розвиток i поширення умлаута в нiмецькiй мовi

К.ф.н. Гостюк Т.М., Стефанюк Е.Г.

Чернівецький національний університет

РОЗВИТОК І ПОШИРЕННЯ УМЛАУТА В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Характерною рисою німецької фонетики і морфології являється широкий розвиток чергування голосних у корені слова, які створюють у німецькій мові своєрідну систему „внутрішньої флексії”, це – аблаут (Ablaut), переломлення (Brechung), умлаут (Umlaut).

Одним із найяскравіших асимілятивних процесів у системі германського вокалізму є умлаут (перегласовка), який має дуже широке розповсюдження у системі словозміни і словотвору. Крім того, у словниковому запасі німецької мови кількість слів з умлаутом зустрічається доволі часто. Так, за нашими підрахунками, у „Німецькому словнику” Варіга приблизно 4,27% слів, тобто

20 000 від загальної кількості всіх слів, мають умлаут. Найчастіше умлаут з’являється в іменниках ( 2,9%), прикметниках (0,7%) та дієсловах (0,6). На решту частин мови (прийменники, прислівники, числівники, модальні слова, сполучники) припадає всього 0,04% слів з умлаутом {3}.

Умлаут виникає у результаті пристосування кореневого голосного (a, o, u) до наступного голосного, який знаходиться у постфіксі (як правило, це суфікс чи його залишки, які злились із закінченням). Це чергування голосних починає розвиватися у всіх германських мовах крім готської з 5 – 6 ст. н.е.

Для давньоверхньонімецької (далі –двн.) мови важливе значення має і-умлаут, який викликає палаталізацію кореневого голосного а (двн. gast – gesti, faran – feris). При цьому артикуляція а наближається до наступного і і досягає середнього рівня е. Це був так званий первинний умлаут (Primärumlaut), характерною рисою якого була велика кількість винятків. У інших голосних та дифтонгів під впливом і ( j) в кінці слова також відбувалась зміна голосного, однак вони не одержали відображення у орфографії, так як латинський алфавіт не мав спеціальних знаків для передачі цих звуків. І в цьому не було ніякої потреби, оскільки ці фонеми не були самостійні, а були лише позиційними варіантами {2:66-67}. І тільки на початку середньоверхньонімецького (далі – свн.) періоду (12 – 13 ст.) вони стали самостійними фонемами і одержали відповідне відображення на письмі (вторинний умлаут – Sekundärumlaut). Інтенсивний розвиток і розповсюдження умлаута в цей період пов’язано в першу чергу з редукцією і > е у кінцевих складах слова, отже у флексії.

Аналіз художніх творів свн. письменників Вальтера фон Фогельвейде, Рейнмара фон Хагенау, Ноткера, а також уривків з епосу „Пісня про Нібелунгів”, з яких виписано 2 000 слів з умлаутом методом суцільної вибірки, показує, що в свн. періоді – на відміну від двн. - найчастіше зустрічається ü – умлаут –39,5 % На другому місці за частотою вживання, як видно з таблиці 1, – умлаут довгого а (æ) – 19,35% і умлаут дифтонга uо (üe) - 19,09%. Дуже рідко, як свідчить наш аналіз, вживаються умлаут дифтонга оu (öu) – 1,07% та умлаут довгого и (iu) – 0,81%.

Таблиця 1

Частота вживання умлаута в середньоверхньонімецькому періоді

ä (e)	ö	ü	æ	œ	iu	öu	üe
3,23%	4,57%	39,5%	19,35%	12,35%	0,81%	1,07%	19,09%

Надзвичайно широке використання ü – умлаута від короткого u пов’язано, на нашу думку, з тим, що цей умлаут поширюється не стільки серед колишніх ja (jo) та і відмінах іменників (двн. kunni, turi - свн. künni, türe), скільки в минулому часі (претериті) 1-3 особи множини кон’юнктива сильних дієслів другого і третього рядів аблауту (двн. hulfum, guzzum – свн. hülfen, güzzen).А ці дієслова, як відомо, особливо дієслова третього ряду, використовуються дуже часто. Тому можна стверджувати, що „вторинний умлаут із фонетичного явища перетворюється у важливий морфологічний показник певної форми слова, що відрізняв цю форму від інших – без умлаута” {1:131}.

В сучасній німецький мові умлаут на письмі спрощується, оскільки вже немає умлаута від довгого чи короткого звуків: ä (e) i ae переходять в ä – умлаут, ö i oe > ö, ü i üe > ü, iu i öu > äu, отже в наш час розрізняють тільки ä, ö, ü i äu.

Відомо, що умлаут отримав поширення з півночі на південь і у південних діалектах інколи ми можемо його не зустріти. Задні голосні (особливо u) менш піддались умлауту, ніж, наприклад a, оскільки задньоязикові приголосні перед кореневим голосним можуть затримувати палаталізацію. Тому, за нашим прове-деним дослідженням на основі творів сучасних німецьких та австрійських письменників (зокрема Й.Рота, С.Цвейга, П.Зюскінда, Л.Фейхтвангера), з яких методом суцільної вибірки виписано 2 000 слів з умлаутом, ми прийшли до висновку, що найбільш розповсюдженим умлаутом в сучасній німецький мові є ä –умлаут (48,4%) і лише потім слідує ü – умлаут (24,3%). Кількість слів з ö –умлаутом складає 21,48%, а дифтонг äu з‘являється в словах набагато рідше - 5,8%.

Таблиця 2

Частота вживання умлаута в сучасній німецький мові

ä	ö	ü	äu
48,41%	21,48%	24,3%	5,81%

Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що умлаут в різні періоди становлення німецької мови розвивається і поширюється досить нерівномірно. Підсумовуючи слід також сказати, що в сучасній німецький мові умлаут стає способом для вираження граматичних відношень, оскільки найчастіше він зустрічається при утворенні множини в іменниках з суфіксом –е (особливо чоловічий рід), а також в іменниках, в яких він виник історично. Крім того, умлаут грає дуже велику роль у системі словозміни прикметників та дієслів.

Література

1. Левицький В.В. Історія німецької мови. – Вінниця: Нова книга, 2007. – 214 с.

2. Moskalskaja O.I. Deutsche Sprachgeschichte. – Moskau: Hochschule, 1977. – 278 с.

3. Wahrig G. Deutsches Wörterbuch. – Berlin, München, Wien: Bertelsmann Lexikon Verlag, 1972. – 4185 S.

Название доклада	Секція конференции	Подсекция конференции	Объем доклада/ тезисов страниц А4	Кол-во необходимых сборников, всего
Особливості розвитку і поширення умлаута в німецький мові	Философия і филология	Религиоведение и языковедение	4	1