Політологія/9.
Проблеми європейської інтеграції
в країнах пострадянського табору.
Аспірантка Стельмах В.С.
Інститут європейських досліджень НАН України, Київ
Інтеграційні процеси країн
Вишеградської четвірки
Після розпаду Радянського Союзу
більшість країн – учасниць соціалістичного табору обрали для себе новий курс –
демократизацію. Проблеми, які виникали в цих країнах на шляху демократичних
трансформацій, різняться за обсягом і змістом по відношенню до тих, з якими
мали справу демократії, що формувалися історично під впливом внутрішнього стану
суспільства. За майже 20 років, що минули з моменту припинення існування СРСР (
26 грудня 1991 року), на мапі Європи з’явилися нові незалежні держави – колишні
республіки Союзу, та нова форма міжнародного об’єднання – Європейський Союз (
1992), що сполучає ознаки міжнародної організації і держави, однак фактично не
є ні тим, ні іншим. Історія інтеграції нерозривно пов’язана з процесом
розширення Спільноти. Копенгагенські критерії 1993 року окреслили вимоги до
кандидатів у нові члени ЄС, що проголошують стабільність інститутів, які
гарантують демократію, правову державу, права людини, повагу і захист прав
національних меншин.
У 2004 році Європейський Союз
поповнився десятьма новими членами. Серед них – Польща, Угорщина, Чехія і
Словаччина, які ще у лютому 1991 року підписали договір про співпрацю у
прагненні до участі у європейських та міжнародних організаціях.
В Україні досвід демократичних
перетворень країн Вишеградської групи вивчала нині доктор політичних наук Г.І. Зеленько
у дисертаційній роботі “Інституціоналізація громадянського суспільства у
постсоціалістичних країнах (на прикладі країн Вишеградської групи та
України)”(2007 рік).
Незворотні демократичні
трансформації у соціалістичному таборі почалися після проголошення генеральним
секретарем СРСР М. Горбачовим курсу на перебудову і гласності. Демократичні
осередки країн, що не входили до складу Радянського союзу, але мали при владі
комуністичні та соціалістичні партії, і раніше намагалися протистояти
соціалістичному тоталітаризму як відкрито( повстання у Будапешті 1956, Празька
весна 1968 року), так і у формі національних підпільних рухів опору –
дисидентства (лат. dissidens - відступник) та релігійного активізму. Наявність
цих факторів стало передумовою, підґрунтям до політичних змін.
15 лютого 1991 року унаслідок
зустрічі президентів Польщі і Чехословаччини та прем'єра Угорщини з’явилася
Вишеградська група (Вишеградська четвірка) - угрупування трьох ( а з 1998 року
- чотирьох ) центральноєвропейських країн: Польщі, Чехії, Угорщини і
Словаччини. Головною метою створення відверто було названо інтеграцію до
євроатлантичних структур – НАТО та ЄС. Того ж дня було підписано Декларацію про
співробітництво, в якій відображалося прагнення сторін до інтенсифікації
зв’язків у політичній, економічній, суспільно – культурній та оборонній сферах
та координувати діяльність власних інститутів із діяльність європейських
інститутів.
Озброївшись спільною метою, ці
чотири країни хоча і різними шляхами, з різним ступенем успіху, але рухалися до
неї. Період 1994-1998 років позначився зниженням активності членів у царині
співпраці, Польща час від часу намагалася зайняти позицію лідера групи, а уряд
новоствореної Чехії проводив власні двосторонні переговори щодо вступу до НАТО
ігноруючи спільні домовленості.
Поштовхом до відродження
вишеградського процесу вважають перемогу правих сил у Словаччині і вересні 1998
року, а у жовтні прем’єр – міністри чотирьох країн висловили зацікавленість у
регенерації співпраці в рамках Вишеградського договору. 14 травня 1999 року
група вперше зібралася у форматі В4 (Вишеградська четвірка) і видала програмний
документ “ Зміст Вишеградської співпраці ”, окресливши політичні рамки
співпраці у сфері міжнародної та без пекової політики, внутрішньої безпеки,
освіти, культури, молоді і спорту, науки і технологій, захисту навколишнього
середовища, інфраструктури та міжнародної співпраці. Вишеградська група нарешті
запрацювала.
