Методико-методологічні
передумови дослідження проблем екологічної безпеки київської ПМА і міста
Проаналізовано проблеми екологічної
безпеки Києва пов’язані із складністю геолого-геоморфологічної
будови міста. Динаміка геологічної та морфологічної основи території міста
Києва, по мірі його освоєння, піддається активному впливу різних чинників, дослідженню
яких присвячена дана робота. Вивчено
будову «Геодинамічного тіла» Києва, сучасні геодинамічні процеси.
Проаналізовано проблеми міста, які пов’язані з освоєнням глибоких сфер міського
середовища на сучасному етапі розвитку містобудівництва.
The problem of ecologiсal safety of Kiev were analyzed taсing to
consideration its complicated geologo-geomorfologiche strukture. The dynamics of the geological and geomorphologic basis of Kyiv are
submitted to active influence by various factors, to studies of which this
paper is devoted. It is also studied the structure of the “Geodynamic body” and
modern geodynamic processes of the Kyiv-city. The city’s problems, which are connected with the
development of the deer spheres of it’s area, on advanced stage of town
planning, were analyzed too.
Актуальність. Почуття тривоги за майбутнє природи і
суспільства, збагнення їх єдності і взаємозв’язку поставили в ряд життєво
важливих проблему вивчення і контролю процесів змін навколишнього середовища
для прогнозування управління ними. Зміна принципів відношення до природи
торкнулися всіх природничих наук, а в геології призвели до виділення нового
напрямку, в основу якого було закладено вивчення взаємодії геологічного
середовища з іншими середовищами – поверхневою гідросферою, атмосферою,
біосферою, а також соціо- і техносферою. Цей напрямок отримав назву
конструктивна геоекологія (Рудько, Адаменко, 2008).
Геологічне середовище Землі та
його зовнішнє відображення на поверхні планети – рельєф земної поверхні – є
одними із найважливіших складників довкілля, які вже давно зазнають потужного
антропогенного впливу і у процесі своїх сучасних змін самі здійснюють значний
вплив на інші складники: поверхневий та підземний стік, мікроклімат, ґрунтовий
та рослинний покриви Землі, розвиток сучасних геологічних та геоморфологічних
процесів (часто несприятливих для господарської діяльності) та ін.
В. Вернадський сформулював
концепцію, яка нині стала методологічною основою вивчення взаємозв’язку людини
і навколишнього середовища. За В. Вернадським, біосфера представляє собою
верхню оболонку , або геосферу, одну з великих концентричних областей нашої
планети – земної кори, а її межі обумовлені, перш за все, полем існування
життя. Виділяючи біосферу, В. Вернадський розглядав її як механізм, який
перетворює вигляд Землі і формує геологічну основу земної кори. Вона охоплює всі
оболонки Землі: літосферу, гідросферу і атмосферу.
Біосферу іноді образно
представляють у вигляді «живої плівки» планети. Застосовують і більш об'ємне визначення
біосфери як системи, включаючи на рівних основах і живі організми, і всі
неорганічні компоненти їх життя. Верхня межа біосфери віддалена від поверхні
Землі приблизно на 15 км, а нижня опускається на глибину близько 5 км. Ця
глибина приблизно рівна глибині геологічного середовища в нафтопереробних
районах. Таким чином, геологічне середовище може розглядатись як літогенна
частина біосфери.
Чітке тлумачення ноосфери як
«сфери розуму» дав Вернадський. В наш час ноосфера включає ту область планети,
яка охоплена розумовою діяльністю людини, змінюється нею і слугує предметом
охорони. До ноосфери можна віднести і ту область космічного простору, куди
проникали космічні зонди, створені руками людини. Геологічне середовище –
змінена і реконструйована людиною частина літосфери – являється частиною
ноосфери. Виділяючи геологічне середовище як самостійну систему, ми поки-що штучно
відділяємо людину від природи, а техніку і розум людини від сил еволюції
природи. Техногенні зміни середовища і зміни, викликані його природним
розвитком, нерідко неможливо розділити. Вчення про ноосферу як область
простору, де людина і природа розглядаються як єдине ціле, а еволюція
середовища і розумне управління її розвитком злитті в єдиний процес, дозволяє
підійти до реалізації концепції побудови такої «сфери розуму», в якій задоволення
потреб людини могло б оптимально сполучатись з збереженням близького до
природного стану середовища.
