Зих В.Ю.

Львівська комерційна академія

ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ІНСТИТУЦІЙНОГО ПОЛЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ САМОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНЦІВ У ГАЛИЧИНІ

(друга половина ХІХ - перша половина ХХ століття)

Аналіз розвитку української кооперації в Галичині дозволяє поділити його на два періоди: передвоєнний (до 1914 р.) – період розквіту, головним чином, кредитової кооперації і міжвоєнний – період занепаду кредитової і швидкого розвитку споживчої кооперації.

Український кооперативний рух в Австро-Угорщині кінця XIX — початку XX ст. відігравав роль важливого чинника національного відродження. Надаючи великої ваги культурно-просвітній громадській роботі, провідники господарського руху розглядали розбудову економічних підвалин українства як органічну складову єдиного націотворчого процесу. У 70-х роках поряд з церковними читальнями та сільськими громадськими крамницями і касами взаємодопомоги з'являються і міські товариства, організовані «братствами» українських ремісників та дрібних купців. Негативно вплинули на розгортання національного господарського руху в Галичині банкрутство Крилошанського та Рустикального банків. Не зміцнювала авторитету кооперації й діяльність кредитних товариств, що в основу своєї праці поклали погоню за прибутком.

У 90-х роках провід українського руху переходить до рук молодого покоління світської інтелігенції, згуртованого у «Просвіті», яка у 1891 р. оголосила себе просвітньо-економічним товариством. Важливим підсумком його інституційної роботи стало заснування товариства «Дністер» та Крайового Союзу Кредитового, що стали фінансово-кредитною основою національного господарського руху на західноукраїнських теренах наприкінці ХІХ – у першій третині ХХ століть.

Сільські кредитні кооперативи, що посіли у міжвоєнний період домінантне місце у аграрному секторі українського господарського руху (особливо «райфайзенки»), надаючи селянам дешеві і доступні кредити, виховували їх у дусі ощадливості та підприємливості. Кредитна кооперація на чолі з «Центробанком» інтегрувала різні види кооперативів, створювала можливість вирівнювати попит і пропозицію капіталів і, що не менш важливо, зв'язувала кредитну кооперацію з грошовим ринком як кооперації, так і всієї економіки чужої держави.

Національне приватне підприємництво, яке було найбільшим здобутком західного українства міжвоєнного часу, спромоглося виступити організованою силою, сконсолідованою Союзом Українських Купців і Промисловців (СУКіП), котра розпочала націотворчий процес формування на етнічних українських землях середнього класу власників. Західноукраїнське приватне підприємництво, підвалини якого були закладені ще у 80-их роках минулого століття "Народною Торговлею", завдячує своєму становленню як окремого національного господарського табору фаховій організації СУКу (згодом СУКіПу). У лютому 1906 р. у Львові з ініціативи піонерів української торгівлі було скликано перший з'їзд руських галицьких і буковинських купців, який увійшов в історію як перша спроба створення станової організації національного приватного підприємництва. Другий з'їзд українського галицького і буковинського купецтва у лютому 1918 р. затвердив Статут "Українського Купця" – крайового Товариства купців і торговельної молоді. Та воєнні події звели організаційні зусилля приватного купецтва нанівець.

Практична реалізація ідеї купецької самоорганізації розпочалася щойно через 17 років. Вона була започаткована організаційними сходинами 1923 р. та Загальними Зборами СУКу 1924 р., які обрали провід Товариства та його голову – досвідченого купця та організатора української торгівлі Є.Мартинця.

На виняткову важливість цього напряму національної роботи вказував аналіз сумного досвіду втрати державності та поразки визвольних змагань. Однією з основних причин такого розвитку подій була відсутність сформованого стану українських приватних підприємців, які би мали складати національну основу наших міст та бути носіями й організаторами державності.

Немаловажним фактором розгортання українського приватницького руху на окупованих теренах Західної України у міжвоєнний період було розширення його соціальної бази за рахунок інтелігенції, яка була витіснена польською колоніальною владою з усіх сфер державного життя. Високий інтелектуальний потенціал цієї елітарної соціальної верстви обумовив роль приватного підприємництва як промотора українського господарського поступу.