Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

УДК 005.336.4

Аспірант Кожушко О.В.

Харківський національний економічний університет, Україна

Необхідність захисту інтелектуального капіталу підприємства

Сучасні умови господарювання призводять до перегляду теорії та практики розвитку інновацій, конкурентоспроможності окремих галузей та національної конкурентоспроможності в цілому. Сьогодні структуру національної економіки та якість продукції та послуг, які виробляться, визначають інформація, знання, професійний, наукових та культурних капітал суспільства. В той же час інтелектуалізація виробничих процесів, ускладнення систем управління підприємством призводить до збільшення несанкціонованих та злочинних дій щодо порушення авторського права, привласнення окремих видів нематеріальних активів, тощо. Враховуючи те, що по оцінкам експертів в Україні обсяг нематеріальних інтелектуальних активів (інтелектуального капіталу) складає приблизно 200 – 250 млрд. долл. [2], все більше зростає потреба в розробці діючого механізму захисту інтелектуального капіталу як з боку держава (в законодавчому просторі) – макрорівень, так і з боку суб’єкта господарювання - мікрорівень.

Необхідно зауважити, що теоретико-методологічні засади інтелектуального капіталу досліджувалися в багатьох роботах зарубіжних та вітчизняних вчених. Зокрема, такі дослідники як Л. Едвіссон, Л. Прусак, Д. Клейн, Т. Стюарт, І. Роос, М. Мелоун розглядали економічні аспекти інтелектуального капіталу та наголошували на існуванні взаємозв’язку між нагромадженими підприємством знаннями та його майбутніми можливостями у формуванні ринкової вартості. В той же час Е. Брукінг, В.Л. Іноземцев, Б.Б. Леонтьєв, В.А. Супрун, Д. Шнайдер в своїх роботах велику увагу приділили визначенню та дослідженню сутності самої категорії інтелектуальний капітал. Окремий внесок в розробку загальних проблем пов’язаних з формуванням та використанням інтелектуального капіталу зробили такі науковці як В.Д. Базилевич, В.К. Врублевський, Н.Л. Гавкалова, Ю.М. Пахомова, А. А. Чухно, П.М. Цибульов та багато інших.

Проте, не зважаючи на велику кількість наукових праць та значні досягнення при визначені теоретичних та методологічних засад інтелектуального капіталу, відкритими залишаються питання захисту інтелектуального капіталу підприємства. Це обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Метою дослідження є обґрунтування необхідності захисту інтелектуального капіталу підприємства та виокремлення його складових.

В результаті проведеного дослідження теоретичних основ захисту інтелектуального капіталу підприємства встановлено, що даному питанню сучасні теоретики та практики не приділяють достатньо уваги. Так, поняття «захист інтелектуального капіталу» зустрічається в роботі Е. Брукінг «Інтелектуальний капітал: ключ до успіху у новому тисячоріччі». При цьому Е. Брукінг наводить таке визначення цього поняття: «Захист інтелектуального капіталу розуміє під собою захист інтелектуальних, ринкових, людських та інфраструктурних активів. Інтелектуальний капітал кожного типу потребує специфічного варіанту захисту…» [3, c. 203]. На думку автора, таке визначення не тільки не розкриває сутності самого терміну «захист», але й порушує одне з правил логіки відносно побудови визначення, а саме – «не можна визначати ім’я само через себе чи визначати його через таке ж інше ім’я, яке, в свою чергу, визначається через нього» [4, c. 52]. Втім, автор згоден з думкую Е. Брукінг про те, що кожна складова інтелектуального капіталу потребує свого механізму захисту. Так, захист ринкових активів необхідно здійснювати завдяки правам на інтелектуальну власність та механізмам їх підтримки, таким як реклама для торгівельної марки. Інтелектуальні активи слід захищати шляхом реєстрації патентів, торгівельних знаків, дизайнерських прав, авторських прав, тощо. Людські активи потребують захисту у вигляді можливостей службового росту. Інфраструктурні активи можуть частково захищатися керівництвом організації, яке визначає філософію та характер управлінських процесів та корпоративну культуру [3, c. 203-204].

