Мойсей В.І.

Асистент ЧТЕІ КНТЕУ

Cтадії процесу міжнародної трудової міграції в умовах інтенсифікації світових міграційних потоків

Глобалізаційні процеси у поєднанні із стрімкими змінами в глобальних політичних і економічних системах сприяли значній інтенсифікації світових міграційних потоків, зумовили формування принципово нової міграційної ситуації в світі. Якщо в процесах, пов’язаних з динамікою трудових ресурсів наявні всі три основні стадії міграційного процесу: формування міграційної рухливості, власне переселення та адаптації, тоді існують всі підстави ідентифікувати його з міграцією. Якщо хоча б одна з трьох стадій є відсутня, то такі процеси не є міграційними. Наведеного вище підходу до виокремлення міграційних процесів від інших форм руху населення дотримується низка російських та українських авторів [1, с. 33]. Однак необхідно відзначити, що поділяючи міграційний процес на три стадії, допускається деяке спрощення тих реалій, в рамках яких відбуваються сучасні міжнародні міграційні процеси, в тому числі й трудових ресурсів. Спрощення допускається в тому, що під міграційною рухливістю, як правило, розуміють внутрішню потенційну здатність людини до місця проживання (постійного чи тимчасового). При цьому, вважається що саме ця потенційна здатність є основою того, що людина добровільно стає мігрантом. Так, Г.С. Вєчканов вважає міграцією лише добровільну зміну місця проживання і місця застосування праці у поєднанні особистих, колективних і суспільних інтересів» [2, с. 33]. Заперечують проти віднесення до міграційних процесів, пов’язаних з вимушеним переселенням і деякі українські дослідники [1, с.486], обґрунтовуючи таку позицію відсутністю добровільності у випадку вимушеної зміни місця проживання та роботи. Так Ю. Гуменюк та Г. Гоголь вказують що міжнародна трудова міграція як самостійне економічне явище володіє ознаками ідентичності: економічною мотивацією, добровільністю та тривалістю у часі [1]. Але у своїй класичній типології, В. Петерсен [3] відносить до міграції і добровільний і вимушений рух. Корчевська Л.О. вказує, що мобільність робочої сили може носити як організований характер (програми, замовлення), так і спонтанний (робітники самостійно пропонують себе на сучасному світовому ринку праці). Не можна погодитися з авторкою в тому, що мобільність може мати організований характер, адже це внутрішня характеристика індивіда. Безумовно, заходи організованого характеру, які вона наводить, здійснюють значний вплив на рівень мобільності в разі наявності чи відсутності вони можуть розглядатися як елемент зовнішньої дії, а не внутрішньої добровільності.

Більше того, хоча даний аспект є соціологічного характеру, проте, сама потенційна міграційна здатність формується в переважній більшості випадків вимушено – конкретний індивід допускає можливість зміни місця своєї роботи чи проживання в силу того, що існуюче його не задовольняє з якихось причин - низький рівень оплати праці або неможливість праці за фахом, відсутність житла чи перспектив його отримання. Навряд чи є значимою кількість мігрантів, які мігрують абсолютно добровільно, через те, що не можуть довго проживати чи працювати на одному місці. Особливо це стосується міжнародної міграції. Тому добровільність – не є ключовою ознакою міжнародної трудової міграції.

Аналізуючи структуру міграційного процесу П.Г. Шапошніков зазначає, що в ряді випадків він складається з чотирьох стадій. Четверта стадія – це планування повернення додому через певний проміжок часу. Однак, повернення додому як «плановий» процес більш характерно для відвідувачів, ніж для трудових мігрантів, які в ряді випадків працюють за кордоном протягом всього терміну, на який їм вдається знайти роботу, а додому повертаються тоді, коли складаються несприятливі обставини.

Не такою простою є і завершальна стадія – адаптації. Якщо вона проходить успішно, то мігрант набуває статусу резидента (під резидентом, як правило розуміється фізична особа, яка проживає в країні більше 6 місяців у податковому році або задовольняє іншим критеріям, які визначені внутрішнім законодавством конкретної країни [4, с. 188]. Але статус резидента передбачає, що людина працює в іншій країні легально. У протилежному випадку успішність процесу адаптації проявляється в тому, що мігрант проживає та працює в країні, до якої він мігрував без статусу резидента.

Якщо адаптація є неуспішною, то мігрант може або повернутися в попередню країну, або перебувати деякий час в країні прибуття, однак при цьому, в нього знову формується потенційна здатність до міграції. У випадку рееміграції процес замикається, як і в попередньому випадку така людина продовжує пошук можливих варіантів міграції.

Отже, необхідно підкреслити системну взаємопов’язаність всіх чотирьох компонент міжнародної міграції. Адже людина, яка виїжджає з рідної країни (емігрант) не може мігрувати «в нікуди», вона обов’язково стає іммігрантом в іншій країні. Тому загальна кількість іммігрантів у країнах-реципієнтах робочої сили завжди рівна сумарній кількості трудових емігрантів в країнах-донорах трудових ресурсів. На світовому рівні також справедливим є рівність суми всіх еміграційних потоків та суми імміграційних потоків, якщо підсумовувати їх по всіх країнах.

Список використаних джерел:

1. Гуменюк Ю.П. Теоретичні аспекти дослідження впливу міжнародної міграції робочої сили на розвиток економічної системи / Гуменюк Ю.П., Гоголь Г.П. // 2009. – С.484-497;

2. Вечканов Г.С. Миграция трудовых ресурсов в СССР: полит.-экон. аспект. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1981.

3. Petersen W. A General Typology of Migration// The politics of population. / Ed. W. Peterson. - Garden City, New York: Doubleday. - 1964. - P. 271-290

4. Економічна енциклопедія: У з-х т. – Т.3 / Редкол.:… С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.:Видавничий центр «Академія», 2000.