Методико-методологічна основа. Розглянемо ознаки поняття
геологічного середовища. По-перше, геологічне середовище має чітку верхню межу
– рельєф земної поверхні, яка служить основою практично для усієї господарської
діяльності: цивільного та промислового будівництва, спорудження гідротехнічних
об’єктів, комунікацій тощо. По-друге, розташування нижньої межі непостійне і її
просторово-часове положення залежить від багатьох чинників, і в першу чергу –
від характеру техногенного впливу. Якщо розглядати поняття в цілому, то воно
називає об’єкт дослідження, але не дає уявлення про його межі.
По-третє геологічне середовище –
частина геосфер і знаходиться з ними в постійному енерго- і масообмінні, без
врахування якого неможливо пізнати механізм існуючих в ній геологічних процесів
і прогнозувати їх розвиток. Розглянемо, як співвідноситься геологічне
середовище з іншими природними оболонками.
Вивчення геологічного середовища
промислових регіонів, і перш за все території міст, має ряд особливостей.
Головні із них продиктовані двома факторами – енергетичними зв’язками з
техносферою і формуванням між геосферою і техносферою буферної зони, де штучна
і природна складові зовсім близькі між собою по об’ємах заповнення простору.
Існує немало визначень терміну
«техносфера» і багато прикладів його використання для утворення саме штучного
складника середовища. Ряд дослідників включає техносферу в склад геологічного
середовища, або навпаки – геологічне
середовище у склад техносфери. В різних варіантах вони мають тісні речовинні та
енергетичні зв’язки, а сама техносфера служить «механізмом» формування покрівлі
літосфери.
І все ж таки їх варто розділяти через
принципову інтерпретацію як окремих об’єктів, оскільки один із них належить до
категорії природних утворень, а другий – штучних. Виділяючи людину та наслідки
її діяльності із навколишнього середовища, логічно відділити і те функціональне
середовище, яке нею створене.
Геологічне середовище і
техносфера особливо тісно контактують на значно урбанізованих територіях.
Відмінною рисою урбанізованих та промислових регіонів являється формування
своєрідної зони в верхніх шарах геологічного середовища – контактної зони, де природні геологічні утворення частково заміщені
антропогенними накопиченнями та інженерними спорудами. Процеси, що тут відбуваються,
підпорядковані і природним ритмам, і технологічним циклам. В контактній зоні
можна виділити реконструйовані і порушені ділянки. Вона формується шляхом необхідного
технологічного заглиблення інженерних споруд, переміщення мас ґрунту, створення
нових геологічних умов. Загальна для урбанізованих територій тенденція
активного використання підземного простору ще більше посилила значимість контактної
зони в структурі геологічного середовища.
Звідки випливає нагальна
необхідність спеціальних досліджень і постійного контроль стану контактної зони,
оскільки її порушення викликають несприятливі геоморфологічні та геодинамічні процеси,
інтенсивність яких може перевищувати їхні природні аналоги, при цьому наслідки
можуть бути катастрофічними.
Результати дослідження та їхній аналіз. На сучасному етапі
розвитку містобудівництва простежується тенденція освоєння все більш глибоких
сфер міського середовища. Підземні транспортні комунікації, гаражі, склади і
лікувальні комплекси створюють особливу сферу під міськими кварталами. Проблема
вивчення цієї нової сфери проста. Тут межують штучні утворення, які грають роль
ґрунтоутворюючих порід і основ для міського будівництва, а також природні
формування, всі процеси яких підпорядковані технологічним циклам.
