Аспірант Крючко Л.С.
Дніпропетровський
державний аграрний університет, Україна
Сучасний стан інноваційного розвитку регіонів
За сучасного формування глобальної економічної
системи на постіндустріальних засадах економічне зростання окремих країн та їх
міжнародна конкурентоспроможність визначальною мірою обумовлюються
інтелектуалізацією основних факторів виробництва та наявністю потужного
інноваційного потенціалу.
Досвід високорозвинених країн світу засвідчує,
що створення постіндустріального суспільства можливе лише на інноваційній
основі при максимальному використанні інноваційного потенціалу регіонів та з
урахуванням особливостей кожного з них. З цього приводу Маниліч М.І. зазначає,
що найбільш сучасним вважається регіонально-комплексний підхід до розуміння
соціально-економічної суті регіону. Значення зазначеного підходу зростає у
зв’язку з реформуванням управління економічною і соціальною сферами в регіонах
на основі розширення їхніх прав, самоврядування і самофінансування [5].
В результаті
систематизації сучасних теорій інноваційного регіонального розвитку визначено,
що змісту сучасних інноваційних процесів великою мірою відповідає теорія
регіональних інноваційних систем, яка може бути ефективним теоретичним
інструментом для формування, аналізу регіональної інноваційної політики. При
дослідженні закономірностей інноваційного регіонального розвитку України
доцільно використовувати методологічні засади теорії регіональних інноваційних
систем: інтерактивну інноваційну модель, поєднання мікро-, мезо- та макропідходів,
економіко-статистичний та історико-генетичний методи, метод моделювання [1].
Регіональна інноваційна стратегія є потужним інструментом для успішного
розвитку місцевої економіки, особливо доцільним для регіонів, що мають високий
інноваційний потенціал. Тому важливим є підтримка функціонування регіональної
інноваційної системи, яка передбачає створення в регіонах належної інноваційної
інфраструктури, підтримки венчурних підприємств, а також інститутів для
партнерського співробітництва між дослідницькими установами і комерційними
компаніями та місцевими органами влади .
Державне агентство України з інвестицій та інновацій створило регіональні
центри інноваційного розвитку відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів
України від 3 травня 2007 року № 255-р «Питання утворення регіональних центрів
інноваційного розвитку».
Основні завдання регіональних центрів інноваційного розвитку полягають у
проведенні аналізу інноваційного потенціалу та забезпеченні наукової та іншої
підтримки впровадження програм і проектів інноваційного розвитку відповідних
регіонів, у тому числі через механізм програмно-цільового фінансування
відповідно до законодавства на конкурсній основі науково-технічних програм і
окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку
науки і техніки. Новостворені установи сприяють розвитку
інформаційно-консалтингового забезпечення інноваційної діяльності та інноваційного
розвитку, надавають підтримку процесу становлення та розширення регіональної
інноваційної інфраструктури, а також реалізації відповідно до законодавства
України пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. Крім того, центри відповідатимуть за
налагодження взаємодії науково-дослідних, інноваційних підприємств, установ та
організацій, органів державної влади щодо інноваційного розвитку регіонів [4].
Дослідження
основних тенденцій розвитку інноваційного сектора в 2005-2008 роках на прикладі
Дніпропетровського регіону свідчить, що має місце пожвавлення інноваційної
діяльності підприємств, фінансування наукових та науково-технічних робіт,
патентування, використання у виробництві об’єктів промислової власності на фоні зростання регіональної нерівномірності
в інноваційній активності, фінансовому, кадровому забезпеченні.
Із
врахуванням сучасних проблем інноваційного розвитку регіонів України
представляється доцільним скористатися досвідом формування регіональної
інноваційної політики європейських країн, де цілі, напрямки, політичні заходи
розробляються для груп регіонів у відповідності до їх класифікації [2].
Надзвичайно важливим для України, в контексті становлення і розбудови її
національної інноваційної системи та інтеграції у світовий науково-технічний
простір, є узагальнення досвіду країн Європейського Союзу щодо створення
єдиного інноваційного простору. Як відомо, із середини 90-х років Європейська
Комісія стимулює і підтримує розробку регіональних інноваційних стратегій, з
допомогою яких більш як 120 європейських регіонів отримали підтримку
досвідчених консультантів з аналізу інноваційного потенціалу та розробок
регіональних інноваційних стратегій. З
допомогою регулярних європейських конкурсів фінансувались регіональні
інноваційні проекти, при чому депресивні території отримували 75 % фінансових
засобів. Крім того, ЄС значні зусилля докладає при створенні мережі для обміну
інформацією між регіонами [5].
Важливим кроком на
шляху інтеграції України у світовий інноваційних простір є розбудова власної національної
інноваційної системи та активна регіональна політика.
Можливо стверджувати, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе
комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах
території та ресурси, якими володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими
країнами, тобто впровадження широкого кола інноваційних
процесів. Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до
міжнародних науково-технічних потоків, які
дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність
основних галузей промисловості, в тому
числі і сільського господарства.
Україна має значні
можливості для розвитку агропромислового комплексу, перетворення його у
високоефективний, експортоспроможний сектор економіки, забезпечення
продовольчої безпеки держави. Зокрема, на нашу державу припадає майже третина
запасів чорнозему та 27 % орної землі в Європі (на душу населення в Україні
припадає 0,66 га орної землі, тоді як у Європі
цей показник становить у цілому 0,25 га). За роки незалежності на селі
здійснено глибокі структурні реформи, докорінно перебудовано земельні й майнові
відносини, створено організаційно-правові структури ринкового спрямування на
основі приватної власності на землю, індивідуальної, сімейної та колективної
форм організації праці. АПК стає осередком підвищеної економічної активності,
лідером у проведенні реформ, зростає його інвестиційна привабливість. Економіка
держави дедалі більше повертається до потреб села, його людей. Ці надзвичайно
важливі процеси потребують постійної державної підтримки та стимулювання.
Україна зацікавлена в поглибленні співпраці з країнами ЄС у питаннях
модернізації та розвитку АПК, його інтегрування в європейський агропромисловий
простір [3].
Глибоко
реформований аграрний сектор може і повинен стати винятково важливим джерелом
нагромадження капіталу, базою розширення внутрішнього ринку і формування
середнього класу, зміцнення політичної та соціальної стабільності.
1.
Бутко М.П. Передумови
трансформації та механізми регулювання регіональних економік // Економіка і
прогнозування. – 2004.- №2.- С.10.
2.
Колодко, Гжегож В.
Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн. – К.: Основні
цінності, 2002.- 248с.
3.
Куліш Т.В. Ризик і невизначеність у діяльності аграрних підприємств //
Економіка АПК. – 2007.-№12-с.72
4.
Лайко П.А.,Бабієнко М.Ф. Удосконалення Інноваційної діяльності-вимоги
часу// Економіка АПК. – 2007.-№12-с.85.
5.
Маниліч М.І.
Трансформація регіонального економічного механізму: Монографія. – Чернівці:
Книги – XXI, 2004.- 164с.