К. соціол. н., доцент Маркозова О. О.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ: ЗМІСТ, НАСЛІДКИ, ПРОТИРІЧЧЯ

Процес взаємодії і зближення держав відбувався на протязі усієї історії людства, але на межі ХІХ-ХХ ст. світ вступив у фазу активної інтеграції. Пройшовши значний історичний шлях, що вимірюється тисячоліттями, людство, із ізольованих локальних груп, трансформувалося в єдине історичне утворення, отримавши загально планетарну форму існування у межах єдиної території. Відбувалася глобалізація.

Сьогодні вже для всіх очевидно, що глобалізація - це складний і неоднозначний процес, який не зменшує, а збільшує і поглиблює економічну диференціацію країн та народів, формує протиріччя в політичному, культурному, соціальному розвитку і знайти їх загальний знаменник стає все важче. У зв’язку із цим, актуальною постає проблема аналізу сутності, наслідків та протиріч глобалізації з метою пошуку шляхів їх попередження і досягнення згоди між різними суб’єктами соціально-політичної взаємодії.

Виходячи із того, що глобалізація стала важливим реальним аспектом сучасної світової системи, однією з найбільш впливових сил, яка визначає подальший розвиток усіх сфер життєдіяльності людини і суспільства, аналізу цього складного і багатоаспектного явища присвячені праці багатьох учених [1 - 5]. У той же час, незважаючи на значну кількість наукових досліджень окремих аспектів процесу глобалізації, актуальною остається проблема розгляду наслідків і протиріч глобалізації з метою їх мінімізації.

Глобалізація сьогодні охоплює всі сфери суспільного життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку тощо. Однак перш за все, глобалізація – це злиття національних економік в загальносвітову систему, яка базується на лібералізації руху товарів і капіталів, швидкій передачі інформації, на технологічній та науково-технічній революції.

Спочатку глобальні зрушення в економіці розглядали тільки як позитивні явища, однак з часом стало зрозумілим, що глобалізація має не тільки переваги, але й негативні наслідки, проявляючись як у реальних, так і у потенційних протиріччях і конфліктах.

В сучасних умовах міжнародна глобалізація виробництва характеризується тим, що об’єднання і кооперація країн відбувається у світі пошарово за ознаками спорідненості матеріального виробництва, достатку, законодавства тощо. Така ситуація спричинила виокремлення у глобалізаційних процесах трьох груп країн, між якими виникає та розвивається конфлікт.

До першої групи відносяться найбільш розвинуті держави Європи та США, які в основному працюють над інтелектуальними та наукомісткими технологіями. Потрапити в дану групу іншим країнам надто важко, бо об’єднання відбувається на такому інформаційному і технологічному рівні, що так звані «периферійні країни» зможуть його подолати не скоро. Другий щабель інтеграції відведено країнам індустріального типу, для яких залишаються екологічно небезпечні технології, енергоємне виробництво, хімія, сільське господарство. На третьому рівні знаходяться країни – постачальники енергоносіїв, сировини, дешевої робочої сили. Основна проблема цих країн якраз і полягає у тому, що характерною рисою постіндустріального суспільства є те, що воно не потребує значних обсягів робочої сили. Звідси виникають суперечності між двома цілями – входженням у постіндустріальний світ та забезпеченням зайнятості населення, що значною мірою ослаблює міжнародні позиції країн периферії. Внаслідок дисбалансу між різними групами країн відбувається не конвергенція чи вирівнювання доходів, а найчастіше – їх поляризація і депривація бідності у країнах, що розвиваються.

Крім того, взаємозалежність національних економік на світовому рівні пов’язана із потенційною регіональною і глобальною нестабільністю. Локальні економічні коливання чи кризи в одній країні можуть мати глобальні наслідки, що підтверджується сучасною світовою економічною кризою. Результатом може стати економічний конфлікт із загрозою перетворення навіть на військове протистояння. Сьогодні світ намагається уникнути глобальних економічних конфліктів шляхом розвитку співробітництва на основі політичних узгоджень чи створення нових міжнародних інститутів, однак події, свідками яких ми сьогодні стали, демонструють неготовність світової спільноти до ефективної взаємодії.

Упродовж останніх десятиліть у світі відбувся перерозподіл владних повноважень з національного на глобальний рівень, утвердився примат міжнародного права та водночас зменшився обсяг контрольних функцій урядів окремих держав. Глобалізація руйнує границі, протистоїть національні державі як такій. Ймовірно, суверенні держави на деякий час збережуть свою незалежність, однак паралельно національному суверенітету буде розширюватися зона впливу міжнародних організацій. Очевидно, що настільки глибокі системні зміни не могли не позначитися на сутності та механізмах реалізації політики усіх держав світу і виникненні нових міжнародних конфліктів.

