Формування психологічної
компетентності керівника навчального закладу в системі післядипломної освіти
М.І.Тіхонова,
к.
психол. н., доцент кафедри психології
Луганського національного
університету імені Тараса Шевченка
Соціально-політичні
та соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, суттєво впливають на
діючу систему освіти. До того ж формуються нові ідеологія та практика
життєдіяльності сучасної школи як соціально-педагогічної системи, результатом
якої є забезпечення сучасної якості освіти на підставі збереження її
фундаментальності та відповідності актуальним і перспективним потребам
особистості, суспільства й держави.
Управління
є тією рушійною силою, яка націлена на активізацію людини через створення
оптимальних умов для прояву та розвитку її творчого потенціалу. Тому керівнику
закладу освіти слід орієнтуватися в різноманітності сучасних управлінських
ідей, вивчати й успішно застосовувати досягнення науки та перспективного
педагогічного досвіду, організовувати творчу діяльність.
Управління
школою у сучасних умовах потребує від керівників високої наукової
компетентності, великої майстерності і постійного вдосконалення. Ефективність
виконання функціональних обов’язків керівником навчального закладу залежить від
рівня його компетентності.
Поняття «компетентність» у
психолого-педагогічній літературі остаточно не визначено й у більшості випадків
вживається інтуїтивно. На сьогоднішній день не існує однозначного розуміння
поняття, структури і видів компетентності (В.О. Кальней, Дж. Равен, В.І. Маслов,
М.Ю. Красовицький,
А.П. Тряпіцина тощо).
Компетентність
походить від латинського слова соmpetens,
що в перекладі означає належний, здібний. Компетентність – це певна сума знань
у особи, що дають змогу їй судити про що-небудь, висловлювати переконливу,
авторитетну думку.
У
науковій літературі знаходимо різні підходи до визначення поняття
«компетентність». На думку російських вчених Е.Зєєра, А.Хуторського
компетентність це характеристика самого суб’єкта, що показує рівень
володіння знаннями, уміннями і
навичками у певній галузі.
Б.Гершунський
визнає компетентність професійну як результат розвитку особистості. Будучи
категорією динамічною компетентність є наслідком цілеспрямованого впливу
післядипломної педагогічної освіти, самоосвіти й розвитку педагогічного
професіоналізму на рівні саморозвитку. Вона визначається рівнем власної
професійної освіти, досвідом та індивідуальними здібностями людини, її
прагненням до неприривної самоосвіти й самовдосконалення, творчим ставленням до
справи.
А.Маркова
виділяє різні види компетентності: спеціальну, соціальну, особистісну,
індивідуальну.
В
українській педагогічній науці значний внесок у дослідження компетентності
керівника загальноосвітнього навчального закладу зробили Н. Грішина, В. Маслов.
В.Маслов
вважає, що компетентність директора навчального закладу складається з
управлінських, педагогічних, комунікативних, діагностичних і дослідницьких
компонентів діяльності й визначається рівнем сформованості професійних знань і
вмінь, ступенем розвитку професійно значущих особистісних якостей, які
необхідні для оптимальної реалізації управлінських функцій щодо досягнення
цільових установок.
Усе
вищезазначене дозволяє зробити висновок: компетентність є інтегрованою
професійною якістю керівника, поєднанням його досвіду, знань, умінь і навичок. У системі якостей, які визначають
компетентність, більшого значення набувають інтелектуальні та соціально-психологічні.
За
психологічним словником С. Ю. Головіна, «соціально-психологічна компетентність» - це здібність індивіда ефективно взаємодіяти
з оточуючими людьми в системі міжособистісних відносин. До її складу входять:
вміння орієнтуватися в ситуаціях соціальних; вправність правильно визначити
особливості особистості та емоційний стан інших людей; майстерність вибирати
адекватні засоби взаємодії.
До
психологічних особливостей компетентного керівника Л.Орбан-Лембрик відносить:
здатність бачити перспективи розвитку своєї діяльності; уміння створити
ефективну управлінську команду; самостійність і винахідливість у прийнятті
управлінських рішень; креативність і здатність до нововведень; динамічність у
своїх думках і вчинках.
Серед
розмаїття компетентностей визначають:
1) соціальні
(пов’язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості);
2) мотиваційні
(пов’язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором
особистості);
3) психологічні
(пов’язані зі психологічними знаннями, уміннями та навичками; здатність до
самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самоорганізації, самоконтролю);
4) функціональні
(пов’язані зі сферою знань, умінням оперувати знаннями).
Все
вищезазначене дозволяє зробити висновок щодо сутнісної характеристики поняття
«компетентність», яке охоплює наступні компоненти: досвід, професійно значущі знання, уміння й психологічні
особистісні якості, які дозволяють ефективно працювати керівником
загальноосвітнього навчального закладу. Іншими словами, компетентність є
інтегрованою професійною якістю керівника, поєднанням його досвіду, знань,
умінь і навичок.
Таким
чином, система післядипломної педагогічної освіти має зробити розвиток психологічної
компетентності керівників навчальних закладів одним із пріоритетних напрямків,
адже від рівня професійної самосвідомості, компетентності залежить впровадження
ідей модернізації освіти в кожному конкретному навчальному закладі.
Література
1.Гершунский Б. Философия образования для XXІ века. – М.: Педагогическое общество
России, 2002.
2.Гришина И., Чекин И. Развитие
информационной культуры руководителей школ в процессе курсового обучения:
Образовательная программа и учебное пособие для руководителей образовательных
учреждений, методистов, сотрудников органов управления образованием. – С-Пб.:
ПГУМП, 2000.
3.Маркова А.Психология
профессионализма. – М., 1996.
4.Маслов В.І. Наукові засади визначення змісту
підвищення кваліфікації та підготовки керівників загальноосвітніх навчальних
закладів //Післядипломна освіта в Україні. – 2002. - № 2. – С.63-66.