Філологічні науки/ 1. Методика викладання мови та літератури

Ніколаєнко О.В.

Ушата Т.О.

Чернігівський державний інститут економіки та управління

Формування комунікативної компетенції студентів у процесі навчання діалогічному мовленню

Згідно з вимогами Програми з англійської мови для студентів мовного ВНЗ та Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти, практична мета навчання полягає в тому, щоб забезпечити достатньо вільне, нормативно правильне і функціонально адекватне володіння всіма видами мовленнєвої діяльності на іноземній мові (ІМ) [9]. Змістом практичної мовної підготовки студентів передовсім є розвиток комунікативної компетенції, що неможливо без оволодіння ними лінгвістичною та країнознавчою компетенціями. У цій статті ми зупинимося на методиці формування комунікативної компетенції студентів у діалогічному мовленні на основі комунікативно-мовленнєвої ситуації (КМС). У ВНЗ велика увага приділяється формуванню цілісної системи знань про культуру народу, мову якого вивчають, через спілкування. Важливим орієнтиром для організації процесу навчання діалогічного мовлення є готовність студентів до сприйняття інформації про культуру країни, мова якої вивчається, та її обговорення. Поняття “готовність” розглядається як практична здатність студентів до здійснення цього виду мовленнєвої діяльності, тобто їх готовність до володіння необхідним набором лексико-граматичних навичок, умінь прогнозувати і декодувати смисл почутого та вести діалог-обмін думками чи дискусію на основі КМС. Саме навчання діалогічного мовлення на основі КМС стає джерелом і засобом удосконалення таких компонентів мовної і мовленнєвої компетенції, як лексикон, тезаурус та прагматикон.

Взаємодія мовних знань індивіда зі знаннями світу отримує все більше визнання, внаслідок чого фонові знання студентів є важливими у процесі обміну думками та їх сприйманні. Недостатність фонових знань студентів можна компенсувати за рахунок створення реальних КМС, які б несли відповідну соціокультурну інформацію. Роль соціокультурної інформації у практичному оволодінні ІМ дуже велика, оскільки особливого значення набуває ідея про єдність та цілісність світу, визнання загальнолюдських цінностей. У цьому контексті визначення компонентного складу КМС, характеристика змісту кожного компонента та методики формування комунікативної компетенції студентів на основі КМС є підґрунттям для реалізації індивідуального підходу до кожного зі студентів.

У практиці викладання ІМ та у методичній літературі великого значення набувають питання формування комунікативної компетенції студентів у діалогічному мовленні. Про це свідчать дослідження, автори яких стверджують, що процес оволодіння іншомовною діяльністю здійснюється на ситуативній основі через а) роботу над текстом базового діалогу [6]; б) опис умов мовленнєвого акту, виконання серії підготовчих завдань імітативного, підставного, трансформаційного характеру, а також завдань, спрямованих на скорочення, парафраз, завершення і комбінування діалогів на рівні діалогічних єдностей, мікро- та макродіалогів [5].

Аналіз літератури з методики викладання ІМ та психології оволодіння іншомовною комунікативною діяльністю свідчить, що проблема визначення поняття “КМС” була предметом дискусій упродовж десятиліть. Так, О.О.Алхазишвілі розглядає КМС як сукупність обставин, які мають для людини найбільшу особистісну цінність [1]. О.М.Леонтьєв визначає КМС як сукупність мовленнєвих та немовленнєвих умов [4]. В.А.Бухбіндер вказує на те, що ядром КМС є обставини і відносини [7]. Більш конкретне визначення поняття “КМС” подає Є.І. Пасов: це динамічна система взаємовідносин комунікантів, котра, завдяки її відображенню у свідомості, породжує особистісну потребу у цілеспрямованій діяльності і підживлює цю діяльність [8]. У “Методиці навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах” КМС розглядають як динамічну систему конкретних факторів об’єктивного і суб’єктивного планів, що залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування [6]. М.В.Ляховицький та О.І.Вишневський визначають “КМС” як потребу людини відрегулювати своє ставлення до об’єктів навколишнього світу [5].

Очевидно, що інтерпретації поняття КМС є розбіжними і мають гальмівний вплив на організацію навчального процесу. Тому метою статті є розкриття змісту КМС, визначення її компонентного складу та його проектування на процес навчання ІМ.

