Секция «Экономические науки»

Подсекция 12

Бачуріна І.В.

Чернігівський державний технологічний університет

Проблеми досліджень регіональних аграрних ринків

Глобалізація та ключові тенденції розвитку світової економічної науки обумовили перехід від національного рівня досліджень аграрного сектору економіки до регіонального.

Вітчизняні регіональні дослідження, виходячи з цілком вірного положення щодо регіоналізацї основних тенденцій розвитку аграрного виробництва у світі, базуються на недостатньо обґрунтованому ототожненні понять „регіон” та „адміністративна область”. В результаті цілком вірний регіональний підхід до досліджень розвитку плодоовочевої галузі в Україні призвів до розгляду вітчизняними науковцями досліджуваних регіонів як певних самостійних, закритих та виокремлених формувань. Розроблені в рамках даного підходу пропозиції вбачаються неефективними у практичному застосуванні, оскільки при їх розробках втрачено принципи системного підходу, відповідно до яких адміністративні області по суті не є незалежними елементами - напроти, підприємства аграрного сектору ніяким чином не обмежують свою діяльність межами адміністративної області. Так, з метою підвищення ефективності функціонування аграрного сектору на регіональному рівні вітчизняні дослідники пропонують:

- штучне формування ринкової інфраструктури адміністративними методами та за бюджетні кошти. Причому доцільність окремих інфраструктурних елементів, що пропонують створювати (наприклад, регіонального оптового ринку) оцінюється лише з точки зору його впливу на активізацію торгівлі в конкретній адміністративній області, однак питання необхідності потужного концентратора товарних потоків саме у цій точці України не розглядається;

- створення регіональних інформаційних систем (теж під керівництвом державних органів);

- розробку концепцій регіональної політики розвитку плодоовочевої галузі.

Мають місце пошуки напрямків максимально повного забезпечення потреб населення певних областей у аграрній продукції, однак адміністративний устрій України не потребує такої значної уваги до питань регіональної продовольчої безпеки.

Про необґрунтованість відірваного розгляду плодоовочевої галузі окремих адміністративних областей свідчить перш за все неоднорідність рівня виробництва овочів по районах областей. Так, наприклад, рівень виробництва овочів на душу населення по районах Чернігівської області коливається від 117 до 657 кг. До того ж на території однієї області зазвичай діють різні за характером фактори розвитку овочівництва. Так, високий рівень виробництва овочів у південно-західних районах обумовлюється близькістю Києва, а отже й потужного ринку збуту. Виробництво у північних районах активізується наявністю переробних підприємств. Також часто виробництво овочів концентрується на межах областей (наприклад, при наявності переробних підприємств).

Таким чином, ми бачимо, що жодний з існуючих підходів не задовольняє об’єктивних вимог до економічного дослідження:

1) розгляд овочівництва на національному рівні із деталізацією до областей не дає можливості виявити причини наявних тенденцій розвитку галузі;

2) звуження розгляду до адміністративної області залишає поза увагою ключові питання ефективності функціонування галузі, пов’язані із розміщенням продуктивних сил на рівні країни. Очевидно, що пошук шляхів забезпечення регіональних потреб Чернігівської області у черешні та Херсонської області – у картоплі попри свою удавану спрямованість на формування продовольчої безпеки регіону в умовах наявного устрою є недоречним.

Таким чином ключовою метою досліджень регіонального розвитку овочевої галузі має стати не збільшення виробництва плодоовочевої продукції в регіоні і навіть не підвищення ефективності її виробництва, а забезпечення розвитку галузі регіону, а пошук такого напрямку розвитку галузі в регіоні, який забезпечить оптимальне використання наявних ресурсів з метою задоволення як соціальних потреб, так і економічної доцільності виробництва. Тобто, маємо багатокритеріальну задачу, яка поєднує у собі необхідність:

1) задоволення потреб населення регіону у плодоовочевій продукції необхідної кількості та якості;

2) забезпечення максимально ефективного використання матеріально-технічного та природно-ресурсного потенціалу;

3) забезпечення такого обсягу та собівартості виробництва плодоовочевої продукції, який дозволить виробникам регіону ефективно конкурувати з виробниками інших регіонів України та інших країн.

Усі інші підходи до дослідження галузей аграрного виробництва та регіональному рівні є хибними, оскільки в таких випадках відбувається відхід від однієї з базових складових сучасної економічної системи – розподілу праці.