Історія /3. Історія науки і техніки

К.і.н. Бородай І.С.

Інститут розведення і генетики тварин, Україна

Доробок Василя Антоновича Нестерводського

у становленні наукових основ бджільництва

Сторінкою державності України є її світове визнання як батьківщини культурного бджільництва, заснованого працею основоположника прогресивних ідей, піонера в даній галузі П.І. Прокоповича. Наша країна дала світові ще й інших відомих учених-бджолярів: І.І. Корабльова, В.Ю. Шимановського, В.Ф. Ващенка, О.Х. Андріяшева, В.А. Нестерводського. Зокрема, з іменем талановитого вченого та педагога Василя Антоновича Нестерводського (1882-1977) пов’язані становлення в Україні промислового бджільництва та створення крупних державних пасік. В його особі також маємо невтомного організатора освітнього процесу, зусиллями якого бджільництво введено до розряду обов`язкових дисциплін у ряді вищих та середніх сільськогосподарських навчальних закладів.

В.А. Нестерводський прилучився до бджільництва в 1909 р. після закінчення спеціальних курсів при Уманському училищі садівництва і землеробства. Його вчителем був визнаний фахівець у цій галузі, автор низки наукових праць, що видавалися російською та українською мовами, професор І.І. Корабльов. У 1912 р. за його запрошенням Василь Антонович залишається на посаді викладача цього ж закладу, де розгортає активну освітню та дослідницьку діяльність. У 1914 р. опубліковано його першу наукову працю «Перегін бджіл» [10].

В.А. Нестерводський брав участь у організації зразково-учбової пасіки та музею, що функціонували при училищі. Останній уже на той час він вміщував колекцію вуликів різного типу, гербарій медоносних тварин та інвентар, який використовували при догляді за бджолами. Здобутки пасіки Уманського училища садівництва і землеробства демонструвалися на Всеросійській виставці в Москві 1912 р., де були відзначені золотою медаллю [1].

Упродовж 1917-1922 років Василь Антонович читає курс бджільництва у Дергачівському середньому училищі садівництва і землеробства, що на Харківщині. Найбільшим його науковим досягненням цього періоду була опублікована в 1919 р. монографія «Пчеловодство», яка стала теоретичним і практичним узагальненням актуальним проблем розведення бджіл [3].

Свідченням глибокого визнання наукового авторитету вченого було запрошення його до перших галузевих навчальних закладів м. Києва – новостворених сільськогосподарського та ветеринарно-зоотехнічного інститутів, де в 1923-1930 роках він читав спеціальний курс з бджільництва. Водночас В.А. Нестерводський завідував створеною ним базою для практичних занять – Голосіївською пасікою. Завдяки його кропіткій праці вона здобула статус навчально-дослідної установи і стала одним із осередків виконання програми досліджень з бджільництва в Україні. За ініціативою вченого бджолині сім’ї переселили у рамкові вулики різних систем, почали виготовляти штучну вощину за допомогою вальців конструкції Ломакіна, виводити племінних маток [12].

Перші підсумки організаційної та науково-дослідної роботи пасіки детально викладені Василем Антоновичем у статті «Голосіївська дослідна пасіка та її праця» (1927), вміщеній до 3-го тому «Записок Київського сільськогосподарського інституту». У цій роботі він наводить дані щодо вивчення медозборів з різних нектароносних рослин та інтенсивності льоту бджіл протягом дня за допомогою сконструйованого ним лічильника і приладу-самописця, переселення бджіл з дуплянок і утримання сімей у рамкових вуликах, поліпшення продуктивних якостей місцевих бджіл [2]. Водночас видаються його підручник «Пасіка» (1926) та практичне керівництво «Як викохати та вибрати добру бджолину матку» (1927) як узагальнення результатів проведених ним науково-виробничих дослідів, що стали в нагоді кільком поколінням пасічників і спеціалістів [4, 5].

Обіймаючи у 1931-1941 роках посаду спеціаліста з питань бджільництва Київського плодосоюзу та Укрсадвинтресту, учений доклав чимало зусиль до організації пасік у великих державних господарствах та піднесення племінної справи. Повсякчас переконливо доводив доцільність і переваги чистопородного розведення українських степових бджіл, вважаючи їх «чудовим творінням природи». Він писав, що «наша бджола гарна й варта уваги за її властивості, її хвалять навіть чужі люди, а довжиною сисальця вона наближається до довгосисальцевих, тому нам нема чого мріяти про якусь чужоземну бджолу, а кохатись у своїй і добором (селекцією) поліпшувати її» [2, с. ].

У роки Другої світової війни Голосіївську пасіку було повністю знищено, а Київський сільськогосподарський інститут евакуйовано за розпорядженням Наркомзему УРСР до Алма-Ати, де його об`єднали з Казахським сільськогосподарським інститутом. В.А. Нестерводський упродовж 1941-1944 років залишався на батьківщині, викладав пасічництво в Боярському технікумі бджільництва [10].