Згідно з визначенням поняття КМС Ю. І. Пасовим, її ядром є стосунки між комунікантами, які здатні створити передумови мовленнєвого акту. Такі трактування, як вважають М.В. Ляховицький та О.І. Вишневський, не сприяють розв’язанню практичних завдань. Однак зіставимо і проаналізуємо різні підходи до визначення поняття “КМС”. У процесі спілкування комуніканти вступають у певну систему зв’язків, яка є лише умовою успішного розв’язання проблеми і предметом інтересу для одного з учасників розмови.

Отже, наявність в індивіда потреби відносно об’єкта породжує мовленнєву потребу, на основі якої формується мотив мовленнєвого вчинку: відбувається трансформація ситуації в мовленнєву ситуацію. Зміст об’єкта стає предметом розмови, а мовлення – засобом досягнення цілі. З цього випливає, що KМС головно відрізняється від ситуації загалом лише способом реалізації ([3]; [4]). Відомо, що мовний вчинок завжди комусь адресований, а його природа визначена тим, що людина, задовільняючи свою потребу, шукає для себе співрозмовника. Тому у методиці викладання ІМ домінує думка, згідно з якою КМС – це стосунки між комунікантами, які визначають мотивацію мовлення [8].

У процесі спілкування комуніканти вступають у певну систему зв’язків, яка встановлюється і виділяється із безлічі можливих варіантів передовсім на основі врахування цілі рoзмови. Аналіз усієї різноманітності розв’язання партнерами комунікативних завдань дає можливість визначити дві основні форми комунікації: а) повідомлення, видача інформації та б) спонукання співрозмовника до виконання вербальної або невербальної дії у відповідь [3].

Розглядаючи КМС як розв’язання суб’єктно-об’єктних відносин, проаналізуємо її компонентний склад.

Суб’єкт. У навчальному процесі суб’єкт є незмінною відправною точкою організації KМС, тому викладачеві потрібно враховувати такі чинники:

1. Коло зацікавлень студентів, оскільки відповідно до нього треба підбирати предмет розмови;

2. Рівень знань, умінь та навичок володіння ІМ, який є вихідним при виборі предмету розмови та організації мовленнєвої підтримки і може бути підвищений за допомогою регулювання режимів навчання. Цей чинник структури передбачає, по-перше, можливість тимчасового спрощення і часткового варіювання завдань для менш підготовлених студентів за умови одержання необхідного кінцевого “продукту” згідно з вимогами програми, по-друге – розширення та ускладнення програмних вимог для добре підготовлених студентів [6];

3. Ставлення студента до інших студентів, зокрема схильність першого до спілкування з тим чи іншим одногрупником, сформованість індивідуального стилю володіння іншомовною комунікативною компетенцією з опорою на індивідуальні особливості нервової системи студента та стиль діяльності, який уже склався;

4. Реальний рівень функціонування психічних процесів з метою реалізації цілеспрямованого розвитку слабофункціонуючих психічних процесів за допомогою спеціально підібраних серій завдань, зміни обсягу запропонованих студентам комунікативних завдань, призначених для розвитку психічних процесів та якостей особистості на матеріалі ІМ [6].

Предмет розмови. У навчальних умовах предмет може бути представлений: 1) шляхом посилання на реальні життєві факти, відносини, обставини, події; 2) за допомогою зорової наочності, яка моделює зовнішній світ (картини, відеофільми, предмети, імітація дій і т. д.); 3) на основі словесного опису з опорою на досвід студентів (“Уявіть собі, що …”.); 4) за допомогою слухової наочності у вигляді слухового фону якої-небудь події; 5) за допомогою тексту, який дає уявлення про предмет у звуковому чи графічному представленні.

Ставлення суб’єкта до предмету розмови. Добираючи предмет розмови, викладач значною мірою розв’язує виховні завдання, а також враховує рівень його проблемності та відповідність мотивам діяльності студентів. Якщо мотив спілкування не випливає безпосередньо з теми, то в умовах навчання його можна сформувати у вигляді комунікативного завдання, що є частиною загальної інструкції та визначає те, що студент повинен зробити, користуючись ІМ і виходячи з предмету розмови.

Комунікативне завдання повинно ставити студента перед необхідністю самостійного конструювання власної діяльності, пошуку власного розв’язання завдання і може бути пред’явлене графічно або у звуковому вигляді.

