Л.О. Голубнича

Кандидат педагогічних наук, доцент

Національний Університет «Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого»

ПРО ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Кожна наука має свій предмет дослідження, «вказати її предмет – значить визначити і саму науку», – визначає Б.М.Кєдров. [3, с. 441]. Ще у 1891 р. В.С.Іконніков в «Опыте русской историографии» писав про те, що предмет історіографії полягає в «критичному вивченні джерел і літератури в їх постійному розвитку». [2, с. 258].

Питання про предмет історіографії є складним і дискусійним серед вітчизняних педагогів та істориків. Проблема полягає у неоднозначності самого терміну «історіографія». Спочатку предметом історіографії вважалися лише праці «академічних вчених» [4, с.103], тобто фахівців-професіоналів, що працювали в академічних та наукових установах. Згодом предмет історіографічних досліджень став охоплювати й літературу, яка зовсім не належить до академічних досліджень, але саме вона збагачує історіографію новим розумінням педагогічного та історичного розвитку. Вивчення чи то педагогічних, чи історичних поглядів громадських діячів, письменників, політиків,видатних мислителів є не тільки цікавим, але й дуже важливим для встановлення зв’язків розвитку науки з соціально-політичними та духовно-культурними умовами життя країни та її народу.

Іншим спірним моментом, який турбував науковців було питання проте, чи можуть «усні традиції» : лекційні курси, дискусії, доповіді та виступи на конференціях вважатися предметом історіографічного розгляду, чи правомірно і в якій мірі використовувати архівні матеріали.

Отже, підкреслює радянський історик Є.Н.Городецький, який займався вивченням предмету історії історичної науки, осмислення сутності предмету історіографії складалося у спорах і дискусіях, у живому творчому процесі розвитку історіографічних досліджень.[1, с. 99-101]

Еволюція розуміння предмету історіографії, як спеціальної історичної дисципліни, йшла у напряму від історіографії різновиду суспільно-політичної дімки до самого широкого охоплення всіх можливих витворів культури на історичну тематику, тобто від історіографії історичної думки – через історіографію історичної науки – до історіографії історичних знань в цілому. Як справедливо відмічає Є.Н.Городецький, «серед вчених стало переважати широке розуміння предмета історіографії як історії історичної науки, всіх її галузей, наукових напрямів…, структури проблематики на кожному етапі наукового процесу та зміни в цій структурі, закономірності розвитку історичної науки». [1, с. 100].

Подібне розширення предмету історіографії, за думкою багатьох науковців (В.В.Мавродіна, А.М.Сахарова, Л.В.Черепніна та ін.) свідчить про зростання та розвиток історіографії як спеціальної галузі науки.

Отже, предметом педагогічної історіографії можна вважати закономірності нагромаджень знань і розвитку педагогічної думки, становлення і збагачення педагогічної науки. Предметом педагогічної історіографії не є увесь історико-педагогічний процес, наповнений різноманітними подіями, фактами, явищами. Педагогічна історіографія вивчає той матеріал, який висвітлює розвиток знань про історико-педагогічний процес, розвиток історико-педагогічної науки. Педагогічна історіографія встановлює також внесок попередників у педагогічну науку, аналізує наступність розвитку науки.

Література

1.Городецкий Е.Н. Историография как специальная отрасль исторической науки//История СССР. – 1974. – №4. – С.96-116.

2. Иконников В.С. Опыт русской историографии. Т.І. Кн. 1. – Киев, 1898. – ССХХХ с.

3. Кедров Б.М. Классификация наук. Т. II. – М., 1965. – 472с.

4. Сахаров А.М. Методология истории и историография (статьи и выступления). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 216с.