Цивільне та промислове
будівництво дуже суттєво змінює природний краєвид, рельєф і геологічне
середовище. Змінюється режим екзогенних геоморфологічних та геологічних
процесів, властивості гірських порід. Відбуваються значні переміщення мас
гірських порід з метою вирівнювання будівельних майданчиків, інколи на десятки
метрів углиб проникають тунелі метрополітену, палі фундаментів і підземні споруди інфраструктури, на
декілька метрів углиб простягаються зона впливу підземних комунікацій
(каналізаційних, водогінних, кабельних мереж). Витік води із водогінних та
каналізаційних мереж суттєво змінює фізичні та механічні властивості гірських
порід, які служать підвалинами фундаментів промислових та цивільних споруд.
Інтенсивно обводнюються гірські породи не тільки за рахунок втрат із водогінних
та каналізаційних мереж, а також завдяки поливанню парків, скверів, вулиць.
Самі водогінні та каналізаційні мережі сприяють концентрації підземного стоку і
розвитку суфозії по відповідних напрямках, що у подальшому виявляється у
катастрофічних провалах над такими ділянками. Найбільш суттєвими є провалювання
поверхні у випадку аварій таких комунікацій, особливо, теплових мереж. Відкачування
підземних вод для водопостачання сприяє утворення депресій на земній поверхні,
очевидно, так само, як і навантаження земної кори цивільними та промисловими
спорудами у великих містах.
На міських теренах відзначається
також суттєва зміна структури поверхневого та підземного стоку, що часто
викликає порогові (кризові) геоекологічні ситуації. Великі площі вкриваються
штучним покриттям, опади практично не інфільтруються, збільшується поверхневий
стік, збільшується концентрація його скидання у водні потоки, що викликає різке
підвищення рівня води у них та просто на міських вулицях, закладених у
тальвегах долин і балок. Міські території, несучи на собі потужний вплив
комплексу техногенних чинників, самі перетворюються на суттєвий елемент впливу
на складники природного середовища. Теплові поля змінюють показники атмосфери,
зменшуються (інтенсивні водовідбори) чи збільшуються (водосховища, водогони)
ресурси поверхневої та підземної гідросфери, майже цілком перетворюється
(деградує) природний рослинний і тваринний світ, з`являються нові його
асоціації, виникає значна маса техногенних насипних порід або їхніх замінників,
обезводнюються чи перезволожуються природні та штучні гірські породи. Зазначені
зміни відбуваються на площах та за об`ємами, що значно перевищують розміри
міських територій, спричинюють низку опосередкованих змін у межах цілих
басейнів. Під час вказаних та чималої кількості схожих трансформацій рельєф
міських територій, як поверхня розділу та взаємодії зазначених геосфер,
відчуває не лише прямі впливи, пов¢язані із земляними
роботами та будівництвом, а й опосередковані, що викликаються реакціями на
техногенні впливи цих геосфер.
Спектр варіантів ролі рельєфу земної поверхні і контактної
зони на урбанізованих теренах щодо їхнього впливу на інші складники довкілля є
звичайним для кількості, комбінацій та взаємодії чинників формування
геологічного середовища та його верхньої межі – рельєфу, поширених там, де
розташоване конкретне місто. Упродовж часу існування міста природний перебіг
процесів суттєво змінюється і на сьогодні їхній режим настільки своєрідний, що
можна сміливо відносити поширені тут екзогенні геодинамічні процеси до
категорії азональних процесів на урбанізованих територіях.
Для давніх (історичних) міст, які
виникли на теренах України, найважливішим чинником формування тих первісних
поселень, які існували як родинне (племінне) зібрання мешканців, надалі – як
укріплений табір, центр матеріального обміну, який лежить на перехресті водних
та сухопутних шляхів, була наявність ріки (або декількох, які у цьому місці
зливалися). Тому, на ранніх етапах існування міст звичайними були флювіальні
процеси, які відбувалися із властивими їм закономірностями – підмивали береги,
розмивали дно річища, у повінь перетворювали заплаву тощо. Згодом розвиток міста
спонукав його мешканців до закріплення берегів, спорудження гребель і
водосховищ і інтенсивність флювіальних процесів значно зменшувалася.
