Право/9.Гражданское право

К.ю.н. Шимон С.І.

Київський національний лінгвістичний університет, Україна

Розмежування понять „суспільна мораль”, „моральні засади” та „моральність” в цивільному праві

Проблеми категорій моральності в цивільному праві на сьогодні не є достатньо дослідженими, однак привертають дедалі більшу увагу, насамперед, у зв’язку з тим, що Цивільний кодекс України та інші законодавчі акти використовують у формулюванні правових норм суміжні терміни: моральні засади”, „моральність населення”, „моральний розвиток”, „моральне виховання”, „суспільна мораль”, „моральні критерії”, „моральність у суспільстві”, „моральність суспільства”, „морально-психологічний стан населення”, „моральне здоров‘я населення” тощо.

Правники, які тою чи іншою мірою торкалися цієї проблеми, переважно, ототожнюють поняття „моральні засади” й „моральність”, і прирівнюють їх до поняття „суспільна мораль”. [1, с.261] Законодавче визначення останньої закріплено у ст. 1 Закону України „Про захист суспільної моралі”: це система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість.

На нашу думку, поняття „суспільна мораль” у контексті згаданого Закону та „моральні засади суспільства” в контексті положень Цивільного кодексу України не є тотожними. Вирізняючи їх вплив на сферу цивільного права, можливо дещо розмежувати їх значення. Суспільна мораль певною мірою відбиває основну ідеологію суспільства, його цивілізаційні цінності на певній стадії розвитку. Її основи відображено в конституційних засадах суспільного ладу. Суспільна мораль є вужчим за змістом поняттям, її основні ідеї втілені в нормах публічного права, вона впливає й на формування цивільно-правових інститутів чи норм і, зокрема, може асоціюватися в цивільному праві з поняттям публічного порядку. Так, згідно ч.2 ст. 228 правочин, який порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним.

Ідея ж відповідності моральним засадам суспільства не привносить ідеологізації у сферу цивільно-правових відносин, оскільки спирається на загальнолюдські цінності. Моральні засади суспільства у цивільному праві віддзеркалюють ту систему усталених поглядів, яка склалася у свідомості людей на основі їхніх уявлень про добро, людяність, гідність, совість, справедливість і дещо відрізняються й від самого поняття моральності, яке є ще більш загальним.

Моральні засади визначають принцип і межі поведінки суб’єкта цивільного права; звернення до них необхідне тоді, коли на це є пряма вказівка закону, зокрема, як у згаданих вище статтях Цивільного кодексу України. Ідея відповідності моральним засадам суспільства закладена і в інших нормах цивільного права й виявляється, зокрема, вже в положенні ч.1 ст. 26 Цивільного кодексу України: усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки; що означає однакові можливості для всіх людей, без обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо.

Мораль завжди концентровано відображає найвищі цінності суспільства, які в наш час знайшли своє нормативне закріплення в ст. 3 Конституції України: найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров‘я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Відповідно й цивільне право ґрунтується на загальнолюдських моральних цінностях, пронизане ідеєю верховенства права, що відповідає природним правам фізичної особи та вищій справедливості.

Моральність як найширше поняття, як ідея відповідності добру і справедливості не визначає конкретного правила поведінки, її приписи виражені у більш загальній формі, але вона формує тип поведінки, що має відповідати найвищим людським чеснотам, ідеалам людської свідомості, а отже стає принципом цивільного права, бо є тим „робочим механізмом”, за допомогою якого, за висловом професора Н.С.Кузнєцової, визначаються межі можливої та належної поведінки учасників цивільно-правових відносин.[2, с. 123] Використовуючи цей „робочий механізм”, законодавець конкретизує моральні ідеї в категоріях прав та обов’язків, тобто формулює моделі цивільно-правових норм.

