Економічні науки
/ 10. Економіка підприємства
Підприємство,
будучи активним суб'єктом ринку, займає основне місце в соціально-економічній
структурі промисловості, будучи джерелом товарів і послуг, засобів для формування бюджету. У перехідний період аналіз
відтворювальних процесів повинен базуватися не тільки на зовнішньому по
відношенню до підприємства середовищі. У
відтворювальному процесі підприємства інтегрують матеріальні, фінансові
і трудові ресурси, розвиваються виробничі відносини і механізми їх реалізації.
У цьому аспекті важливо розглядати інвестиції як би зсередини самого підприємства,
з погляду формування його інвестиційного потенціалу, здатного впливати на всі структурні елементи
відтворювальної системи.
У економічній літературі поняття
"інвестиційний потенціал", "інвестиційний потенціал
підприємства" розглядаються в різних якісних
характеристиках. Трактування поняття "потенціал" як смислове
значення "сукупність" міститься в багатьох публікаціях. Так,
інвестиційний потенціал визначається як сукупність інвестиційних ресурсів, які складають ту частину накопиченого
капіталу, яка представлена на інвестиційному ринку у формі потенційного
інвестиційного попиту, який здатен і має можливість перетворитися на реальний
інвестиційний попит, що забезпечує задоволення матеріальних, фінансових і
інтелектуальних потреб відтворення капіталу. Проведений аналіз
показує, що кожне з трактувань поняття відображає
його важливий економічний зміст. У теж час визначення повинне будуватися
виходячи з відтворювальної оцінки процесу накопичення і обґрунтування
інвестиційного потенціалу.
Інвестиційний потенціал підприємства
– це здатність ефективного формування структурованих власних і залучених
інвестиційних ресурсів підприємства з цільовою функцією досягнення економічного
зростання і соціального ефекту. На рівень інвестиційного потенціалу
підприємства значний вплив робить інвестиційна привабливість підприємства.
Інвестиційна привабливість підприємств
повинна стимулювати підвищення інвестиційної активності як за рахунок
внутрішніх джерел, так і за рахунок припливу іноземного капіталу. Проте внаслідок
нестабільності законодавства в інвестиційній діяльності не вдалося досягти
сприятливого клімату в інвестиційній сфері. При цьому до цих пір відсутні реальні
як державні, так і регіональні програми по активному залученню частини
інвестицій населення в комерційні банки, які могли б бути привернуті до
реалізації конкретних економічних проектів. Практично вилучається величезна
інвестиційна складова з творчого процесу.
Складність трансформації економіки України, у тому числі
і регіонів, на шляху до ринкової економіки багато в чому визначає
незавершеність економічних процесів, що склалася, взагалі і в інвестиційній
діяльності зокрема. Забезпечення інвестиційної привабливості України не може
бути зведене лише до вироблення оптимальної правової бази, хоч і вона є певною
передумовою, коли закони, що приймаються, виконуються.
На мікрорівні поки не виникли умови для здійснення
одноманітного інвестиційного клімату для всього економічного простору України,
оскільки частина потенційних об'єктів для інвестування не завжди готова до
ефективного освоєння засобів через низький рівень управління. До того ж багато
вітчизняних виробників при освоєнні конкурентоспроможньої продукції часто
прагнуть робити основну ставку на експорт. Вітчизняна модель управління,
зокрема в регіонах, тільки починає формуватися, що природно і не забезпечує
ефективного розвитку інвестиційного процесу.
В більшості випадків фінансові структури стикаються з
однаковим набором проблем на підприємствах. При цьому найбільш характерними з
них, такими, що перешкоджають ефективному функціонуванню підприємств регіонів в
умовах ринкових відносин є:
неефективність системи управління підприємством,
обумовлена: відсутністю стратегії в діяльності підприємства і орієнтацією на
короткострокові результати в збиток середньо- і довгостроковим;
недостатнім знанням кон'юнктури ринку;
низьким рівнем кваліфікації менеджерів і персоналу;
відсутністю трудової мотивації у працівників, падінням
престижу робочих і інженерно-технічних професій;
неефективністю фінансового менеджменту і управління
витратами виробництва;
низький рівень відповідальності керівників підприємства
перед учасниками (засновниками) за наслідки ухвалюваних рішень;
відсутність ефективного механізму виконання рішень судів,
особливо в частині звернення стягнення на майно боржника;
відсутність достовірної інформації про
фінансово-економічний стан підприємства для акціонерів, потенційних інвесторів
і кредиторів, а також для органів виконавчої влади.
Інвестування інноваційної діяльності повинне
здійснюватися не залежно від отриманого результату, а у разі впровадження –
фінансування інноваційного процесу. Підтвердженням цьому є наявність венчурних
(ризикових) підприємств, що займаються інноваційною діяльністю. Венчурним підприємствам
надається зацікавленими організаціями (державою) безповоротне фінансування на
процес впровадження нових знань в практику, на інноваційний процес. Тому в
протилежність суті визначення інноваційний процес на практиці відносять до
сфери наукової діяльності. Треба відмітити, що певна частка ризику втрати
інвестованих засобів існує не тільки в інноваційному процесі, але і при
освоєнні вже відомих виробів і технологій.