Натомість, навантаження поверхні міст
значними наслідками господарської діяльності призводив до пожвавлення ерозійних
процесів і процесів на схилах (зокрема, найбільш несприятливого для цивільних і
промислових споруд, комунікацій) – розвитку зсувів. Їхньому розвитку сприяють
не лише пряме перетворення рельєфу земної поверхні у містах, яке необхідне для
влаштування будівельних майданчиків, прокладання шляхів тощо, але й суттєва
зміна інфільтрації атмосферних опадів, витікання із водогінних та
каналізаційних мереж та інші чинники, які пожвавлюють перебіг процесів. Суттєво
змінюється унаслідок цього режим водоносних горизонтів, що викликає появу низки
досі невластивих місту екзогенних геоморфологічних процесів.
Сучасні геодинамічні процеси – не
єдині види переміщення на території міст по земній поверхні мінеральних мас.
Поруч із природними потоками мінеральних мас, які обумовлюють формування
рельєфу земної поверхні, рух поверхневих вод тощо, на теренах великих міст
великих об'ємів сягають потоки штучних (антропогенних) мінеральних і органічних
мас різного спрямування (за В. Стецюком та Ю. Сілецьким, 2000 – «геопотоків»),
які украй необхідно враховувати у господарській діяльності у містах, оскільки
усі потоки речовини та енергії на теренах міст є визначальними чинниками
стабільності природно-антропогенних процесів, які обумовлюють екологічну
стабільність міст.
Траєкторії геопотоків у
геодинамічному тілі Києва є вельми складними, проте, у цьому, на перший погляд,
хаотичному розташуванні основних напрямків міграції речовини та енергії можна
розрізнити два головних вектори – радіальний та латеральний .
Геопотоки радіального ряду (конвекційні) поєднують потоки речовини та енергії
природного та штучного походження (Стецюк, Сілецький,
2000). По вертикалі на
різних рівнях можна розрізнити потоки речовини процесів на схилах, рух
зливового стоку по крутосхилах, інфільтраційну складову поверхневого стоку,
видобування підземних вод, функціонування метрополітену, випадання атмосферних
опадів, природну конвергенцію приземного шару атмосфери, вектори аномальних
теплових та інших фізичних полів, властивих великому місту, проведення
вертикального планування численних будівельних майданчиків, створення
будівельних короткочасно існуючих котлованів та кар`єрів, існуючих довго,
засипання ярів та намивання піщаних підвалин у нових лівобережних мікрорайонах,
функціонування водогінної мережі у районах висотної забудови тощо.
Горизонтальний ряд (адвекційний) включає
геопотоки переважно штучного походження. Такими є потоки добові переміщення
мешканців Міста із «спальних» районів до місць праці, переміщення транспорту
(не лише внутрішнього міського, а й транзитного), переміщення будівельних
матеріалів, сезонні зміни по площі водності річок, струмків, балок, та інші
види горизонтальної міграції речовини та енергії.
Потоки вертикального та
горизонтального рядів тісно пов’язані між собою, взаємодіють і взаємодоповнюють
один одного, часто спостерігаються спряжені види геопотоків.
Слід також враховувати поля
конвергенції потоків речовини та енергії у межах геодинамічного тіла (тобто
згущення ліній напруженості та формування «каналізованих» потоків, які
створюють у геодинамічних тілах умови стійкості), а також області дивергенції
потоків речовини та енергії і «розмив» речовинно-енергетичних градієнтів, що
зумовлює нестійку рівновагу у геодинамічних тілах.
У даний час в Україні налічується
більш, ніж 440 міст і містечок (Івченко, 1999, 2000). Природне середовище її
міст зазнає зростаючого впливу техногенних навантажень, у деяких випадках трапляються
справжні техногенні катастрофи: у результаті подій 1961 року у Бабиному Яру
(Київ) загинуло більш, ніж 1500 осіб, резонансною була катастрофа на житловому
масиві "Тополь-1" у Дніпропетровську, численними і періодичними є
зсувні процеси у Чернівцях, просідання ґрунтів на старих гірничих виробках,
багатьох міських та сільських поселеннях Закарпаття тощо, а несприятливий вплив
наслідків Чорнобильської катастрофи, яка торкнулася, передусім, крупних,
середніх та малих міст регіону, відомо усьому світові.