Отже, вимога моральності є одним з вагомих факторів формування змісту цивільно-правових норм, що зумовлюється особливостями відносин, які регулюються нормами цивільного права. Разом з тим, не кожну норму чи інститут цивільного права можливо оцінювати з точки зору відповідності її ідеї моральності. Тут ми можемо виділити три групи норм: 1) ті, ефективність яких не залежить від відповідності їх змісту вимогам моралі (визначають сферу, часову та просторову межі дії цивільного законодавства, підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, норми, які визначають види (класифікацію) певних цивільно-правових явищ і категорій, норми – дефініції і т.ін.); 2) які повинні втілювати ідею моральності; вони встановлюють конкретні права та обов’язки учасників цивільних правовідносин; в деяких з цих норм закладено повну або ж часткову суперечність з принципом моральності; 3) які за своїм змістом не пов’язані з ідеєю моральності, однак їх правильне застосування неможливе без звернення до неї. До останніх ми відносимо норми, в яких використано морально-оціночні поняття: „розумно”, „розумні витрати”, „розумне ведення справ”, „розумна плата”, „розумна ціна”, „розумний строк”, „розумний час”, „нерозумне здійснення права”, „звичаї ділового обороту”, „звичайно”, „вимоги, що звичайно ставляться”, „звичайний спосіб”, „звичайне використання” та ін.

Відомий російський правознавець С.С.Алексєєв вказував також, що існують певні види цивільних правовідносин, регулювання яких є байдужим у сенсі моральності внаслідок того, що вони не потребують моральної оцінки. Так, на його думку, значна кількість юридичних норм, які регламентують господарські, організаційно-технічні операції, дії з обліку, оформленню документації та інші, самі по собі позбавлені будь-якого морального змісту. [3, с. 206]

Очевидно, що універсалізована ідея моральності у сфері цивільних правовідносин, насамперед, має розглядатися як ідея відповідності добру. Словникове значення „добра” зводиться до „всього позитивного в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям” [4, с. 782].

Російський вчений І.Ніколін вказував: „Ми називаємо предмети хорошими (добрими) чи поганими у загальному сенсі відповідно до того, чи добре вони пристосовані для досягнення назначених їм цілей: добрий той ніж, який ріже; добрий той дім, який дає надійний кров, затишок та бажані зручності. І в моральній сфері слова „добре” і „погане” зберігають той самий сенс: вони вказують на пристосування вчинків до їхніх цілей”. Далі вчений доходить висновку: моральність означає придатність вчинку (дії) для досягнення визначеної мети; йдеться не про фактичні наслідки окремих вчинків, бо наслідки можуть змінюватися залежно від умов; вчинки та визначення волі є добрими, якщо за своєю природою наділені тенденцією діяти у напрямку удосконалення людського життя (милосердя – добре, бо зменшує людські страждання; неправда – зло, тому що перешкоджає розвитку нормальних людських стосунків). [5, с.28]

На нашу думку, вимога щодо відповідності моральним засадам суспільства, яка офіційно закріплена в Цивільному кодексі України, відображає позитивний аспект у здійсненні суб’єктивного цивільного права, дозволяє визначати можливі варіанти поведінки особи, виступає засобом, який забезпечує можливість реалізації її свободи і впливає тим самим на формування конкретного її змісту і обсягу. Врешті, ця дотримання цієї вимоги стає критерієм правозгідної поведінки суб’єкта цивільного права.

Сучасне ж цивільне право в різноманітних своїх виявах демонструє вплив і суспільної моралі, і моральних засад суспільства (загальнолюдських цінностей), і ще більш широкі моральні ідеали. Останнє означає, що моральність, хоч офіційно і не закріплена серед загальних засад цивільного законодавства, є загальним принципом цивільного права, який спричиняє його удосконалення в напрямку гуманізації, визнання особистості найвищою соціальною цінністю.

Література:

1. Махінчук В.М. Моральні засади суспільства як один з чинників цивільного законодавства та критеріїв визначення меж здійснення особистих немайнових прав. /Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. За матеріалами міжнародної науково-практичної конференції. М.Харків, 29-30 квітня 2004 року. - К., 2004 – с.258-272

2. Кузнєцова Н.С. Основні завдання Книги першої проекту Цивільного кодексу України/ Кодифікація приватного (цивільного) права України. – К.: Український центр правничих студій, 2000.

3. Див.: Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юридическая литература, 1971. – с.206

4. Новий тлумачний словник української мови. У 4 т./ Укл. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: Видавництво „Аконіт”, 1999.

5. Николин И. Что такое нравственность? – М., 1908.