Одним із наслідків глобалізації є загострення протиріч між значно збільшеним рівнем впливу на світові процеси США і зменшенням суверенітету інших країн. Дестабілізація світового порядку наочно проявляється у зниженні ролі і ефективності існуючих міжнародних інститутів, в першу чергу – ООН. Сьогодні США можуть навіть не попередивши ООН або проігнорувавши її заперечення розпочати військову операцію проти суверенної держави. Значна шкода наноситься світовому праву. Провідні держави світу демонструють явні ознаки того, що воно стало перешкодою для того, щоб примусити інші країни виконувати свою волю. Певне переструктурування міжнародних відносин, яке змогло б пом’якшити ці протиріччя, не здійснюється. Більш того, держави-лідери використовують силовий тиск для забезпечення міжнародного порядку. У відповідь країни, що розвиваються, прагнуть знайти більш ефективні засоби протидії силовому тиску і виступають за гуманний світопорядок та перерозподіл суспільних благ на свою користь. В результаті створюються умови для розповсюдження засобів масового знищення, які не підлягають контролю. Все це суттєво збільшує загрозу переростання міждержавних і навіть внутрішньодержавних конфліктів у силові зіткнення, які можуть призвести до світової катастрофи.

Погіршує ситуацію і те, що глобалізація не сприяла вирішенню соціальних проблем. Практично, вона перетворилася у засіб збагачення одних країн за рахунок інших і реальні прибутки від глобалізації розподіляються в основному між Західною Європою і США. Для громадян країн, що розвиваються, актуальними остаються проблеми голоду, чистої питної води, ліків, оволодіння елементарною грамотністю. Для того, щоб вирішити ці проблеми, перед світовим співтовариством стоїть завдання гармонізувати соціальну політику, мінімізувати існуючі нині розбіжності у рівні і якості життя народів різних країн.

Наступним джерелом протиріч виступають різні рівні цивілізаційно-культурного розвитку суб’єктів світової взаємодії. В основі цього, перш за все, лежить конфлікт двох протилежних начал західної і східної культури: прагматизму і духовності. Капіталістична система базується на прагненні до постійного накопичення капіталу. У протестантизмі і католицизмі наявність багатства у людини розглядається як обираність, тому гроші для західної людини виступають репресивним початком по відношенню до інших сфер. Для східної людини гроші не виступають основною цінністю, так як багатство у християнській культурі трактується як випробування.

Однак можна сміливо сказати, що у сучасному світі установка на фінансове благополуччя виявилася більш конкурентоспроможною і у соціокультурній сфері практично всіх держав відбувся поворот у бік цінностей західного способу життя, який базується на ринкових, тобто максимально прагматичних відносинах. Це, в свою чергу, формує нові проблеми. Очевидно, що перевага економічних, прагматичних пріоритетів призведе до втрати духовності, гуманістичних цінностей, дефіцит яких відчувається уже в нашу епоху. Тому багатьом людям треба знайти оптимальне співвідношення між формуванням нових рис характеру і збереженням духовних якостей, необхідна внутрішня трансформація для адаптації у сучасний глобалізований світ.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що глобалізація – це незворотній процес. Нам необхідно будувати новий світ, створювати нові відносини. Цьому могли би сприяти: приведення міжнародного права у відповідність з реаліями сьогодення; укріплення існуючих міжнародних інститутів і створення нових; недопущення ослаблення національних державних інститутів, які, передавши частину своїх функцій наддержавним органам, стоять перед необхідністю вирішувати велику кількість нових завдань, пов’язаних з координацією національних інтересів з інтересами світу, що глобалізується.

Література:

1. Алиев М. Г. Культура согласия как эффективный фактор глобализации / М. Г. Алиев // СОЦИС. - №6. - 2003. - С. 21-28.

2. Романовский Н. В. Иммануил Валлерстайн предупреждает / Н. В. Романовский // СОЦИС. - 2001. - №5. - С. 117 - 126.

3. Галкин А. А., Красин Ю.А. Культура толерантности перед вызовами глобализации / А. А. Галкин, Ю. А. Красин // СОЦИС. - 2003. - №8. - С. 64 - 74.

4. Жвитиашвили А. Ш. Концептуальные истоки идеи глобализации / А. Ш. Жвитиашвили // СОЦИС. – 2003. - №6. - С. З - 12.

5. Панарин А. С. Искушение глобализмом / Панарин А. С. – М.: Изд-во ЭКСМО – Пресс, 2002. – 387 с.