Секція “Педагогічні науки”, підсекція №1 “Дистанційна освіта”

Мігалуш А.О.

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

Дистанційна освіта, як шлях до повноцінного життя, для дітей з особливими потребами

В сучасному “інформаційному суспільстві” той хто володіє інформацією, володіє світом, інші ж підкоряються їм. Але нажаль не всі ми маємо однаковий доступ до необхідної інформації, найбільш обмеженими в цьому сенсі є люди з особливими потребами. Більшість з них знаходяться вдома або інтернатних закладах (ізольовані від суспільства), через непристосованість середовища вони не можуть відвідувати бібліотеки, культурні заклади та заклади освіти. Люди з особливими потребами не отримують необхідних, для подальшого рівноправного та повноцінного життя в суспільстві, знань, навичок, вмінь. Не зважаючи на те, що сьогодні більшість країн виступає за рівні права та рівні можливості, проблема доступу до освіти, а отже і до інформації залишається невирішеною, саме тому і виникає потреба в розвитку освіти і її трансформації в нову форму, яка характеризується такими поняттями як: відкрите навчання (open learning), гнучке навчання (flexible learning), дистанційне навчання (distance learning).

Дистанційне навчання – це синтетична, інтегральна, гуманістична форма навчання, що базується на використанні широкого спектра традиційних і нових інформаційних технологій та їх технічних засобів, які використовуються для доставки навчального матеріалу, його самостійного вивчення, організації ділового обміну між викладачем та учнем, коли процес навчання некритичний до їх розташування в просторі і часі, а також до конкретної установи.

Мало хто на сьогодні знає про те, що дистанційна освіта є продовженням кореспондентської освіти. Університет Лондона (1836), Університет Чикаго (1892) і Університет Квінсленда (1911) були першими навчальними закладами, які запровадили в себе кореспондентське навчання. У колишньому Радянському Союзі, у тому числі в Україні, з кінця 1920-х pp. поширювався його різновид, відомий як заочне навчання. Для передачі навчальних матеріалів в основному використовували пошту, але в більшості випадків такий зв’язок залишався одностороннім. З 1930-х pp. на Заході для передачі навчальних матеріалів, крім друкованих матеріалів, почало використовуватися радіо, а з 1950-х - телебачення й інші носії.

Перший ж Національний центр кореспондентського навчання для дітей, які у зв’язку з початком другої світової війни, через хвороби або інвалідності не могли відвідувати звичайні школи був створений в Франції за рішенням уряду в 1939 р.

Перший мережевий курс був запропонований Відкритим університетом Великобританії. Це найбільший університет, в якому навчаються понад 200000 студентів, з них близько 26000 за межами країни. 150000 студентів навчаються в діалоговому (on-line) режимі. Студенти майже 70 країн користуються навчальними матеріалами університету. Як показав аналіз закордонних матеріалів, даний заклад є одним із небагатьох університетів, який використовує новітні технології для людей з вадами зору. Зараз в університеті навчається 9360 студентів з особливими потребами.

Також найбільш відомими закладами, що забезпечують дистанційне навчання дітей з особливими потребами є Національний технічний інститут для глухих при Рочестерському технологічному інституті (США) та Карконошський коледж (Польща).

В Україні ж процес використання новітніх інформаційних технологій для навчання дітей протікає дуже повільно і багато дітей досі не отримують освіту. Це пов’язано з тим, що нашій державі краще утримувати людей з особливими потребами ніж вирішувати їх проблеми. Держава не виділяє кошти на розвиток даної форми освіти, діти-інваліди не мають необхідних знань та навичок для використання комп’ютерів, допоміжна апаратура коштує дуже дорого, мало інформації про ВУЗи в яких діють програми дистанційної освіти, низькій рівень розробки навчальних програм для особливих дітей… Все це створює великі перешкоди для всебічного розвитку дітей з обмеженими можливостями, адже саме освіта сприяє розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвитку її талантів, розумових і фізичних здібностей, вихованню високих моральних якостей, формуванню громадян здатних до свідомого суспільного вибору, здатних приносити користь суспільству. Тому питання доступу до освіти є актуальним і зазначені вище проблеми потребують вирішення.

Адже розвиток дистанційної освіти сприятиме:

· появі нових можливостей для оновлення змісту освіти і методів викладання дисциплін і розповсюдження знань;

· розширенню доступу до всіх рівнів освіти, реалізації можливостей її отримання для молодих людей які мають обмеженні фізичні можливості;

· реалізації системи безперервного навчання “через все життя”;

· індивідуалізації навчання при масовості освіти;

· доступності інформаційних фондів бібліотек, музеїв та інших історико-культурних, художніх джерел;

· розширенню комунікативного простору людини з особливими потребами;

· можливості підвищити рівень кваліфікації та отримати кращу роботу.

На сьогодні дуже багато кажуть про забезпечення рівних прав і можливостей для людей з особливими потребами, про гуманізацію суспільства. Але як це зробити визначити складно? На мою думку, в цьому процесі першим кроком має бути саме забезпечення рівного доступу до освіти, що можливо через забезпечення розвитку і поширення дистанційного навчання. Адже саме освіта дає можливість людині реалізувати свій потенціал і зробити щось корисне для суспільства.