Кульчицький Віталій Вікторович

Вінницький торговельно - економічний інститут

Київського національного торговельно - економічного університету

Роль держави та її політика щодо бізнесу під час кризи

Час кризи - час неминучих змін. Головне завдання держави та бізнесу - адаптація до цих змін із найменшими втратами і створення умов для швидкого посткризового зростання. Як це зробити - питання досить непросте.

Держава може прийняти дві позиції: регулятора, що дозволяє кризі природно розорити неконкурентоспроможні підприємства, які не можуть упоратися із проблемами поодинці. Друга роль - помічника, що надає підтримку економічним суб'єктам у важкі часи, щоб вони змогли пережити кризу. Кожний із двох підходів має своїх прихильників і супротивників, свої аргументи «за» і «проти». Світовий досвід не дає однозначної відповіді на це питання. Принципи економічної політики держави розрізняються в різних країнах, і суперечка між ліберальним підходом і моделлю регульованої економіки триває.

Прихильники позиції держави - регулятора вважають, що немає рації підтримувати неефективні підприємства: чим раніше вони підуть із ринку, тим швидше їхнє місце займуть посядуть нові, більш ефективні компанії. У такому разі криза виконує функцію, що санує, дозволяючи вижити тільки по-справжньому конкурентоспроможним підприємствам. Швидкість цього процесу визначає швидкість оздоровлення економіки та її адаптації до нових умов. Допомога держави спотворює здорову конкуренцію, породжуючи утриманські настрої. Під час кризи потрібно заощаджувати кошти, направляючи їх винятково на майбутнє зростання; поїдання дефіцитних ресурсів неприпустиме. Відповідно до цього підходу, природне банкрутство неефективних підприємств прискорює перерозподіл економічних ресурсів - інвестицій, кадрів, підприємницької ініціативи - у більш конкурентоспроможні сектори. Цей процес знімає як прямий фінансовий тягар субсидування з держави, так і непрямий із сильних галузей економіки, вивільняючи кошти для довгострокових інвестицій, реструктуризації, інновацій і соціальної підтримки населення. Підприємства, не здатні впоратися із проблемами самостійно, повинні піти з ринку, а не розраховувати на підтримку платників податків. Тільки так, відповідно до цієї позиції, Україна зможе гарантувати свою конкурентоспроможність після кризи.

Прихильники іншого підходу затверджують, що держава не може допустити руйнування підприємств в умовах економічної й політичної кризи і повинна надати їм максимальну підтримку. Багато підприємств, навіть якщо вони і виявилися неефективними, забезпечують зайнятість сотням тисяч людей. У багатьох випадках це містоутворюючі підприємства, тобто безальтернативні роботодавці. Без державної підтримки їхнє банкрутство може призвести до масового безробіття й відповідних соціальних наслідків. Під час кризи потік інвестицій вичерпався, тому створити нові робочі місця вкрай складно. Допомагаючи цим компаніям утриматися на плаву, держава дає шанс успішно розвиватися після кризи.

Відповідно до цієї позиції, банкрутство одного підприємства може викликати ефект доміно – розорення партнерів з бізнесу (клієнтів і постачальників) і навіть конкурентів. Тому, допомагаючи одному підприємству, держава надає підтримку цілому галузевому кластеру.

Крім цього, відмова держави від підтримки підприємств може призвести до безповоротної втрати складних майнових і технологічних комплексів, а також кадрового потенціалу в ряді стратегічних галузей, наприклад в авіабудуванні, приладобудуванні, хімічній промисловості. Ці унікальні комплекси і є потенційним фундаментом для майбутнього економічного зростання. На думку прихильників цього підходу, сліпе проходження ліберальної моделі економічної політики під час кризи може призвести до необоротних наслідків.

Питання, чи потрібно державі припинити підтримку підприємств під час кризи, обговорюватиметься під час дебатів, які проводить Фонд «Ефективне Управління» разом із Intelligence Squared (Лондон) 11 червня 2009 р. у Києві.

Аргументи "ЗА": 1) не раціонально підтримувати не ефективні підприємства: чим раніше вони підуть із ринку, тим швидше їхнє місце займуть нові, більш ефективні компанії. Криза виконує функцію, що санує, дозволяючи вижити тільки по-справжньому конкурентоспроможним підприємствам; 2) природне банкрутство неефективних підприємств прискорює перерозподіл економічних ресурсів - інвестицій, кадрів, підприємницької ініціативи - у більш конкурентоспроможні сектори; 3) не підтримуючи неефективні підприємства, держава вивільняє кошти для довгострокових інвестицій, реструктуризації, інновацій і соціальної підтримки населення.

Аргументи "ПРОТИ": 1) багато підприємств, навіть якщо вони і виявилися неефективними, забезпечують зайнятість сотням тисяч людей. У багатьох випадках це містоутворюючі підприємства, тобто безальтернативні роботодавці. Допомагаючи цим компаніям утриматися на плаву, держава дає шанс успішно розвиватися після кризи; 2) банкрутство одного підприємства може викликати ефект доміно – розорення партнерів з бізнесу (клієнтів і постачальників) і навіть конкурентів. Тому, допомагаючи одному підприємству, держава надає підтримку цілому галузевому кластеру; 3) відмова держави від підтримки підприємств може призвести до безповоротної втрати складних майнових і технологічних комплексів, а також кадрового потенціалу в ряді стратегічних галузей, наприклад в авіабудуванні, приладобудуванні, хімічній промисловості. Ці унікальні комплекси і є потенційним фундаментом для майбутнього економічного зростання.