Журбіцький В. К.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Класифікація основних фондів та деякі її особливості для підприємств торгівлі

Неоднорідність основних фондів в залежності від натурально-речового складу та призначення для торговельно-виробничих процесів обумовлює необхідність їх класифікації, яка різниться залежно від прийнятої системи ознак. В Україні не існує чіткого розмежування в класифікації між основними фондами виробничого і торговельного підприємства. Найбільш вдало цією проблемою займались такі вітчизняні науковці Л.О. Лігоненко, Н. М. Ушакова, А.А. Мазаракі, І.О. Бланк, І.М.Чумак.

В наш час діє наступна класифікація основних фондів підприємства:

1. За характером участі в торговельно-виробничому процесі.

До даної класифікації можна віднести наступні об'єкти:

- до виробничих належать основні фонди, що безпосередньо приймають участь у торговельно-виробничому процесі;

- до основних виробничих фондів інших галузей можна віднести фонди, які безпосередньо не пов'язані з продажем товарів (виробництвом продукції або наданням послуг), але виконують різні підсобно-допоміжні та обслуговуючі функції (в торговельних підприємствах до них належать основні фонди сфер матеріального виробництва, як транспорт, будівництво, інформаційно-обчислювальне обслуговування та інше);

- до невиробничих основних фондів відносяться такі фонди використання яких належать до галузей невиробничої сфери (освіта, охорона здоров'я, відпочинок та туризм, житлово-комунальне господарство, культура, пасажирський транспорт, соціальне забезпечення).

Ключовою відмінністю основних виробничих фондів від невиробничих є те, що перші обслуговують господарську діяльність підприємства та створюють умови для її успішного здійснення. А завдяки невиробничим фондам торговельне підприємство вирішує різноманітні соціальні завдання: забезпечує гідні умови для проживання та відпочинку працівників підприємства та членів їх родин, підтримку стабільності та високого морального клімату трудового колективу, покращення умов праці. За сучасних умов переважне місце в торгових підприємствах займають жінки та молодь тому наявність у підприємств невиробничих основних фондів та підтримка їх в задовільному стані є нагальним та актуальним питанням.

2. За роллю в здійсненні торговельно-виробничого процесу (рис. 1).

За роллю в торговельному

процесі

Рис. 1. Класифікація за роллю в здійсненні торговельно-виробничого процесу

До активної частини основних фондів відносяться такі елементи, які безпосередньо впливають на предмети праці і значною мірою визначають рівень продуктивності праці (машини, обладнання, устаткування, інструменти, транспортні засоби).

До пасивної частини основних фондів належать будівлі, споруди, передавальні пристрої, тобто ті елементи які створюють матеріально-речові умови для господарської діяльності підприємства.

Зазначимо, що співвідношення між активною та пасивною частинами основних фондів відображає рівень їх прогресивності. Однак специфіка торговельної діяльності обумовлює специфіку критерію прогресивності. Особливо яскраво це відбивається у роздрібній ланці. Для торговельного підприємства велике значення мають розміри, стан та місце розташування пасивної частини основних фондів - торгових та складських приміщень. Ці фактори визначають загальну привабливість підприємства, обсяги товарообороту та його товарного забезпечення (зберігання товарних запасів), інтенсивність потоків споживачів, і становлять відповідно рівень продуктивності праці робітників підприємства.

Функціональний стан активної частини основних фондів визначає рівень продуктивності праці лише деяких категорій робітників, які виконують виробничі функції – вантажники, фасувальники, наладчики. Традиційно в торговельних підприємствах є низький рівень механізації торговельно-виробничих процесів, оскільки група «машини та устаткування» подана (на 60-90%) внутрішньо магазинним стаціонарним немеханічним устаткуванням, яке призначено виключно для викладки та зберігання товарів. Це устаткування разом зі самообслуговуванням споживачів до певної міри дає можливість збільшити пропускну здатність магазинів, але практично не створює передумов для зменшення чисельності торговельно-оперативного персоналу внаслідок його великої зайнятості на операціях підробітку, доставки до торговельного залу, викладки та контроль за якістю наявного товару на полицях.

3. Залежно від прав власності основні фонди, якими розпоряджається підприємство поділяються на:

- власні основні фонди ;

- орендовані основні фонди, це фонди які передані у використання торговельному підприємству на основі договору оренди приміщень, споруд або лізингу машин, обладнання на визначений строк за певну плату з правом (фінансова оренда) або без права (оперативна оренда) подальшого викупу;

- до безкоштовно переданих належать основні фонди які надані йому безкоштовно у строковому або безстроковому порядку.