Умови комунікації. Тут необхідно виділити дві умови, які мають суттєве значення для організації навчальної KМС: це організація мовленнєвого контакту та мовленнєва підтримка.

Партнерами в навчальній комунікації можуть бути студенти або викладач і студенти. Здійснення індивідуального підходу до студентів у процесі формування комунікативної компетенції у діалогічному мовленні на основі презентації різних видів мовленнєвих опор передбачає врахування вихідного рівня сформованості і розвитку навичок та вмінь цього виду мовленнєвої діяльності.

Методика навчання ІМ передбачає, що організація процесу формування комунікативної компетенції студентів у діалогічному мовленні може відбуватися на основі тексту базового діалогу (БД).

Цей процес охоплює такі етапи:

1) сприймання БД за допомогою зорових опор у вигляді друкованого тексту з наступним коментарем;

2) репродукцію діалогу, фонетичне опрацювання кожної його репліки;

3) вивчення діалогу напам’ять, розігрування вивченого БД;

4) “розхитування” діалогу, тобто заміну його змісту через заміну слів, розширення, скорочення завершення реплік, їх доповнення чи уточнення;

5) перенесення діалогу у реальні умови.

Запропонований шлях формування комунікативної компетенції у діалогічному мовленні на основі БД має позитивні та негативні аспекти. По-перше, поняття “навчання на основі БД” із методичної точки зору є правильним, оскільки БД – продукт і еталон мовленнєво-мисленнєвої діяльності людини, який здатен виконувати функцію орієнтиру для усвідомлення студентами засобів та способів формування і формулювання думки. По-друге, процес сприйняття БД з опорою на текст ефективно впливає на формування слухових образів, успішне оволодіння діалогічним мовленням. При цьому одночасна опора на аудитивний та візуальний канали компенсує недостатність об’єму слухової пам’яті у більшості студентів, полегшить процес сприйняття і створить стійкі слухові образи. По-третє, коментування БД “знімає” труднощі розуміння студентами його змісту та смислу. Інтонаційне опрацювання кожної репліки БД передбачає формування інтонаційних навичок, що є важливим при формуванні комунікативної компетенції, оскільки інтонація є важливим засобом розуміння смислу висловлювання.

Отже, процес формування комунікативної компетенції у діалогічному мовленні на основі мовленнєвої ситуації передбачає такі чинники:

а) презентацію викладачем ПР, формулювання КЗ та подачу МО: ключових слів, мовленнєвих кліше, структурно-мовленнєвих схем, серії запитань, граматичних структур, моделі граматичних структур тощо. Мета цього етапу передбачає вдосконалення мовної самоорганізації висловлювань студента та розвиток уміння ймовірного прогнозування стосовно лінгвістичних зобов’язань;

б) презентацію викладачем ПР та формулювання КЗ у вигляді функціональної схеми. Цей етап спрямований на самоорганізацію мовного оформлення висловлювань, удосконалення діалогічних умінь і здібностей імовірного прогнозування щодо лінгвістичних зобов’язань;

в) презентацію викладачем ПР, що відображає інтереси студентів. На цьому етапі відбувається вдосконалення навичок та вмінь діалогічного мовлення і пізнавальних процесів.

Реалізація запропонованого шляху формування комунікативної компетенції у діалогічному мовленні можлива через упровадження рольових ігор та інтенсивне застосування карток.

Література

1. Алхазишвили А.А. Психологические основы обучения устной иностранной речи. – Тбилиси, 1974. – 159 с.

2. Выготский Л.С. Психология. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. – 1008 с.

3. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – М.: Логос, 2000. – 384 с.

4. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат,1975. – 304 с.

5. Ляховицкий М.В., Вишневский Е.И. Структура речевой ситуации и ее реализация в учебно-воспитательном процессе // Иностр. яз. в школе. – 1984. – №2. – С. 18 – 24.

6. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник/ Кол. авторів під керівн. С.Ю.Ніколаєвої. – К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.

7. Очерки методики обучения устной речи на иностранных языках / Под ред. В.А. Бухбиндера. – К.: Вища школа, 1980. – 248 с.

8. Пассов Е.И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению: Пособие для учителей иностранного языка. – М.: Просвещение, 1985. – 208 с.

9.  A Common European Framework of Reference for Modern Languages: Learning, Teaching, Assessment. – Cambridge Univer. Press, 2001. – 260 p.