Переглянувши щорічні звіти роботи
В4, можна визначити основні напрямки її діяльності як в середині групи, так і у
напрямку євроінтеграції.
У 1999-2000 роках основна робота
полягала в обміні інформацією, артикуляції бажання визначити контекст
співпраці, визначенні третьої мети співпраці – приєднання до Шенгенської зони,
визнання Групи як окремого політичного гравця Великою Британією ( неформальна
зустріч заступників міністрів іноземних справ В4 із міністрам з питань
співпраці з ЄС 31 березня – 1 квітня) та її підтримка у європейських ЗМІ;
інформаційна кампанія всередині країн – учасниць групи,
2000-2001 роки відзначилися як
період політичної та економічної стабільності, подальшого обміну інформацією,
співробітництвом у питаннях правосуддя і внутрішніх справ, культури, науки та
освіти, вироблення спільних позицій із представниками інших європейських
організацій ( ОБСЄ, Рада Європи, ООН) у політичних питаннях, в тому числі з
питань європейської безпеки, попередженню організованої злочинності,
удосконалення транспортної інфраструктури, процедури перетину кордонів, захисту
навколишнього середовища. Відзначалося зростання обсягу культурного
співробітництва, наукових досліджень та освіти, спорту, молодіжних обмінів, а
також діяльність місцевих органів влади та мережі НУО, що було пов’язане із
створення Міжнародного фонду Вишеградської групи в червні 2000 року.
Наприкінці 2001 року представники
ЄС та НАТО заявили про готовність до розширення за рахунок нових членів, серед
яких і країни Вишеградської групи. Майбутні члени Євросоюзу як регіональне
утворення висловили готовність до співпраці з іншими регіональними утвореннями
Європи, а також підтримку європейської внутрішньої і зовнішньої політики.
Період 2001-2002 років часом переговорів профільних міністрів країн В4 з питань
реформування транспортної, освітньої сфери, змін у законодавчій системі, пов’язаних
із підготовкою до вступу до Європейського Союзу, а також зустрічі міністрів
закордонних справ щодо вироблення спільних позицій у міжнародній політиці.
У період 2002-2003 років співпраця
чотирьох країн набула глибшого змісту і подальшого розвитку. У політичній
співпраці основними здобутками стала зустріч 11 листопада 2002 голі вдержав
Вишеградської четвірки у Брюсселі про координацію спільного просування у
фінальній стадії переговорів стосовно вступу до ЄС, підготовка
інституціональної реформи, визначення термінів проведення референдумів щодо
членства країн у ЄС, зустрічі представників В4 з лідерами окремих європейських
країн та об’єднань, створення Вишеградської стипендіальної програми. В
економічній сфері основною метою співробітництва було зазначено зближення
законодавства в області непрямих податків, пов'язаних з приєднання країн Групи
до ЄС. Наголошувалося на необхідності розвитку туристичної сфери шляхом
просування власного продукту на міжнародний ринок і залучення іноземних
компаній для роботи в країнах Четвірки, культурної співпраці – захисту
культурної спадщини шляхом занесення національних пам’яток до Переліку світових
пам’яток ЮНЕСКО, визначалися напрямки співробітництва в галузі науки і освіти,
дозвілля і спорту – організація спільних навчальних програм, спортивних змагань
міх країнами Вишеградської групи.
1 квітня 2004 році усі члени
Вишеградської групи були прийняті до Європейського союзу, а вже 12 травня того
ж року прем’єр – міністри Польщі, Словаччини, Угорщини і Чехії підписали
Декларацію про співпрацю Групи після вступу до ЄС, у якій підтвердили прагнення
“докласти зусиль щоб використати усі переваги, що відкрилися після приєднання
(до ЄС – авт.), у прагматичний спосіб, сфокусувавшись на спільних інтересах,
вільних від ілюзій”. [2]
Використані джерела.
1. Офіційний сайт Вишеградської
Групи. www.visegradgroup.eu
2. Офіційний сайт Міністерства
закордонних справ Угорщини. www.mfa.gov.hu