Право/2. Административное и финансовое право

К.ю.н. Саєнко С.І.

Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Реалії української державної правової політики протидії адміністративній деліктності

На фоні стійкої тенденції зростання адміністративної деліктності, що намітилася останніми роками, серйозного погіршення її кількісних і особливо якісних показників, з’явилася безліч нових проблем, з якими реально стикаються держава, органи адміністративної юрисдикції та громадяни. Ці проблеми ще до кінця не усвідомлені, а загрози безпеці, законності та правопорядку, що з них випливають, є менш передбачуваними, а тому й більш небезпечними. Ці найважливіші аспекти державної правової політики протидії адміністративній деліктності, що визначають не тільки характер і зміст адміністративно законодавства та практики його застосування, але й саму суть відношення держави й суспільства до проблем адміністративної деліктності, законності та правопорядку, прав і свобод людини й громадянина, змушують всерйоз замислитися над ними.

На тлі активної роботи з оновлення адміністративно-правової доктрини й наукового забезпечення питань реалізації Концепції адміністративної реформи в Україні визначальною рисою дослідження адміністративно-деліктних проблем є певна недооцінка значення державної правової політики протидії адміністративній деліктності як первісного юридичного компонента стосовно утворення адміністративного законодавства, інститутів адміністративно-деліктного права України, розвитку адміністративної деліктології тощо. Навіть у працях вітчизняних адміністративістів лише побіжно досліджуються питання формування та реалізації державної правової політики протидії адміністративній деліктності, а це, як правило, свідчить про те, що означена проблематика залишається поза увагою адміністративно-правової науки та не має самостійного наукового пріоритету, оскільки подається у контексті розгляду питань інших адміністративно-правових інститутів.

Слід зазначити, що чинний КУпАП 1984 року більш-менш адекватно відображав політичну, економічну та правову ситуацію в країні, що склалася на той період часу. При прийнятті даного акту реформа адміністративно-деліктного законодавства не була згорнута, а навпаки, тоді вона одержала своє логічне продовження. Проте те, як вона відбувається сьогодні, до яких, деколи, негативних наслідків може привести або вже привела, є украй актуальним і гострим питанням, над яким необхідно всерйоз замислитися науковцям і представникам державної влади. 

Аналіз причин недосконалості чинного адміністративно-деліктного законодавства, особливо грубих, очевидних помилок і прогалин, допущених в ході чергового етапу його удосконалення, проведеного Законом України від 5 квітня 2001 р. № 2350-III «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху», показує, що до числа головних з них доцільно віднести явне ігнорування рекомендацій адміністративної деліктології та адміністративно-правової науки. Про необхідність залучення вчених-адміністративістів до реформування як адміністративно-деліктного, так кримінального законодавства говорилося достатньо багато не тільки в науковому середовищі, але і в ВРУ, обговорювалося це питання також і в Генеральній прокуратурі України. Проте ніяких позитивних зрушень у цьому напрямі, на жаль, так і не відбулося. Правова експертиза законодавчих актів про адміністративну відповідальність (як проектів, так і вже прийнятих законів) все ще не одержала путівку в життя і, на превеликий жаль, немає ніяких особливих надій, що вона її одержить у найближчій перспективі.

Одна з головних причин таких неспрогнозованих негативних наслідків – це відсутність в України концепції та програми реалізації державної правової політики протидії адміністративній деліктності на найближчі 10 років. Український законодавець повинен усвідомити, що зазначені правові документи доцільно приймати у формі законів. Відповідний крок сприятиме їх реальному виконанню, оскільки гарантом цьому будуть виступати нормативні положення ст. 68 Конституції України.

У контексті проблематики назви статі корисним є також розгляд питання про місце державної правової політики протидії адміністративній деліктності в сучасній правовій політиці української держави. Перш за все необхідно враховувати наступний взаємозв’язок між указаними категоріями: подібно тому як адміністративна деліктність є дзеркальним відображенням ефективності функціонування в суспільстві правових явищ і процесів, державна правова політика протидії адміністративній деліктності є також свого роду дзеркалом, у якому відображається правова політика держави в цілому.

Починаючи з 90-х років минулого століття Україна знаходиться в стані системної правової кризи, що перманентно розвивається у всіх життєво важливих сферах: політичній, соціальній, економічній, військовій, культурній, демографічній та ін. Тому державна правова політика протидії адміністративній деліктності, як складова частина правової політики України, також знаходиться в стані кризи. У самому загальному вигляді про цю кризу свідчить надто повільний процес проведення кодифікації адміністративно-деліктного законодавства України. Однією з головних причин цього є неадекватність державної правової політики протидії адміністративній деліктності тенденціям останньої, а також реформування адміністративно-деліктного законодавства у бік лібералізації без диференційованого підходу до різних категорій адміністративних правопорушень і деліквентів та достатньої наукової основи для цього.

Зрозуміло, що висловлені положення далеко не вичерпують всіх аспектів означеної проблематики. Проте очевидним є те, що удосконалення правових механізмів формування, закріплення та реалізації державної правової політики протидії адміністративній деліктності має стати пріоритетним завданням для науковців і представників державної влади.