Якщо у підприємства є тимчасові складнощі з обіговими коштами власні основні фонди можуть виступати заставою у фінансово-кредитних установах для отримання позики.

Фонди, які взяті в оперативну оренду (крім приміщень) обліковуються на позабалансовому рахунку «Орендовані основні фонди», виходячи з вартості відображеній в договорі оренди (лізингу).

4. Залежно від джерел фінансування в складі власних основних фондів розрізняють:

- основні фонди, які внесені до статутного фонду підприємства його засновниками ( обміняні на частину акцій статутного фонду );

- основні фонди, що купувалися протягом діяльності підприємства за власні кошти;

- основні фонди, придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів.

Наведена класифікація має велике значення для оцінки можливого впливу підприємства на склад основних фондів[3].

5. Залежно від стану фактичного використання основних фондів:

- основні фонди, які постійно фактично використовуються в торговельно-виробничій діяльності підприємства;

- основні фонди, які знаходяться в оперативні чи фінансові оренді;

- основні фонди, що тимчасово використовуються в зв'язку з переходом на нові види продукції, проведенням капітального або планового ремонтів, сезонними коливаннями в змінні споживчого попиту;

- основні фонди, використання яких в подальші діяльності підприємства не планується.

Характеристика основних фондів підприємства залежно від їх використання дозволяє визначити перелік задач, що потребують вирішення:

- основним завданням управління основними фондами, що використовуються в господарській діяльності, є підвищення ефективності їх використання;

- по фондах, зданих в оренду, – обрання найкращого проекту використання основних фондів, контроль за дотриманням правил експлуатації, узгодження умов оренди з орендарем та підписання договору, контроль за повною і своєчасною сплатою орендної платні;

- по відношенню до фондів, які тимчасово не використовуються – основним вирішенням цієї задачі є скорочення періоду їх простою та максимально швидке підключення їх до виробничого процесу (більш швидкий монтаж та налагодження устаткування, скорочення терміну ремонту).

Якщо у підприємства є зайві основні фонди то основним завданням є пошук можливостей їх альтернативного використання шляхом перепрофілювання, здачі в оренду або продажу, максимізації отриманих внаслідок цього доходів.

Особливе значення в теорії та практиці управління основними фондами підприємства займає видова класифікація, відповідно до якої основні фонди розподіляються між окремими видами за ознакою подібності їх призначення та натурально-речовим характером. Класифікація за видами це основа організації обліку основних фондів, визначення та вдосконалення їх структури, вирахування показників технічної озброєності, побудови диференційованих норм амортизаційних відрахувань та обчислень щорічних розмірів амортизації.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні, зокрема Положення бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», для цілей бухгалтерського обліку, основні засоби класифікуються за таким групами:

1) земельні ділянки;

2) капітальні витрати на поліпшення земель;

3) будинки, споруди та передавальні пристрої;

4) машини та обладнання;

5) транспортні засоби;

6) інструменти, прилади, інвентар (меблі);

7) робоча і продуктивна худоба;

8) багаторічні насадження;

9) інші основні засоби [2].

Відповідно до податкового обліку основні фонди класифікують за функціональним призначенням на три групи (Державний класифікатор України «Класифікація основних фондів», який був затверджений 19 серпня 1997 року).

До першої групи належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування).

До другої групи належать  – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

До третьої групи – будь-які інші основні фонди не включені до груп 1 і 2.

Висновки. Структура основних фондів торговельних підприємств характеризується значним переважанням частки виробничих основних фондів над невиробничими. У виробничих основних фондах найбільшу питому вагу має їх пасивна частина, що ніяк не характеризує негативно торговельне підприємство, в порівнянні з виключно виробничим. Якщо разом із власними виробничими основними фондами враховувати також орендовані та безкоштовно передані торговельним підприємствам основні фонди, то об'єкти нерухомості (будівлі та споруди) займають значну частину. Відповідно знижується частка машин, устаткування, транспорту та інших елементів активної їх частини.

Використана література:

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994р. №334/94 – ВР.

2. Стандарт бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.

3. Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства. (Під ред. проф. Н.М. Ушакової) – К. «Хрещатик», 1999. – 800с.

4. Яковлєв Ю.П. Економіка торгівлі з використанням інформаційних технологій. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 376 с.