Необхідно звернути увагу, що в Україні робляться спроби захисту тільки однієї зі складових інтелектуального капіталу, а саме - інтелектуальної власності [5, с. 342, 6, с. 9]. Так, в системі українського законодавства основні норми інтелектуальної власності визначено Конституцією, розробленими на її підставі законами та іншими нормативно-правовими актами. Так стаття 54 Конституції України передбачає, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. А відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [1].

Відповідальність за здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні покладено на Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері воно делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноважений реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення тощо,а також здійснювати реєстрацію об’єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм, баз даних та інших творів. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності. Цей Департамент здійснює роботи по удосконаленню нормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в цій сфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарського обігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, які опікуються інтелектуальною власністю.

До складу Департаменту входять державні інспектори з питань інтелектуальної власності. Основними функціональними обов’язками цих інспекторів є здійснення державного контролю за суб’єктами господарювання незалежно від форми власності вимог законодавства з питань інтелектуальної власності, розповсюдження і прокату примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм,баз даних, виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування.

Необхідно зазначити, що до сфери управління Держдепартаменту також включено державні підприємства: "Український інститут промислової власності", "Українське агентство з авторських і суміжних прав", "Інтелзахист", а також вищий навчальний заклад – Інститут інтелектуальної власності і права. Останній входить до складу навчально-науково-виробничого комплексу, який утворено Державним департаментом інтелектуальної власності, Українським інститутом промислової власності та Українським агентством з авторських і суміжних прав.

Окрім того, в Україні існує багато громадських організацій,
які переймаються питаннями інтелектуальної власності. Серед них – Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності, що має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади; Товариство винахідників і раціоналізаторів України, яке займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам певну допомогу в їх діяльності; Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок; Всеукраїнська асоціація патентних повірених, головним завданнями котрих є забезпечення отримання клієнтом-заявником охоронних документів, а в подальшому – використання їх для захисту прав клієнта.

Що стосується інших складових інтелектуального капіталу (людського та організаційного капіталу) [6, c. 9], то поки що їх юридичне та соціально-економічне забезпечення як на теоретичному так і на практичному рівні відсутнє. Проте в умовах глобалізації економіки, пов’язаної з конкуренцією у світовому масштабі, зростанням темпів революційних змін у технологічному середовищі в сторону інформаційних технологій захист інтелектуального капіталу підприємства стає об’єктивною необхідністю як для кожного окремого суб’єкта господарювання, так і для національної економіки.

На думку автора, захист інтелектуального капіталу підприємства, перш за все повинен базуватися на забезпеченні інформаційної безпеки. Це чимала область відносин – не тільки економічних, але перш за все, правових, організаційно-технічних. Тому захист інтелектуального капіталу підприємства повинен включати в себе наступні блоки (рис. 1):

Рис. 1. Складові захисту інтелектуального капіталу підприємства

Виокремлення основних складових захисту інтелектуального капіталу, зображених на рис. 1, дозволить вирішити наступні завдання:

1) перевірка охоронних документів і реєстрація нових об'єктів інтелектуального капіталу;

2) забезпечення захисту інтелектуального капіталу на підприємстві (локалізація каналів просочування інформації);

3) моніторинг несанкціонованого використання тих або інших компонентів інтелектуального капіталу підприємства.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С. 380 – 418.

2. Бараш Л. Форум инноваций, или «Я планов наших люблю громадье» // Компъютерное обозрение. – 2009, №14. – Ст.12.

3. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: ключ к успеху в новом тысячелетии / Пер. с англ, под ред. Л. Н. Ковачин Питер, 2001. - 288 с.

4. Ивин А.А. Логика: учебник для гуманитарных факультетов. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 304 с.

5. Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества - М.: "Academia" - "Наука", 1998.- 640 с.

6. Эдвинссон Л. Корпоративная долгота. Навигация в экономике, основанной на знаниях. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 248 с.