Экономические науки/15 Государственное регулирование экономики

Аспірантка Буряк Я.В.

Національний університет державної податкової служби України

Перспективи реалізації основних завдань

науково-технічних програм інноваційного розвитку

в Україні

Утвердження інноваційної моделі розвитку – один з найважливіших системних факторів підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки та національної безпеки держави [1]. 

Завдання щодо оптимізації Державних цільових науково-технічних програм з метою отримання більшого економічного ефекту від наукових досліджень та розробок нового високотехнологічного продукту передбачено Національним планом дій. Але виконуючи завдання з оптимізації, ми маємо виходити не з кількості програм, а оцінювати їхню якість й ті цілі, на досягнення яких вони спрямовані [3].

Так, постановою КМУ від 28.10.2009 №1231 «Про затвердження Державної цільової науково-технічної програми «Нанотехнології та наноматеріали» на 2010-2014 роки» передбачено створення наноіндустрії шляхом забезпечення розвитку її промислово-технологічної інфраструктури, використання результатів фундаментальних та прикладних досліджень, а також підготовки висококваліфікованих наукових та інженерних кадрів [2].
 Постановою КМУ від 14.05.2008 №447 затверджено державну цільову економічну програму «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки», метою якої є створення у 2009-2013 роках в Україні інноваційної інфраструктури, здатної забезпечити ефективне використання вітчизняного науково-технічного потенціалу, підвищення рівня інноваційності та конкурентоспроможності національної економіки [1].
 Справді, інноваційна інфраструктура в Україні є функціонально неповною, недостатньо розвинутою. Вона не охоплює усі ланки інноваційного процесу.
 В інноваційному середовищі практично відсутні венчурні фонди та центри трансферу технологій. Не підтримується належним чином діяльність винахідників, раціоналізаторів, науковців, що мають завершені науково технічні розробки. Не в повному обсязі використовуються освітній та науковий потенціал, насамперед вищих навчальних закладів, у сфері інформаційно-комунікаційних, високих наукоємних технологій, а також інформаційні ресурси системи науково-технічної та економічної інформації, зокрема бази даних технологій, науково-технічних досягнень. 

Проте слід відзначити, що ефективність функціонування фінансово-економічної підсистеми залежить від розбудови розгалуженої виробничо-технологічної підсистеми, яка формує мережеву модель управління інноваційним розвитком на макро-, мікро- та територіальному рівні.

Виробничо-технологічна підсистема включає базову та допоміжну інфраструктуру. До базової інфраструктури\належать суб'єкти, що забезпечують розвиток науково-технологічного та інноваційного потенціалу країни (науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, державні лабораторії, лабораторії промислових підприємств тощо), а до допоміжної - суб'єкти, що забезпечують процеси впровадження інновацій на всіх стадіях (консультативні, інформаційні та лізингові компанії, венчурні фонди тощо). Особливої уваги заслуговує формування допоміжної інфраструктури, оскільки порівняно з базовою вона недостатньо розвинута і комплексно несформована.

Збереження існуючого підходу до розвитку інноваційної інфраструктури призведе до появи нових проблем у сфері інноваційної діяльності та подальшої деформації структури національної економіки.

 Отже, виконання програми дасть змогу: 
- забезпечити функціонування інноваційної інфраструктури підтримки малого інноваційного бізнесу; забезпечити розвиток мережі нових елементів інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, центрів трансферу технологій, наукових парків, регіональних інноваційних кластерів, інноваційних бізнес-інкубаторів тощо), до якої входитимуть близько 400 одиниць, в результаті чого буде створено понад 10 тис. нових робочих місць для висококваліфікованих спеціалістів; 
- збільшити до 10 тисяч кількість суб'єктів малого підприємництва, що реалізують інноваційні проекти; 
- підвищити не менш як на 5 відсотків інноваційну активність промислових підприємств; 
- прискорити темпи виробництва інноваційної продукції не менш як на 20 відсотків; 

- залучити близько 7 млрд. гривень інвестицій для реалізації інноваційних проектів [1].

Отже, з огляду на високі комерційні ризики інвестування у зазначену сферу, значні фінансові витрати, тривалий строк окупності інвестицій, тим не менш, можна зробити висновок про перспективність реалізації основних завдань, що стоять перед державними цільовими науково-технічними програмами, а також необхідність забезпечення фінансової підтримки інноваційної діяльності шляхом першочергового формування фінансово-економічної підсистеми як недостатньо розвинутої.

Література:
1. Постанова КМУ від 14.05.2008 №447 «Про затвердження Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки»;
2. Постанова КМУ від 28.10.2009 №1231 «Про затвердження Державної цільової науково-технічної програми «Нанотехнології та наноматеріали» на 2010-2014 роки»;
3. Семиноженко В.В. Оптимізація державних цільових науково-технічних програм/Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України. – Київ, 2011.