У післявоєнний період виникла гостра потреба у розширеній підготовці кадрів різного рівня кваліфікації для відновлення поруйнованої галузі. Відповідно до постанови Ради Народних Комісарів від 19 травня 1945 р. «Про заходи по відновленню та розвитку бджільництва в Україні» була організована кафедра бджільництва в Київському сільськогосподарському інституті. Для завідування нею та читання курсу бджільництва запрошено Василя Антоновича Нестерводського.

Учений відновив Голосіївську пасіку, організував навчальний музей і лабораторію. Цей період його життєдіяльності видався напрочуд плідним і на науковій ниві. У 1947 р. він захистив кандидатську дисертацію і одержав звання доцента. Винайшов електричний лічильник для реєстрації льоту бджіл, розробив модель похідної лабораторії для аналізу меду на падь, запропонував нову конструкцію вулика тощо. Написав низку праць, зокрема «Кочове бджільництво» (1940), «Як одержати більше роїв, меду та воску» (1950), «Зимівля бджіл» (1952), в яких на основі власних спостережень і досліджень розкрив питання кормової бази для бджіл, догляду за ними навесні та влітку, підготовки пасіки до зимівлі, боротьби з хворобами бджіл тощо [6, 7, 8].

Хоча в кінці 1948 р. внаслідок об’єднання дрібних структурних одиниць кафедру бджільництва як самостійну одиницю було ліквідовано, викладання курсу тривало при кафедрі тваринництва (в окремі періоди при кафедрах зоології, загальної ентомології, дрібного тваринництва), а наукова робота – на Голосіївській дослідній пасіці. Зацікавленість у вивченні бджоли, особисті якості Василя Антоновича, уважне й чуйне ставлення його до студентів приваблювали молодь на пасіку.

Василь Антонович широко залучав до наукової роботи аспірантів та студентів, хоча повною мірою проявити талант і енергію йому перешкоджала втрата зору. Першими аспірантами з бджільництва стали В.П. Поліщук, М.І. Чергик, О.Й. Іванченко, зараховані на кафедру зоотехнії, якою завідував М.М. Колесник. Спільно з доцентом В.А. Нестерводським він здійснював наукове керівництво дослідженнями з тем дисертаційних робіт аспірантів. Молоді дослідники допомагали вченому у проведенні практичних занять із студентами на пасіці [11].

З 1955 р. Василя Антоновича обирають почесним членом кафедри спеціальної зоотехнії Української сільськогосподарської академії, а в 1966 р. виходить найбільш знакова для всієї його наукової діяльності монографія «Організація пасік та догляд за бджолами» (1966), яка є результатом узагальнення більш ніж 50-річного досвіду роботи вченого. Ця книга детально висвітлює основні моменти практики бджільництва, вона витримала два видання і до цього часу залишається настільним посібником кожного бджоляра [9].

Кафедру бджільництва у складі зооінженерного факультету Національного аграрного університету було відновлено лише в 1988 р. У знак визнання заслуг її фундатора їй присвоєно ім`я В.А. Нестерводського. Тривалий час завідування кафедрою здійснював учень і послідовник Василя Антоновича, доктор сільськогосподарських наук, академік Академії наук Вищої школи В.П. Поліщук. Учений розвинув напрями, закладені його вчителем, зокрема здійснював комплекс досліджень з селекції та репродукції бджіл української степової породи, очолював експертизу досліджень з бджільництва в країні, керував підготовкою науково-педагогічних кадрів. Його зусиллями обґрунтовано необхідність підвищення комплексної продуктивності бджолиних сімей, охорони медоносної бджоли як важливої частки екології.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Державний архів м. Києва. – Ф. Р-1331. – Оп. 2. – Спр. 20.

2. Нестерводський В. Голосіївська дослідна пасіка та її праця // Записки Київського сільськогосподарського інституту. – Т. 3. – К., 1927. – С. 199-232.

3. Нестерводський В. А. Пчеловодство. – Х.: Союз, 1919. – 80 с.

4. Нестерводський В. А. Пасіка. – К., 1926. – 306 с.

5. Нестерводський В. А. Як викохати та вибрати добру бджолину матку. – Х.: Вид-во «Радянський селянин», 1927. – 58 с.

6. Нестерводський В. А. Кочове бджільництво. – К.–Х.: Держ. вид. колгосп. і радгосп. літ-ри УРСР, 1940. – 112 с.

7. Нестерводський В. А. Як одержати більше меду та воску. – К.–Х.: Держсільгоспвидав, 1950. – 76 с.

8. Нестерводський В. А. Зимівля бджіл. – К., 1952. – 84 с.

9. Нестерводський В. А. Організація пасік і догляд за бджолами. – К.: Урожай, 1966. – 451 с.

10. Поліщук В. П. Нестерводський Василь Антонович (1882-1977)// Вчені-селекціонери у тваринництві. – К.: Аграрна наука, 1997. – С. 140-141.

11. Поліщук В. П. Пасічницька освіта і розвиток бджільництва в Україні //Науковий вісник / АН вищої школи України. – Аграрні науки. – №3(29). – 2005. – С. 3-9

12. ЦДАВУ України. – Ф. 27. – Оп. 6. – Спр. 420. – 505 арк.