Психологія і соціологія / 12. Соціальна психологія

Тельнова Г.В.

к.е.н. Шапран О.Є.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Проблеми соціалізації дітей-сиріт та можливі шляхи їх вирішення

Для будь-якого суспільства характерно, що із зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей в ньому активно проявляється феномен розвитку сирітства – зростає кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування. Становище дітей, що втратили опіку біологічних батьків нині дуже складне в Україні. Як проблема національного значення, що потребує першочергового розв’язання, а також для стабілізації демографічного розвитку України, має розглядатись питання поліпшення умов розвитку дітей, які вже опинились в скрутному становищі, а також запобігання поширенню цього явища в суспільстві.

В Україні спостерігається стрімке збільшення кількості дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, що відбувається на фоні зменшення загальної чисельності дитячого населення. На початок 2010 р. кількість дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуванн, становить близько 29 тис. осіб, при цьому кожного року ця цифра збільшується на 15 тис. осіб [1].

Однією з суттєвих причин зростання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування, є бідність українських родин. Як повідомила заступник директора інституту соцдосліджень НАН України Олена Макарова: «Близько чверті всього населення України живе за межею бідності. Причому самі малозабезпечені - сім'ї з дітьми до трьох років, вони складають 35,2% бідного населення країни. На другому місці за рівнем бідності перебувають сім'ї з дітьми та особами працездатного віку: бідної вважається практично кожна третя сім'я» [2].

Проведений аналіз сучасної наукової літератури свідчить про наявність зростаючого інтересу вчених до проблеми соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Серед зарубіжних психологів проблеми розвитку особистості дитини в умовах закладу закритого типу вивчали: А.Адлер, А.Фрейд, Дж.Бодлбі, М.Айнсворз, Я.Корчак. Проблеми соціалізації дітей-сиріт також досліджують у своїх роботах: Я. Кон, Л. Шипіцина, Є. Іванов, А. Віноградова.

Аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень підтверджує, що питання соціалізації вихованців дитячих будинків, підготовка їх до самостійного життя та діяльності потребує наукового осмислення та пропозицій шляхів рішення цієї проблеми.

З початку дамо визначення поняття соціалізації. Г. Андреєва розглядає соціалізацію як двосторонній процес, що включає: з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, з іншого боку, активне відтворення системи соціальних зв’язків індивіда за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище [3, 269].

Процес соціалізації розгортається в трьох сферах, які тісно взаємопов'язані: діяльності, спілкуванні, самосвідомості [4, 56].

В діяльнісній сфері процес соціалізації відбувається як розширення «набору» діяльностей, як засвоєння все нових і нових форм і моделей рольової поведінки, в результаті чого у індивіда поступово формується орієнтація в існуючій системі соціальних ролей і формування його як соціального суб' єкта діяльності.

Формування особистості і як суб'єкта діяльності стає можливим завдяки розгортанню процесу соціалізації в сфері спілкування, в якій відбувається розвиток і примноження його контактів з іншими людьми і в умовах суспільнозначущої сумісної діяльності.

Зі сферою спілкування тісно пов'язана третя сфера соціалізації - сфера самосвідомості. Завдяки спілкуванню відбувається формування у людини певних структур індивідуальної самосвідомості, яке пов'язане з процессом самовизначення і становлення соціальної ідентичності особистості.

Діти-сироти, що виховуються поза родиною, мають свої особливості психологічного розвитку та, як наслідок, проблеми соціалізації в майбутньому.

Досліджуючи вітчизняних і західних психологів, Флейк-Хобсон К. і Робинсон Б.Е. у своєму підручнику "Розвиток дитини і її відношення до оточення", дають порівняльну характеристику дітей, які залишились без батьківського піклування, де показано, що їх загальний фізичний, психічний розвиток відрізняється від однолітків, що ростуть у родинах [5, 156]. У них відмічається сповільнений темп психічного розвитку, ряд негативних особливостей: низький рівень інтелектуального розвитку, бідніше емоційна сфера, уява, трохи пізніше формуються навички саморегуляції й правильної поведінки.

Аналіз соціально-психологічної літератури дозволяє виділити фактори, що утрудняють соціалізацію вихованців таких установ [6]:

1) особливий соціальний статус дитини - вона нічия, у неї нікого не має, ніхто нею не цікавиться й вона нікому не потрібна;

2) наявність у більшості вихованців відхилень у стані здоров'я й психічного розвитку, що найчастіше виникають усилу соціально-педагогічної занедбаності (найбільше часто проявляється затримка психічного розвитку);

3) наявність дефіциту індивідуального спілкування із близькими дорослими;

4) обмеження соціальної активності дитини;

5) наявність обмежень у сфері реалізації засвоєних соціальних норм і соціального досвіду;

6) тверда регламентація організації життя дітей і підлітків, обмеження особистісного вибору, придушення самостійності й ініціативності, неможливість проявляти саморегуляцію й внутрішній самоконтроль;

7) убогий вибір зразків для наслідування, засвоєння соціальної поведінки, що приводить до утруднень у засвоєнні й відтворенні досвіду;

8) обмеженість контактів дітей, їх ізольованість, відстороненість від реального життя, які формують утримансьтво й боязнь зовнішнього світу.

