Право/2.Адміністративне і фінансове право

Чорней Н. М.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

Фінансова стабільність держави, спроможність її виконувати належні їй функції в багато в чому залежить від сформованого основного плану держави – державного бюджету, похідним здійсненням та використанням його витратних та дохідних інструментів.

Чільне місце у виконанні державного бюджету належить державному боргу, який має значний вплив на соціальну та економічну сфери діяльності держави. В умовах розвитку ринкових відносин, державний борг є важливим елементом врахування при стабілізації грошової маси, формуванні збалансованих державних фінансів, здійсненні інвестиційної, податкової політики та зовнішньоекономічної політики тощо. Виходячи із зазначеного, такий інститут як державний борг потребує чіткої законодавчої регламентації з боку держави та її владних органів.

Метою даної роботи є дослідження та визначення такої категорії як «державний борг», його зміст, види, управління та обслуговування державного боргу.

Дану тему досліджували такі науковці як І. Б. Заверуха, В. В. Козюк, В. Є. Новицький, О. В. Плотніков, В. В. Лісовенко та ін.

В економічній літературі розрізняють два види державного боргу залежно від джерела надходження коштів: внутрішній і зовнішній [3].

Основною формою внутрішнього боргу є емісія державних цінних паперів. Найбільш поширеним видом державних зобов’язань є облігації внутрішньої державної позики.

З метою фінансування дефіциту державного бюджету у 2009 році Міністерством фінансів України було запропоновано здійснити емісію державних облігацій внутрішньої позики для фізичних та юридичних осіб на суму 500 млн. грн. під 8% річних. Емісія цінних паперів буде здійснюватись після ухвалення та публікації відповідної постанови Кабінету міністрів України [1].

Крім внутрішніх запозичень, держава також може здійснювати зовнішні запозичення через міжнародні кредитні зв’язки з міжнародними організаціями, міжнародні інвестиційні відносини, технічну допомогу, зовнішньоторгівельні відносини, які на сьогоднішній день поширено використовується владними державними структурами. Дані механізми в сукупності утворюють зовнішній державний борг.

Прикладом зовнішніх запозичень нашої держави є тісна співпраця України з Міжнародним валютним фондом, що особливо активізувалась в даний час в умовах загострення фінансової кризи, співпраця з японськими інвесторами з приводу оновлення української газотранспортної системи. У зв’язку з цим, рівень зовнішнього боргу невпинно прогресує: протягом 2004-2009 років валовий зовнішній борг зріс з 23811 млн. дол. до рівня 103236 млн. дол. [2].

В даній ситуації важко говорити про гнучкість та збалансованість державних фінансів, про привабливість України як торгового партнера, що доповнюється та ускладнюється політичною та економічною нестабільністю, а також поширенням чуток про загрозу дефолту української економіки на фоні сучасних економічних подій.

Виходячи з цього, правове регулювання державного боргу набуває неабиякого значення у регламентуванні публічної фінансової діяльності держави.

Виходячи з поставленої проблеми, правове регулювання державного боргу повинно включати в себе регламентування таких основних аспектів:

1.Забезпечення цільового використання позикових ресурсів, а перш за все, кредитних.

Позикові ресурси необхідно використовувати тільки на ті цілі, які, безпосередньо, передбачені та визначені в законодавстві.

2. Постійний контроль за результатами виконання боргового портфеля.

Зменшення сукупного державного боргу потребує запровадження постійного контролю за результатами проведення кожної операції у сфері залучення та використання позикових коштів [4].

3. Постійний зв'язок з кредиторами.

Вирішення боргової проблеми потребує розроблення програми співпраці з кредиторами, які, з свого боку, очікують прозорості та впевненості зі сторони позичальника. Реалізація даної програми повинна здійснюватися через механізм консультацій з кредитором у сфері використання позикових ресурсів, їх доцільності, виплати і погашення, тощо.

4. Управління ризиками.

Управління ризиками є гарантією успішного виконання державного боргу, яке може здійснюватись через встановлення лімітів здійснених фінансових операцій, жорсткого контролю за кредитним рейтингом кредитора, постійний нагляд та аналіз ринку позикових ресурсів, тощо.

5. Законодавче становлення відповідальності за виконанням боргового портфелю.

Управління державного боргу потребує розподілу відповідальності між відповідними структурами, це насамперед, між Національним банком України, Міністерством фінансів України, Верховною Радою України, тощо.

6. Забезпечення фінансової прозорості.

Даний аспект передбачає регламентованість здійснених операцій та розрахунків, дотримання фінансових правил, запобігання втрат грошей, тощо.

За повідомленням Міністерства фінансів України за січень-березень 2009 року державний бюджет виконаний з дефіцитом 333,4 млн. гривень, у тому числі загальний фонд – 4523,8 млн. гривень, що свідчить про неефективне виконання бюджетних планів [5].

Запозичення до державного бюджету за цей період склали 3 млрд. 369,4 млн. гривень, враховуючи й те, що на внутрішньому ринку було залучено до загального фонду 3 млрд. 45,3 млн. гривень та на зовнішньому ринку до спеціальний фонд – 324,1 млн. гривень.

В сучасних умовах господарювання вагомим показником стабільності та збалансованості економіки країни є категорія «бюджетного боргу». Вирішення проблеми заборгованості економіки зумовлює перегляд та переосмислення його законодавчого регламентування, яке потребує суттєвих змін і доповнень.

Література

1. Мінфін хоче здійснити емісію державних облігацій внутрішньої позики // kpl.org.ua.

2. Зовнішній борг України // www.me.gov.ua.

3. Заверуха І. Б. Правове регулювання державного боргу України // pravoznavec.com.ua.

4. Лебедєв О. Потрібна концепція управління державним боргом // www.day.kiev.ua.

5. Дефіцит держбюджету у січні-березні склав 333 мільйони гривень // www.polit-ua.com.