Право

Адміністративне і фінансове право

Дмитрієва Н. В.

Національний транспортний університет, асистент кафедри Конституційного та адміністративного права

Ліцензування як традиційний метод кількісного обмеження в міжнародній торгівлі.

Нетарифне регулювання – це один із заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Одними із основних заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є ліцензування і квотування товарів (робіт, послуг), реєстрація зовнішньоекономічних контрактів, а також дозволи міністерств та відомств, уповноважених видавати такі дозволи на відповідні товари (роботи, послуги) [1].

Досить багато закордонних дослідників таких як А.І. Шишаєв, у своїх працях зазначають, що біля 20% в загальному обсязі нетарифного регулювання припадає на специфічні торговельні бар’єри – кількісні обмеження (квотування, контингентування, ліцензування).

Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. № 1775-III-ВР визначає, що ліцензія – це „документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов [2].

Відповідно до законодавства в Україні застосовуються такі види ліцензій:

1) ліцензія генеральна – це відкритий дозвіл на експорті або імпортні операції по певному товару або з певною країною потягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару;

2) ліцензія відкрита (індивідуальна) – це дозвіл на експорт або імпорт товару протягом певного періоду з визначенням його загального обсягу;

3) ліцензія разова (індивідуальна) – це разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, що є необхідним для здійснення експортної або імпортної операції.(ч.1 ст.16 ЗУ „Про зовнішньоекономічну діяльність ” від 16.04.1991 р. № 959-XII- ВР).

Ліцензії видаються на підставі заяв суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених за відповідною формою.

Поняття „ліцензування” можна трактувати в широкому і вузькому значенні. Найбільш широко, на мою думку, його розкриває у своїй праці Б.А.Кормич як специфічну діяльність уповноважених органів виконавчої влади щодо видачі переоформлення та анулювання ліцензій, видачі дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контролю за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видачі розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. [2]. Інші науковці дають трішки вужче поняття ліцензування – це регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозвільний пакет документів, що видається державними органами на право експорту або імпорту товару у визначених кількостях на встановлений проміжок часу [3].

Наша держава на свій власний розсуд самостійно запроваджує режим ліцензування у разі наступних випадків:

1) різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату на 25 відсотків від загальної суми валютних вимог України;

2) досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

3) значного порушення рівноваги з певних товарів на внутрішньому ринку України, особливо з сільськогосподарської продукції, продуктів харчової промисловості та промислових товарів народного споживання першочергової потреби;

4) необхідності забезпечити певні пропозиції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

5) необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав [4].

Рішення про запровадження режиму ліцензування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів (робіт, послуг), які підпадають під дію даного режиму. Саме ж ліцензування певних видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади: Міністерством економіки, Міністерством транспорту та зв’язку, Міністерством праці. Ліцензування операцій по переміщенню валютних коштів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та (або) надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.

До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності інформація про перелік товарів та (або) країн, що підпадають під режим ліцензування із зазначенням виду ліцензії з кожного товару (або групи товарів) доводиться шляхом опублікування її в офіційних загальнодоступних засобах інформації України, а також негайно доводиться до відома органів державного митного контролю України.

Кабінет Міністрів України щорічно своїми постановами затверджує перелік товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню в поточному році. Відповідно на виконання цих постанов Міністерством економіки України щорічно визначаються умови та порядок оформлення й одержання експортно-імпортних ліцензій на поточний рік.

Існує ряд імпортних товарів для одержання імпортної ліцензії на які необхідно отримати спочатку відповідний сертифікат (дозвільний документ), що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних характеристик товару передбачених українським законодавством.

Проаналізувавши дану ситуацію слід зазначити, що ліцензування як традиційний метод кількісного обмеження в міжнародній торгівлі має ряд недоліків і позитивних факторів. Перш за все за допомогою кількісних обмежень на державному рівні вирішується широке коло завдань загальноекономічного, зовнішньоторговельного і навіть політичного характеру. До них зокрема дослідники відносять захист споживача і виробника аналогічних конкуруючих товарів усередині країни, підтримку стабільності на внутрішньому ринку, економію валютних ресурсів, одержання поступок на умовах взаємності від інших країн, обмеження постачання і закупівлі озброєння і військових матеріалів.

До негативних наслідків необхідно віднести, зменшення конкуренції, обмеження самостійності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, обмеження кола країн, з якими можуть здійснюватися експортно-імпортні операції щодо певного виду товару, підвищення цін, зникнення необхідності національним товаровиробникам підвищувати ефективність виробництва та якість продукції, проведення неефективних управлінських рішень при розподілі квот та ліцензій і звичайно ж зростання корупції в сфері цієї діяльності.

Література

1.Основи митної справи під ред. П.В.Пашка. К. – „Знання”, 2002.

2.Кормич Б.А. Державно-правовий механізм митної політики України: Монографія. – Одеса: Астропринт, 2000. – 180с

3.Там же.

4.Митний контроль та митне оформлення / Навч. пос. За ред. М.М. Каленського, П.В. Пашка. – К.: Знання, 2002.

5. Основи митної справи під ред. П.В.Пашка. К.: „Знання”, 2002.