Усі перераховані причини визначають особливості соціалізації вихованців установ соціальної й психолого-педагогічної підтримки, які найбільш яскраво характеризують випускників інтернатних установ.

Як пропонує Ю.В. Мікляєва (табл. 1), проблему соціалізації сиріт можна вирішувати в рамках виховання дітей у сім'ї і через сім'ю [7].

Табл. 1. Проблеми соціалізації сиріт та шляхи вирішення через сім'ю

Шляхи вирішення проблем	Аксіологічний напрям (формування вміння приймати самого себе та інших людей, при цьому адекватно усвідомлюючи свої і чужі достоїнства і недоліки)	Потребнісно-мотиваційний напрям (формування вміння знаходити у важких ситуаціях сили всередині самого себе, приймати відповідальність за власне життя, вміння робити вибір, потреби в самозміни і особистісному зростанні)	Розвиваючий напрям (адекватний рольовий розвиток, формування емоційної децентрації (вміння брати до уваги почуття й думки іншої людини), довільної регуляції поведінки)
Види сімейного влаштування дітей
Всиновлення	Диференційована діагностика дітей. Моніторинг потреб батьків в усиновленні. Сімейні консультації та тренінги дитячо-батьківських відносин (у період усиновлення і в кожний кризовий період).	Створення батьківських клубів і телефонів довіри.	Відвідування дитиною груп короткотривалого перебування дітей у дошкільних освітніх установах. Заняття з дефектологом, логопедом і психологом.
Опіка	Гостьова практика. Консультації та бесіди з людьми, які взяли дітей під опіку. Збереження зв'язків з родичами дитини, якщо це можливо.	Створення батьківських клубів і телефонів довіри.	Інтеграція дітей-сиріт в групи загальнорозвиваючих і компенсуючих ДОУ, в яких вони перебували б у денний час з дітьми із повних і неповних сімей. Заняття з дефектологом, логопедом і психологом.
Прийомна сім'я	Діагностика педагогічної компетенції батьків та розробка програми саморозвитку.	Фінансова підтримка сімей з боку муніципалітету
Патронат	Збереження зв'язків з дітьми з дитячого будинку (відвідування заходів, гостьова практика)

Але при цьому потрібно величезна психолого-педагогічна та методична підтримка таких сімей з боку вихователів та фахівців дитячих садів за напрямами, які були описані вище.

Отже можна зробити висновки, що питання соціалізації дітей-сиріт піднімалися в науці і практиці щорічно, але до цих пір не було знайдено шляхів залучення дітей, які залишилися без батьківського піклування, до культури сімейних відносин. Навіть якщо дітей-сиріт всиновлюють, то всередині нової сім'ї вони стикаються з масою проблем, які навіть дорослі без допомоги психолога, патронажної служби не міг вирішити ефективно. Адже з дошкільного віку у цих дітей формуються інші уявлення про те, якою має бути сім'я і яке місце має займати в ній дитина. Ще більші труднощі очікують невсиновленних дітей-сиріт, які після закінчення інтернату, не можуть самовизначитися, відчувають себе як би «неповноцінними» у світі, бо не розуміють, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Безумовно, соціалізація в даний час поставлено на перший план, але чому вона не дає ефективних результатів, можна зрозуміти лише тоді, коли спробуєш хоча б взнати їх проблеми ближче, в процесі спілкування з самими дітьми. Саме тому в цій роботі запропоновано вирішення цієї проблеми шляхом впровадження альтернативних форм сімейного виховання, адже рівень розвитку та соціалізації дітей в таких сім’ях набагато вищий від того, який може забезпечити їм інтернатна система виховання.

Література:

1. Женский портал – «lady.tochka.net» // http://lady.tochka.net/4844-bolee-15-tys-ukrainskikh-detey-ezhegodno-stanovyatsya-sirotami/

2. Новостной портал – «Новости мира» // http://rss.novostimira.com/n_1175452.html

3. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 365 с.

4. Лялюк Г. М. Психологічні особливості соціалізації підлітків в умовах родинної депривації : дис. канд. психол. наук: 19.00.07 / Дрогобицький держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка. — Дрогобич, 2007. — 211 c.

5. Флэйк-Хобсон К. Развитие ребенка и его отношений с окружающими / К. Флейк-Хобсон, Б. Е. Робинсон, П. Скин ; [пер. с англ. /общ. ред.и предисл. М. С. Мацковского]. - М. : Центр общечеловеческих ценностей, 2003. - 511 с

6. Сидоренко О.А. До проблеми соціалізації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Tippp/2009_1/sidorenko.pdf.

7. Микляева Ю.В. Родительская академия: проект социализации детей-сирот в условиях семьи и детского сада, http://pik100.ucoz.ru/SemClub/sirot.htm.