Економічні науки/10.Економіка підприємства

Войтенко О.О.

Одеська національна академія харчових технологій

Синергетичний ефект елементів

ресурсно-виробничого потенціалу

Ресурсно-виробничий потенціал підприємства є недостатньо вивченою категорією економіки. У той же час, вимір саме цього виду потенціалу дозволяє вірогідно оцінити можливості підприємства з випуску максимально можливої кількості продукції, що є необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень при плануванні обсягів виробництва. Але для того, щоб ефективно управляти ресурсно-виробничим потенціалом, необхідно визначити його склад та характер взаємозвязків між його елементами.

У самій загальній постановці елементами ресурсно-виробничого потенціалу підприємства можна вважати всі ресурси, пов'язані з функціонуванням і розвитком підприємства. Вибір найбільш важливих з них являє собою досить складну проблему, про що свідчить безліч думок про склад ресурсного потенціалу. Головні труднощі полягають в тому, що всі його елементи функціонують одночасно й у сукупності. Отже, закономірності розвитку потенціалу можуть бути розкриті не як окремо взяті закономірності розвитку його складових, а тільки як їхня комбінація. Тому найбільш об'єктивним методом дослідження складу елементів ресурсного потенціалу промислового підприємства, як складної системи представляється системний підхід.

Вивченням систем, що складаються з великого числа частин, що взаємодіють між собою тим або іншим способом, займалися і продовжують займатися багато наук. Одні з них вважають за краще підрозділяти систему на частини, щоб потім, вивчаючи деталі намагатися будувати більш менш правдоподібні гіпотези про структуру або функціонування системи як цілого. Інші вивчають систему як єдине ціле, віддаючи забуттю тонко налагоджену взаємодію частин. І той, і іншими підходи мають свої переваги і недоліки.

Наукою, що поєднує перший, редукционістський, і другий, холістичний, підхід до систем, є синергетика. В синергетиці розгляд відбувається на проміжному, мезоскопічному рівні і макроскопічні прояви процесів, що відбуваються на мікроскопічному рівні, виникають «самі собою», унаслідок самоорганізації, без керівної і направляючої «руки», системи, що діє ззовні. Ця обставина має настільки істотне значення, що синергетику можна було б визначити як науку про самоорганізацію. Одним з основних законів синергетики є закон Прігожина: «для будь-якої організації існує такий набір елементів при якому її потенціал завжди буде або істотно більше, або істотно менше простої суми потенціалів її елементів. Тому одне з головних завдань при створенні організації - підібрати таку сукупність елементів, яка в системі збільшила б потенціал суми потенціалів цих елементів».

На нашу думку, до складу ресурсно-виробничого потенціалу повинні бути включені основні елементи виробничого процесу: основні засоби, матеріальні ресурси й персонал підприємства, які представляють відповідно: потенціал основних фондів; потенціал матеріальних ресурсів; потенціал персоналу.

У результаті взаємодії всіх елементів ресурсно-виробничого потенціалу з'являються нові якості, яких не має кожний окремий вид ресурсу. Це явище одержало назву синергетический ефект. Синергетичний ефект розглядається Ансофом, як результат одного з варіантів (позитивного або негативного) реакції на сумарну дію двох або більше факторів, який характеризується тим, що ця дія перевищує (або зменшує) дію, яка надається кожним фактором окремо. Вважаємо, що при дослідженні ресурсно-виробничого потенціалу під синергетичним ефектом слід розуміти ріст ефективності діяльності в результаті з'єднання вищенаведених елементів ресурсно-виробничого потенціалу в єдину систему за рахунок так званого позитивного системного ефекту. Тобто, синергія елементів ресурсно-виробничого потенціалу підприємства полягає у виникненні додаткового позитивного ефекту від взаємодії всіх перерахованих вище елементів у порівнянні із простою сумою їх результатів. Синергетичний ефект повною мірою проявляється при оптимальній структурі ресурсів підприємства.

Проблеми структурного характеру ресурсно-виробничого потенціалу полягають в тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалювання потенціалу в цілому. Так, застаріли верстати й устаткування українських підприємств заморожують відсталі технології, які є енерго-, матеріало- і трудомісткими, а це, у свою чергу, не дає можливості виробляти конкурентоспроможну продукцію.

Оптимізація структури потенціалу може здійснюватися з урахуванням різних рівнів деталізації його елементів, однак потрібно мати на увазі, що досягнута структура завжди є компромісом між ідеальним уявленням про потреби й можливості залучення ресурсів, формуванням різних ланок, де їх використовують тим або іншим способом. Створення ефективної структури ресурсно-виробничого потенціалу визначає економію всіх видів ресурсів, оскільки завдяки досягненню синергії між елементами потенціалу можна з меншою їхньою кількістю задовольнити більшу кількість потреб, виробити більшу кількість продукції. Це можливо лише за умови підвищення якісного складу всього ресурсно-виробничого потенціалу й окремих його складових. Потенціал може досягти цілей лише тоді, коли на їх досягнення спрямований кожний з його елементів, оскільки виготовлення продукції певної кількості й рівня конкурентоспроможності потребує участі всіх підсистем і елементів виробничого потенціалу. Відсутність або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткові витрати часу й коштів на його створення або заміну.

Процес оптимізації структури ресурсно-виробничого потенціалу вимагає його трансформації з поточного стану й структури в стан і структуру, яка дозволить одержати найбільший синергетичний ефект від взаємодії елементів потенціалу.