Рельєф, сучасні геодинамічні процеси (геоморфологічні та
інженерно-геологічні) та інші складники довкілля зазнають чи не найсильнішого
перетворення на порівняно незначних за площею ділянках земної поверхні – у
містах. З позиції географа місто
являє собою, перш за все, більшу чи меншу частину земної поверхні із
відповідними їй фізико-географічними характеристиками, кліматичними та
ландшафтними умовами, певними геологічними та геоморфологічними рисами. Ці
ділянки є середовищем мешкання значної кількості людей, тут відбувається
інтенсивна виробнича діяльність, що разом, як ніщо інше, значно впливає на
перетворення природних умов. Отже, місто має високу ступінь господарського
освоєння. Через це на різних етапах формування різних міст у їхній структурі
формувалися природна та антропогенна компоненти, тісні зв`язки між якими значно
вирізняють місто як екосистему серед інших географічних систем.
З позицій еколога наслідки перетворення довкілля у
межах крупних міст є особливо виразним щодо свого первісного (“біологічного”)
значення – впливу негативних змін у довкіллі на здатність людини як виду біоти
не опинитися за порогом впливу летальних чинників. Наразі, його значення щодо
оцінки негативних впливів є значно завуальованим через те, що місто
розвивається та існує як єдина екологічна система.
Завдання,
які повинні вирішуватися, задовольняючи справедливість образу “Місто –
екосистема” виглядають так (Ліхачова, Тімофєєв, Жидков, 1996):
а) місця,
що обираються для будівництва міст, є виключними серед навколишніх ландшафтів,
як території, найбільш придатні для виконання свої соціальних функцій
(місто-фортеця, столиця, порт тощо) та для життя людей, що забезпечують їх
необхідними ресурсами (зокрема, питною водою). Важлива роль при цьому належить
геоморфологічним особливостям місцевості (розташування у річковому басейні,
розчленованість, експозиція, абсолютна та відносна висота, а також доступність,
естетичність, стійкість геоморфологічного ландшафту);
б)
соціальні функції міста, а також соціальна належність людей (можновладців,
військових, промисловців і т.п.), що обирають місце для будівництва, планують,
розбудовують, утримують міські поселення, врешті, живуть у цих містах,
визначають особливості створюваного міського середовища, місць розселення та
їхні фізичні параметри і образ міста; в) аналіз основних особливостей
екосистеми “Місто” – стійкості та динамічності, та, особливо, вирішення питань
морфодинамічної стійкості, для якої необхідним є аналіз геоморфологічних умов,
динаміки геоморфологічних процесів на території, зайнятій містом.
Поглядів про участь у формуванні
ландшафтно-архітектурних систем міста важливих природних та антропогенних
чинників, серед яких пріоритет мають чинники морфолітогенні, дотримується О.
Дмитрук (2004). Щоправда, геоморфологічний субстрат (рельєф, а ширше – контактна
зона) території Києва, на прикладі якого автор аналізує можливості ландшафтного
аналізу урбанізованих територій, перебуває у ландшафтно-архітектурних системах,
замаскований в образі концентратора і регулятора типів розподілу техногенних
ландшафтно-архітектурних елементів, визначає просторові форми урбаністичного
освоєння території. Проте, саме розташування у кількох річкових басейнах,
розчленованість численними яружними формами, експозиція правого та лівого схилу
крупної річкової долини, значні відносні перевищення, а також непроста
доступність у давні часи, естетичність поєднання урвистих ерозійних останців із
м`якими обрисами зсувних тіл правого берега Дніпра Києва, просторово-часова
стійкість геоморфологічного ландшафту визначають привабливість для дослідника
цієї ключової ділянки урбосфери.
