Кожедуб О.В. Сірий А.В.

Військовий інститут Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Психолого-педагогічні умови застосування заохочень у виховній практиці офіцера-вихователя

Сучасний командний склад Збройних Сил України володіє досить різноманітним виховним арсеналом, до якого входять методи безпосереднього та опосередкованого виховного впливу.

Найбільш відомою, популярною і достатньо глибоко проаналізованою у військово-педагогічній літературі є група методів безпосереднього виховного впливу. До останньої входять такі методи як переконання, приклад, вправи, примус, навіювання, заохочення та покарання [1].

Дана стаття присвячена висвітленню психолого-педагогічних умов, яких необхідно дотримуватись офіцерам-вихователям у своїй заохочувальній практиці.

Зазначимо, що заохочення є одним важливих методів виховання військовослужбовців, який має переважно оціночно-стимулючий характер. Заохочення відображає міру педагогічного впливу офіцера-вихователя, що здійснюється шляхом позитивної оцінки результатів різних видів діяльності (навчальної, службової, позаслужбової) військовослужбовців, їх гідної поведінки і спонукає до наступних успіхів.

Досвід свідчить, що для ефективного вирішення питання щодо доцільності заохочення того чи іншого вихованця та обрання найбільш відповідної для цього форми, офіцер-вихователь має передбачити наслідки вжитих ним заходів. Тому, дотримання цілого ряду принципів (об’єктивності, своєчасності, гласності, законності, послідовності, індивідуального підходу) підвищують виховну роль та ефективність методу заохочення.

Зауважимо, що в умовах Збройних Сил України найбільш вживаними є такі засоби заохочення, як: відокремлення вчинків військовослужбовців як яскравих зразків для наслідування; заохочувальні жести, міміка, пантоміміка офіцера-вихователя; оціночні судження офіцера-вихователя; заохочувальні звернення до воїнів[1, с.270]; види заохочень, які передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (подяка; надання одного додаткового звільнення; надання додаткової відпустки; повідомлення батьків про зразкове виконання військового обов’язку; присвоєння чергового військового звання; нагородження заохочувальними відзнаками Міністра оборони України тощо) [2].

Слід зазначити, що обгрунтовуючи доцільність того чи іншого заохочення, В.В.Ягупов, пропонує офіцерам-вихователям заохочувати військовослужбовців переважно за досягнення у найбільш важливих, провідних видах військової діяльності [1, с.271]. Перш за все науковець має на увазі успіхи у бойовій та гуманітарній підготовці; за успішне оволодіння бойовою спеціальністю; за старанність під час виконання обов’язків вартової служби тощо. Такий методологічний підхід до заохочення сприяє: підвищенню бойової майстерності (як окремих військовослужбовців, так і цілих військових підрозділів); підтримці високої бойової та мобілізаційної готовності підрозділів; підвищенню свідомості у особового складу.

Розглянемо принципи застосування заохочень та їх психолого-педагогічні вимоги. Так, принцип об’єктивності вимагає від офіцера-вихователя врахування конкретних зусиль військовослужбовців у виконанні поставлених завдань, прагнуть кращих успіхів у бойовій та гуманітарній підготовці.

Індивідуальний підхід в заохочувальній практиці дає можливість офіцеру-вихователю вибрати таку міру заохочення, яка буде найбільше відповідати тим зусиллям вихованців, які вони доклали в опануванні військової спеціальності, у виконанні службових обов’язків тощо.

Зазначимо, що окремі військовослужбовці в силу своїх особистих індивідуально-психологічних якостей, можуть неправильно сприймати заохочення, які їм оголошуються і не адекватно реагувати на них. Такі військовослужбовці вважають, що командиром їх старання певним чином занижено. Це, безперечно, зменшує виховний вплив заохочень, які використовуються офіцером-вихователем у його дисциплінарній практиці. Разом з тим, дієвість заохочень суттєво залежить від соціально-психологічних умов, в яких вони застосовуються. Так, наприклад, позитивна суспільна думка у військовому підрозділі спроможна значно підсилювати виховну ефективність заохочень. Найбільший виховний вплив будуть мати ті заохочення, які знайшли схвалення та підтримку всього військового колективу.

Принцип своєчасності вимагає від офіцера-вихователя заохочувати військовослужбовців безпосередньо у ході виконання бойових завдань, у процесі бойової та гуманітарної підготовки. Оголошення такого заохочення надихає військовослужбовців, підвищує мотивацію до військової служби. Використання технічних засобів пропаганди, військової преси, зборів ефективно сприяє гласності. Вручення грамот, цінних подарунків, відпускних квитків, різних знаків має здійснюватися публічно, в святковій атмосфері. Це має виховний вплив не тільки на нагороджуваних, а й на інших військовослужбовців.

Для досягнення виховного ефекту слід дотримуватися обґрунтованої методичної послідовності в оголошенні заохочень. Велике значення для поведінки військовослужбовця має перше заохочення, яке, як правило, для кожного з них стає подією, що надовго запам’ятовується. Тому перше заохочення має великий виховний ефект. І, відповідно, офіцер-вихователь має уважно підходити до оголошення вихованцю першого заохочення. Заслужене, своєчасне перше заохочення зміцнює мотивацію вихованця до військової служби, позитивно впливає на психіку. Перше заохочення бажано оголошувати в урочистій обстановці в присутності всього особового складу підрозділу.

Позитивний вплив має принцип послідовності у застосуванні заохочень. Тому педагогічно доцільно утримуватися від повторного заохочення вихованця за попередній рівень досягнень. Дієвість заохочення збільшується, якщо вихованцю за подякою оголошується більш високі заохочення в порядку, який передбачено відповідними статтями Дисциплінарного статуту Збройних сил України [3, с.160].

Ефективність заохочень також збільшується, коли до заохочувальної практики залучаються командири всіх ступенів. Педагогічно доцільно, наприклад, якщо за командиром відділення воїна заохочує заступник командира взводу, командир взводу, командир роти і так далі. Недотримання цього принципу суттєво знижує виховний вплив заохочень, які оголошені молодшими командирами. Тому старші начальники використовують надані їм права, як правило, після того, як молодші командири вичерпують свої дисциплінарні права. Це, безумовно, не виключає можливості заохочення окремого військовослужбовця старшим начальником, коли цей військовослужбовець заслуговує на це.

Зауважимо, що Дисциплінарний статут Збройних сил України передбачає можливість клопотання офіцера-вихователя перед вищестоящим командиром про заохочення певного військовослужбовця його владою, коли він вважає, що надані йому права недостатні для заохочення даного вчинку.

Важливою умовою ефективності оголошених заохочень є своєчасна їх реалізація. Це стосується головним чином таких видів заохочень, як надання додаткової відпустки, дозвіл на одне додаткове звільнення із розташування військової частини поза чергою, нагородження особистою фотокарткою військовослужбовця біля розгорнутого Бойового прапора військової частини, нагородження нагрудним знаком “Відмінний фахівець”. Адже, вони втрачають свій виховний вплив, коли не реалізуються своєчасно.

Література

1. Військове виховання: історія, теорія та методика: навчальний посібник / За редакцією кандидата педагогічних наук, доцента В.В.Ягупова. – К.:“Graphic&design”, 2002.

2. Дисциплінарний статут Збройних Сил України // Статути Збройних Сил україни. – К.:ВІПОЛ, 2004.

3. Ягупов В.В. Морально-психологічне забезпечення: курс лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 349 с.