9 (40,9 %) пацієнтів.

Туберкульозне ураження кишківника діагностовано у 27 (55,1 %) пацієнтів: а) з локалізацією у ілеоцекальному куті – 15 (55,6 %) випадків; б) з локалізацією у голодній кишці – 9 (33,3 %) випадків; в) з локалізацією у висхідній ободовій кишці - 3 (11,1 %) випадки. Виразкову форму туберкульозу кишківника виявлено у 9 (33,3 %) хворих з 27, пухлиноподібну – у 7 (25,9 %), рубцево-стенозуючу – у 7 (25,9 %), поєднану – у 4 (14,9 %) хворих. Виразкування та стриктури з дилятацією проксимальних відділів кишківника діагностовано у 17 (62,9 %) пацієнтів, вузлоподібні звуження просвіту, ригідність та потовщення стінки, кальцинати в стінці, «мармуровий» рельєф слизової оболонки, дистопія та дискінезія кишки, симптом парадоксального спазма – у 10 (37,1 %) пацієнтів. Також, як правило, виявлялось потовщення та стенозування ілеоцекального клапана, множинні виразки у клубовій та сліпій кишках. У більшості (16 з 27 (59,3 %)) хворих візуалізувалась дислокація та невпорядкованість петель тонкої кишки, петрифіковані лімфатичні вузли в ділянці 111 - 1V поперекових хребців справа та у правій здухвинній ділянці, як ускладнення у вигляді туберкульозного мезоаденіта.

Співпадіння клініко-рентгенологічних та гістологічних заключень спостерігалось у 46 (93,9 %) пацієнтів з 49. Неспівпадіння – у 3 (6,1 %) пацієнтів, у яких патологічні зміни у травному каналі носили нетуберкульозний характер.

Висновки:

1. Клініко-рентгенологічний метод є важливим та інформативним у діагностиці та диференційній діагностиці туберкульозного ураження травного каналу у хворих на цукровий діабет.

2. Його інформативність у наших пацієнтів склала 93,9 %.

3. Неспівпадіння клініко-рентгенологічних та гістологічних заключень спостерігалось у 6,1 % випадків, коли зміни носили неспецифічний характер.

4. Діагностика патології шлунково-кишкового тракту повинна проводитись у комплексі з мікробіологічними, гістологічними, цитологічними методами.