Наведені міркування підводять до
необхідності розцінювання розвитку міської екосистеми як поєднання її території
із природними та антропогенними компонентами та численними взаємозв`язками і взаємними
залежностями з погляду певних законів, загальних для природи. На переконання Е.
Ліхачової, Д. Тімофєєва, М. Жидкова та ін. (1996), таким є закон внутрішньої
динамічної рівноваги.
Він визначає саморозвиток та
стійкість екосистеми, так чи інакше реагуючої на глобальні та локальні зміни.
Глобальні визначаються: 1) зміною клімату і, відповідно, зміною спрямованості
екзогенних процесів (зокрема, прогнозоване підняття рівня морів та океанів,
зростання водності річок у окремих регіонах несуть загрозу портовим містам та
містам, розташованим на берегах річок); 2) розвитком земної кори та її верхньої
частини – літосфери – неотектонічними тенденціями розвитку; 3) інтенсивною
концентрацією техногенного впливу на рельєф та літосферу на значній площі, що
визначає зміну морфолітологічної стійкості та сейсмічності цих територій
(зростає міра нестійкості щодо землетрусів); 4) виснаженням водних та
енергетичних ресурсів.
Значна частина компонентів
структури міської екосистеми залежить від сучасного стану і майбутнього
розвитку літогенного та геоморфологічного субстрату, наявності та динаміки
певних ендогенних та екзогенних процесів. У різноманітності таких
взаємостосунків щодо формування сприятливих чи несприятливих змін можна
розрізнити дві тенденції: 1) міста можна розглядати як джерела техногенного
впливу на довкілля, як виснажувачі природних його ресурсів, зокрема, енергії та
води; 2) водночас, міста, особливо крупні, є природно-антропогенними об`єктами,
що залежать від глобальних та локальних змін природного середовища –
кліматичних, неотектонічних та сейсмічних.
Як видно, роль природних та природно-антропогенних процесів, що є наслідками або
чинниками змін у міських екосистемах, виразно виявляється у тісній
залежності від дослідження і прогнозування стану літогенної та морфодинамічної
основи урбанізованих територій.
Найбільші міста України часто
формувалися упродовж сотень і тисяч років, тому у процесі їхнього формування і
розвитку можна простежити низку закономірностей історично-геоморфологічного
характеру. Так, В. Палієнко, М. Барщевський та С. Жилкін (2004) відзначають, що
на межі ХХ та ХХІ ст. на теренах України існують 19 великих міських агломерацій
– Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Київська, Львівська,
Харківська, Криворізька, Горлівсько-Єнакіївська, Одеська та ін., де зосереджено
близько 55% основних виробничих фондів держави та мешкає близько 16 млн. чол. –
більш, ніж 50% міського населення держави.
За загальними геоморфологічними
умовами автори розрізняють декілька типів урбанізованих територій: прирічкові –
розташовані на обох берегах великих річок, зокрема Дніпра (Київська,
Дніпропетровсько-Дніпродзержинська та ін.); приморські – розташовані уздовж
морських узбереж (Одеська, Маріупольська та ін.); міжрічкові – розташовані
переважно на межиріччях та схилах (Горлівсько-Єнакіївська, Донецько-Макіївська
та ін.); змішані – розташовані у долинах невеликих річок і на схилах межиріч
(Львівська, Харківська, Криворізька та ін.). Вони характеризуються різною мірою
трансформації природного рельєфу, вияву несприятливих природних та
природно-техногенних процесів, а також техногенних статичних навантажень на
рельєф.
Відзначається також, що за умов
поширення значних товщ осадових порід, перш за усе лесових, на теренах низки
агломерацій ((Київська, Львівська, Харківська) активізувалися процеси ерозії,
явища просідання, утворення зсувів та підтоплення.
