Політологія / 3 Теорія політичних систем

К. політ. н. Скомаровський В.О.

Європейський університет Уманська філія

Моральність і свобода в контексті розвитку цивілізаційних цінностей

Моральність не природний стан людини, а розвиток соціального досвіду в процесі становлення взаємодії колективу і окремої людини, суспільства і особи, громадянина і держави. Спочатку колективний, несвідомий, а потім традиційний примус був початком моральних норм в межах досягнутої соціалізації. Колективна традиція впливала і на працю, а не навпаки, Саме тому, в традиції закладались відношення до землі, річок, тварин, сонця, зірок, місяця, неба, природи в цілому. Неусвідомлені, психологічні імпульси заклали основу звичкам, а звички традиціям. Але не слід абсолютизувати різні форми колективного у розвитку змісту моралі. Одночасно, окремі індивіди, в середині колективу, поступово усвідомлювали ціннісно-раціональну дію, яка може дати бажане очікування, намагаючись її спрямувати на певну мету і, застосовуючи для цього, відповідні засоби. Якщо колективна традиція впливала на кожного через поступове усвідомлення моральності на основі звички, то окремі індивіди діяли переважно раціонально, орієнтуючись на інших людей, таким чином, щоб вплинути на їхню поведінку через співпереживання і порозуміння. Результатом колективних і індивідуальних дій формувалась ідея моральності, пізніше почуття обов’язку, завдяки якому, на офіційному, а не традиційному рівні спонтанно вибудовувалась система заборон, що поклала початок обмеженню свободи вибору індивіда. Вплив на іншого відбувався не тільки з егоїстичних міркувань, а й з добрих намірів: допомоги рідним, або близьким. “Суспільні приписи, які стосувались корисності якого-небудь вчинку незмінно виправдовували їх на користь спільноти, а не вибору окремої людини, не завжди відповідали дійсності” [1, с. 254].

Орієнтацію окремого активного індивіда можна визначити двома напрямками усвідомленого вибору: мотиваційного і ціннісного. Мотиваційна спрямованість будується на бажаннях і планах індивіда, яка, переважно мала заборонний характер, а тому традиція і пов’язана з нею заборона виступала перешкодою для задоволення або незадоволення власних егоїстичних потреб. Ціннісну орієнтація розглядалась як традиційна, що належить до тих аспектів орієнтації людини, що зв’язують її з дотриманням певних норм і стандартів. Тому моральність варто розглядати як колективну дію за виживання та з непередбаченою дією окремої людини яка свідомо чи несвідомо бажала вийти з під впливу колективного, намагаючись, в той же час, усвідомлено впливати на дії окремих індивідів.

З цієї точки зору цілком закономірно дивитись на проблеми моральності в рамках універсального еволюціонізму, який варто розглядати в зміні часу не тільки колективного чи суспільного, а й індивідуального і особистісного. Саме особистісне начало змінює правила колективного, тиснучи на консервативні заборони, за для свободи вибору. Від здатності колективного відійти від традиційних заборон на користь вибору індивідуального започаткувало нові традиції і стало основою розвитку не тільки моральності, а визнання свободи за окремою людиною. “Людська природа еластична, вона здатна відновлюватися таким чином, що сьогоднішня людина ледь може впізнати себе вчорашньою” [2, с. 33].

Рівень свободи активності людини залежить від типу суспільства, кожен з яких по різному обмежує свободу вибору, на який опосередковано впливає традиційна суспільна мораль. В суспільстві, де людина не визнається як унікальна і абсолютна цінність, а є всього лише частиною цього суспільства, мораль такого суспільства не відповідає рівню сучасним гуманістичним цінностям. Відповідно, у цьому суспільстві порушуються права і свободи як людини, так і громадянина. В такому суспільстві держава стоїть над людиною і суспільством. А державний чиновник, нехтуючи моральними норми і правами людей, спираючись на силу держави, переважно діє на власний розсуд, обґрунтовуючи свої дії суспільними інтересами, які буцімто вищі інтересів окремої людини. “Сфера застосування принципу більшості не безмежна. Як писав М. Бердяєв, не можна доводити істину кількісною більшістю. Історія і теорія пізнання доводить, що істину відкриває меншість, а найчастіше – особистості. Проте вона стає доведеним фактом, якщо визнається більшістю суспільства, підтверджується практикою” [3, с. 21].

Сучасне суспільство, яке не сприймає свободи вибору окремої людини, не може називатися моральним. Людина в сучасному світі не може бути успішною, якщо не буде ініціативною, творчою, активною, відповідальною тощо. Без громадянських і політичних свобод сучасна людина не спроможна реалізувати їх. Моральним суспільство можна назвати тільки те суспільство, яке дає можливість будь-якій людині розкрити свій потенціал, перед цим підготувавши її для можливості такого розкриття. Тому кожна людина в сучасному світі повинна мати певний ресурс і підтримку суспільства або держави. А саме, однакові можливості на освіту, здоров’я і особистий розвиток. Якщо такі умови не створені для всіх і кожного, таке суспільство чи держава не може вважатися успішним, цивілізованим, справедливим, моральним. В цьому сенсі політика повинна бути завжди моральною.

Література:

1.Мур Дж. Принципы этики. – М.: «ПРОГРЕСС», 1984. – 326 с.

2.Эмерсон Р. Нравственная философия. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001. – 384 с.

3. Крук О. Проблемні питання реалізації демократичних прав і свобод людини // Право України. – 2007. – №5. – С. 20 – 24.