Педагогічні науки/ 4.Стратегічні напрями реформування системи освіти

Мельник С.А.

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 36 м. Харкова

ПРО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ «КОМПЕТЕНЦІЯ» ТА «КОМПЕТЕНТНІСТЬ»

До кінця минулого століття поняття «компетенція» й «компетентність» використовувалися у вітчизняній педагогіці звичайно тільки фахівцями з методик навчання мов. Проте за останні роки ці терміни міцно увійшли в широкий науковий обіг і зайняли чільне місце в наукових працях з різних педагогічних галузей. Більш того, багато сучасних вітчизняних науковців взагалі вважають, що саме через упровадження компетентнісного підходу можна забезпечити успішне оновлення організації та змісту шкільної освіти відповідно до сучасних вимог. У зв’язку з цим виникає необхідність у чіткому визначенні сутності цих понять.

З’ясовано, що слово «компетентність» походить від латинського слова «competens», що перекладається як «належний», «здатний». Коли говорять «компетентна людина», то звичайно мають на увазі, що вона обізнана в певній царині діяльності, а тому має право за своїми знаннями та повноваженнями виконувати певну роботу чи виступати експертом з якихось питань [1, с. 12].

Проте, як свідчить аналіз сучасних наукових праць, у дослідників немає одностайно визначеної позиції щодо визначення понять «компетенція» й «компетентність» та співвіднесення їх між собою.

Більшість науковців (О. Пометун, О. Савченко, А. Хуторський та ін.) стверджують, що терміни «компетенція» й «компетентність» ототожнювати не можна, оскільки вони є близькими за значенням, проте все ж таки неоднаковими. Так, А. Хуторський трактує поняття «компетенція» як «сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які задаються відносно певного кола предметів і процесів та які необхідні, щоб якісно продуктивно діяти відносно них». А під поняттям «компетентність» науковець має на увазі «володіння людиною відповідною компетенцією, яка включає її особистісне ставлення до неї та предмету діяльності» [5, с. 60].

Уточнюючи свою думку, А. Хуторський підкреслює, що під компетенцією йдеться про попередньо задану вимогу (норму) до освітньої підготовки учня, а під компетентністю – про вже сформовану його особистісну якість (сукупність якостей) та мінімальний досвід у певній царині діяльності. Отже, можна сказати, що «компетентність передбачає мінімальний досвід застосування компетенції» [5, с. 61].

Аналогічні ідеї висловлює І. Родигіна, яка вважає, що освітня компетенція характеризує стан розвиненості особистості учня й пов’язана з якісним опануванням ним змісту шкільної освіти. Іншими словами, в понятті «компетенція» відображено певний ідеальний результат, норма, бажана модель деяких властивостей школяра.

За поглядами. І. Родигіної, освітня компетентність – це «здатність учня здійснювати складні культуровідповідні види діяльності». Отже, освітня компетентність – це особистісна якість, що вже склалася. Узагальнюючи свої міркування, І. Родигіна робить висновок про те, що освітня компетенція в певному сенсі «обслуговує» поняття освітньої компетентності, більш конкретно описуючи його смислове наповнення [4, с. 17].

Ми також поділяємо наведену вище точку зору стосовно визначення дефініцій «компетенція» й «компетентність». Тому вважаємо, що під час використання цих термінів необхідно враховувати їх смислову різницю.

Утім у науковій літературі сформувалася й інша точка зору, відповідно до якої визначені поняття сприймаються як смислові синоніми. Прихильники вказаної точки зору звичайно вживають у своїх роботах або тільки одне з цих понять, або обидва терміни як словесні еквіваленти.

Наприклад, на семінарі «Освітні стандарти основної школи», який було організовано та проведено під керівництвом В. Щадрикова та Е Днепрова, під компетенцією йдеться про «готовність учня використовувати засвоєні знання, навчальні вміння та навички, а також способи діяльності в житті для розв’язання практичних і теоретичних завдань» [3]. В іншій науково-методичній роботі її авторами компетенція розуміється як здатність особи «до здійснення практичної діяльності, яка вимагає наявності понятійної системи й відповідного типу мислення, що дозволяє оперативно розв’язувати виникаючі в освітньому процесі проблеми та завдання» [2]. Як відомо, готовність свідчить про вже сформовану здатність особистості використовувати засвоєні знання та вміння в реальному житті. Тому, на нашу думку, і перше, і друге наведені визначення більш підходять до категорії компетентності.

Слід також звернути увагу, що у двох останніх трактуваннях сутність компетенції розкривається тільки як індивідуально-психологічна характеристика людини. А це означає, що науковцями ігнорується в цих визначеннях такий важливий аспект, як відображення в компетенції певних загальних освітніх норм, стандартів для учнів.

Загалом ми дійшли висновку, що впровадження компетентнісного підходу у школі дійсно має значні потенційні резерви для покращення якості загальної освіти. Однак ця модернізація вимагає чіткого визначення на державному рівні сутності та змісту понять «компетенція» й «компетентність».

Література:

1. Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів. – Х., 2005.

2. Образовательный процесс в начальной, основной и старшей школе: Рекомендации по организацию опытно-экспериментальной работы. – М.: «Сентябрь», 2001. – С. 231.

3. Образовательный стандарт основной школы: Материалы семинара, 3-5 апреля 2002. – М., 2002.

4. Родигіна І.В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. –Х., 2005.

5. Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования // Народное образование. – 2003. – № 2. – С. 60-64.