За щільної міської забудови, з
відносними перевищеннями 50-70 м і більших, а також за техногенних втрат із
водогінних та каналізаційних мереж та засипання природних дренажних систем
(ярів, балок) виникає небезпека зсувів. Щоправда, в украй небезпечному із такої
точки зору місці – у столиці України, будівництво житлових споруд на схилах, у
днищах балок, на заплавах та намивних ґрунтах проводиться із застосуванням
бурових та набивних паль значного діаметру, які проникають завдяки сучасній
будівельній техніці на значну глибину, буквально до київського мергелю. Такими
ж палями здійснюється укріплення небезпечних ділянок для попередження зсування
та відсідання масивів ґрунтів при вийманні значних мас порід для спорудження
підземної інфраструктури житлових споруд (підземних гаражів, торгівельних та
розважальних закладів тощо).
Крім створення штучних ґрунтів
для підвалин і фундаментів, у великих містах України давно проводиться
коригування річкової і балкової мережі, річища каналізуються (ховаються у
штучні канали).
Зі зростанням урбанізаційних
процесів набувають більшого значення у змінах рельєфу і створенні несприятливих
еколого-геоморфологічних ситуацій природно-техногенні геоморфологічні процеси.
В. Палієнко, М. Барщевський та С. Жилкін (2004) налічують більш, ніж 20 їхніх
видів, серед яких найбільш небезпечними є техногенні селі, підтоплення,
затоплення, зсування, карст, провалювання, утворення депресій просідання
поверхні.
Висновки. Проблеми екологічної безпеки Києва пов’язані зі
складністю його геолого-геоморфологічної будови (у будові геодинамічного тіла
міста беруть участь до десяти літолого-стратиграфічних комплексів гірських
порід), значним розчленуванням поверхні (перевищення у межах міста сягають 100
м, а врізання локальних форм – 80 м), активними ерозійними, зсувними та іншими
екзогенними процесами, значною динамікою руслового потоку Дніпра, частими і
сильними повенями (до побудови Київського водосховища). Максимальні висоти
історичної місцевості “Гори” та максимально знижених ділянок (”Поділ”,
“Оболонь”) визначали розподіл державницьких та виробничих функцій міста.
«Геодинамічне тіло» Києва побудоване
складно і характеризується різними динамічними показниками окремих його частин.
Існують численні чинники, що у
міру господарського освоєння теренів Києва справляли активний поетапний вплив
на динаміку геологічної та геоморфологічної основи міста. Це – різні за
інтенсивністю види господарського освоєння, що стосуються майже усіх складників
довкілля, включаючи товщу осадових порід.
Для ліквідації виникаючих
еколого-геоморфологічних проблем доводиться застосовувати масштабні заходи
стабілізації геологічного середовища та рельєфу, значні капіталовкладення.
Потужні радіальні та латеральні потоки речовини та енергії обумовлюють
необхідність врахування їхньої динаміки за різних видів господарської
діяльності.
Література
1.
Дмитрук О.Ю. Ландшафтно-урбанізаційні
системи: конструктивно-географічні основи управління та оптимізації. – К.,
2004. 2.Івченко А.С. Міста України.
Довідник. – К., 1999. 3.Котлов В.Ф.
Изменения геологической среды под влиянием деятельности человека. – М. , 1978. 4.Рудько Г.І., Адаменко О.М. Конструктивна геоекологія: наукові основи та
практичне втілення – Ч., 2008. 5.Стецюк
В.В., Романчук С.П., Щур Ю.В. та ін. Київ як екологічна
система: природа – людина – виробництво – екологія. /ред. П.Г. Шищенко, Я.Б. Олійник,
В.В. Стецюк/ – К., 2001. 6.Палієнко В.П., Барщевський М.Є, Жилкін С.В.
Трансформация рельефа и геоморфодинамика урбанизированных территорий Украины. –
Рельеф и человек, Материалы Иркутского геоморфологического семинара, Чтений
памяти Н.А. Флоренсова, сентябрь, 2004 г., Иркутск, 2004. 7.Стецюк В.В., Сілецький Ю.А. Основи екологічної геоморфології. – К., 2000. 8. Тімофєєв Д.А., Ліхачова Е.А., Жидков М.П.
та ін. Город – экосистема. – М., 1996.
O. Harchuk
Methodological preconditions
of the research of the problems of the ecological safeti of the industrial
population of kyiv and sit’y agglomeration