Право/2. Административное и финансовое право

Фомін П.П.

Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Адміністративно-деліктна політика в сфері адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі

Провідним суб’єктом реалізації адміністративно-деліктної політики в сфері адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі є український законодавець. Саме він, виявляючи шкідливі для суспільства діяння, що вимагають адміністративно-правових заходів боротьби з ними, визначає допустимість, можливість і доцільність їхньої фіксації в законі як таких, що є протиправними та адміністративно караними, а також характер караності адміністративних правопорушень із встановленням типових санкцій за їх вчинення.

Сутність адміністративно-деліктної політики в аналізованій сфері державного управління полягає в цілеспрямованій прогностичній діяльності держави щодо визначення й теоретичного обґрунтування потреб у введенні та скасуванні заборон на діяння фізичних осіб; у встановленні й корегуванні відповідальності в адміністративному порядку за їх порушення; а також формуванні, функціонуванні та науковому забезпеченні адміністративно-деліктного законодавства відповідно до державної політики.

Аналізуючи генезис адміністративно-деліктного законодавства в досліджуваній сфері, неважко помітити, що адміністративно-деліктна політика держави відносно осіб, звільнених з місць позбавлення волі, змінилася у напрямку встановлення більшого ступеня караності для таких суб’єктів. Так, Указом Президії Верховної Ради РРФСР “Про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду” від 4 серпня 1966 р. було визначено, що порушення правил адміністративного нагляду піднаглядним тягне адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від десяти до п’ятдесяти карбованців. Такий характер санкцій законодавець вважав достатнім для впливу на рівень деліктності піднаглядних до 1997 року.

Однак, у 1997 році на законодавчому рівні потенціал зазначених примусових заходів був визнаний недостатнім для протидії порушенням правил, визначених ст.ст. 9 і 10 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 р., і Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу” від 7 лютого 1997 року вже було визначено, що порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий захід, тягне накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Такий законодавчий крок, як виявилося, також не зміг ефективно вплинути на рівень адміністративної деліктності серед осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд. І тому в 2004 році пріоритетним у реалізації адміністративно-деліктної політики в сфері адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, було визнано вже два напрями. На першому напрямку передбачалося усунення бланкетності ст. 187 КУпАП і визначення конкретизованих заборон, за порушення яких піднаглядні особи притягувалися б до адміністративної відповідальності. Результатом реалізації адміністративно-деліктної політики на другому напрямку мало бути визначення інших заходів адміністративно-примусового впливу (окрім штрафу) для піднаглядних, які неодноразово порушували правила адміністративного нагляду.

Урахування зазначених пріоритетів у розвитку адміністративно-деліктної політики в зазначеній сфері державного управління обумовило прийняття 3 лютого 2004 року нової редакції ст. 187 КУпАП. Частина 1 ст. 187 КУпАП встановила, що за порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий нагляд, а саме - 1) неявка за викликом органу внутрішніх справ у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; 2) неповідомлення працівників органу внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах; 3) порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; 4) порушення заборони перебування у визначених місцях району (міста); 5) нереєстрація в органі внутрішніх справ – настає адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 2 ст. 187 КУпАП визначила, що при повторному скоєнні піднаглядними дій, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, настає відповідальність у вигляді штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи з урахуванням особи порушника застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб [1].

Статистичні данні юрисдикційної практики ОВС свідчать про те, що зазначених примусових заходів поки що вистачає для ефективного впливу на попередження злочинності та адміністративної деліктності серед адміністративно піднаглядних [2]. Однак, незважаючи на такий позитивний ефект, виявилося, що матеріальні засади адміністративної відповідальності адміністративно піднаглядних за ст. 187 КУпАП не були належним чином забезпеченні процесуальним механізмом їх реалізації. Зокрема, це стосується встановлення права для таких суб’єктів на оскарження постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення, яке на сьогоднішній час вони не можуть реалізувати, бо ст. 287 КУпАП це їм заборонено.

Вважаємо, що пріоритети в реалізації адміністративно-деліктної політики в сфері адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, мають бути направлені не лише на удосконалення матеріальних засад адміністративної відповідальності осіб, щодо яких встановлено такий нагляд, а й на розвиток процесуальних засад, насамперед, щодо забезпечення захисту їх прав та законних інтересів під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 187 КУпАП.

Підводячи підсумок розгляду питань, порушених у цій роботі, зазначимо, що вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства, комплексний характер його проведення, оновлення змісту процесуально-правового інституту адміністративно-деліктного провадження, пов’язаних загальною метою забезпечення правопорядку та вимог режиму законності в сфері адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі – саме це сприятиме побудові демократичної правової держави, втіленню в Україні конституційного принципу верховенства права та гарантує належний захист прав і свобод адміністративно піднаглядних в адміністративно-деліктному процесі.

Список літератури:

1. Про внесення зміни до статті 187 Кодексу України про адміністративні правопорушення: Закон України від 3 лютого 2004 року № 1418-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 19. - Ст. 258.

2. Аналіз стану правопорядку в Україні, результати діяльності органів внутрішніх справ за січень-березень 2006 року. – Київ, 2006. – С. 23-24.